Якуб Людвік Собеський

Якуб Людвік Собеський (2 жовтня 1667, Париж — 19 грудня 1737, Жовква) — син короля Яна ІІІ Собеського, державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Собеських гербу Яніна.

Якуб Людвік Собеський
фр. Jacques Louis Henri Sobieski
пол. Jakub Ludwik Henryk Sobieski
Народився 2 листопада 1667(1667-11-02)[1]
Париж, Королівство Франція[1]
Помер 19 грудня 1737(1737-12-19)[1] (70 років)
Жовква, Львівська земля, Руське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
·інсульт
Країна  Франція
 Річ Посполита
Діяльність політик
Знання мов французька
Титул принц
Посада Імперський князь, Q66200803? і яворівський старостаd
Конфесія католицтво
Рід Собеські
Батько Ян III Собеський
Мати Марія Казимира
Брати, сестри Тереза ​​Кунегунда Собеська, Марія Тереза ​​Собєськаd, Константій Владислав Філіп Собеський, Александер Собєський, Тереза ​​Теофіла Собєськаd, Аделаїда Людвіка Собеськаd і Ян Собеський
У шлюбі з Countess Palatine Hedwig Elisabeth of Neuburgd[2]
Діти Марія Кароліна Собеська, Марія Клементина Собеська[2] і Maria Kasimira Sobieskid
Нагороди

Життєпис

Народився під час перебування матері в Парижі. Хресний батько — король Франції Людовик XIV. Друге ім'я, яке вживав рідко, було вибране матір'ю на його честь. 1668 мати привезла його до Польщі, 1670 на 1,5 роки забрала до Франції.

Виховання, навчання відбувалося за виробленою батьком програмою.

Якуб Людвік Собеський брав участь у битвах: Віденській (12 вересня 1683), під Парканами (7 жовтня); невдалій турецькій кампанії в Молдавії 1691.

1687 року почали реалізовувати план його одруження з княгинею Людвікою Кароліною Гогенцолерн — дочкою князя Богуслава Радзивілла, вдовою маркграфа бранденбурга Людвіга. 1688 року Якуб Людвік відвідав її в Берліні, було укладено заручини. Однак невдовзі вона вийшла за швагра цісаря Карла Філіпа Нойбурзького.

Шлюб з Ядвіґою Ельзабет зміцнив династичні зв'язки з Габсбургами, однак відбувся проти бажання матері, яка виступала за зближення з Францією. Людовік XIV образився через цей шлюб.

1695-го найняв бандитів, які мали вбити писаря коронного скарбу Вовчиньського через його відмову позичити гроші. Це спричинило голосний скандал в Республіці Обидвох Націй (Речі Посполитій). Під час одного з сімейних конфліктів сказав, що «не завагається повалити Республіку Обидвох Націй».

У день смерті батька не хотів пускати матері й молодших братів, які привезли тіло батька з Вілянува, до Варшавського замку. Тоді намагався отримати значну частину спадку для проведення виборчої кампанії. В липні у Варшаві, потім у Жовкві тимчасово домовилися про поділ спадку; його частка виявилася меншою, ніж очікував.

У вересні 1726 після смерті брата Константія Владислава переїхав до Жовкви, звідки кілька разів виїжджав до Олави. З 1735-го постійно проживав у Жовкві, вивчав кабалістику, мав релігійні «практики».

Перед смертю був «розбитий» паралічем, помер у Жовкві 19 грудня 1737. Був похований тут в усипальниці фарного костелу святого Лаврентія. Поховальні «урочистості» відбулися 1743 року за сприяння князя Михайла Казимира Радзивілла «Рибоньки». 1862 року було ідентифіковано його труну, відбулося нове поховання, вмонтовано пам'ятну таблицю з епітафією.

Маєтності, фундації
костел піярів, Золочів
костел домініканців, Жовква
  • бл. 1730 — фундатор колегіуму, монастиря, костелу оо. піярів (нині — костел Внебовзяття Пресвятої Богородиці) — пам'ятки архітектури бароко в місті Золочеві;
  • 1735 — розширив права унійного духовенства у власних маєтностях; сприяв відбудові спаленої каплиці та шпиталю святого Лазаря (фундаторка — Софія Теофілія Данилович) у Жовкві;
  • 1737 — фундуш для костелу в Кукезові (автор проєкту — Антоніо Кастеллі[3])
  • Сприяв діяльності домініканців у Жовкві, допомагав відновлювати їхній костел і монастир після руйнацій. 1736 року дозволив використовувати як дзвіницю Львівську браму.

Дідич, зокрема, Зборова,[4] Бродів, які 1704 року продав майбутньому коронному гетьману Юзефові Потоцькому, Золочева,[5] Поморяни за наполяганням матері під час поділу спадку батька у квітні 1698 відступив брату Александерові. Від матері отримав: Яворівське староство (1698 після її виїзду за кордон, її «доживоття»; король по її смерті 1716 забрав), після її смерті — Тернопіль (продав Юзефові Потоцькому), Олесько (1719-го продав Станіславові Матеушеві Жевуському). Після смерті братів Александера (1714), Констянтія (1726) отримав містечко Поморяни. 1728-го остаточно врегулював майнову справу з удовою брата Константія (дідича, зокрема, Підгірців, «Жовківського» та «Крехівського ключів», Вілянува, палацу у Варшаві[6] — Марією Юзефою з Весслів, отримав, зокрема, Жовкву.

В Олаві зберігав родинний архів. Після 1741 його забрала Прусія, в 1820-х перевезли до Берліна. Під час ІІ-ї світової майже весь зник, частину (зокрема, родинна, політична кореспонденція, акти майнові) знайшлися в Державному історичному архіві Білорусі (Мінськ).

Cім'я

Дружина — Ядвіґа Ельзабет, донька Філіпа Вільгельма, сестра цісаревої Елеонори. Шлюб — 25 березня 1691, Варшава. Молодята, зокрема, отримали право проживати в замку в Олаві. Мали 6 дітей:

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #120542382 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Kindred Britain
  3. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 285. (пол.)
  4. Kunzek T. Przewodnik po województwie Tarnopolskim (z mapą). — Rzeszów : Libra PL, 2013. — S. 118. (пол.)
  5. Слободян В. Християнські храми Золочева // Золочів / Галицька брама. — 2007. — № 1—2 (145—146) (січ.—лют.). — С. 26.
  6. Poraziński J. Sobieski Konstanty Władysław (1680—1726) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 2000. — T. XXXIХ/4, zeszyt 163. — S. 500—501. (пол.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.