Юзеф Потоцький (гетьман)

Народився у Станиславові (нині Івано-Франківськ)[7] незадовго до 14 травня 1673 року.

Брюнет, невисокого зросту, смаглявий. Bідомий як один з найбагатших магнатів свого часу. Батько Анджей Потоцький був польним гетьманом коронним. Центром володінь цієї гілки роду був Немирів, де в 1737 р. Юзеф організував дипломатичний конгрес.

Охрещений 14 травня 1673 р. у Станиславівській колегіаті. Навчався у Станіславській єзуїтській колегії (академії). З 1 лютого 1687 р. мав гусарську корогву в коронному компуті. У листопаді 1694 р. командував загоном, який громив татар під Городенкою. Мав неприязні стосунки зі Станіславом Яном Яблоновським, син якого Ян Станіслав у березні 1695 р. писав:

…starosta halicki, wściekły żydek, bluźnił na pana Ojca.

У 1695 р. мав процес про напад з кимось із Белжецьких. Весною 1702 р. разом з хмільницьким старостою Якубом Потоцьким програв бій Самусю, який зайняв Бердичів 27 жовтня та отримав дорогу на Волинь.

1703 р. придушив козацько-селянське повстання під керівництвом фастівського полковника Семена Палія. Був прихильником польського короля Августа Сильного, з 1705 року став підтримувати короля Станіслава Лещинського. Як його прибічник у 1708 році зазнав поразки у битві під Конєцполем проти прибічників Авґуста ІІ. 1709 року після Полтавської битви жив у вигнанні в Угорщині й Туреччині.

Очолив загін королівсько-польських військ з поляків — прихильників короля Станіслава I Лещинського, який вирушив з Бендер 12 лютого 1711,[8] у спільному поході на Правобережну Україну 1711 року запорожців гетьмана Пилипа Орлика, буджацьких татар, шведів проти московитів в Україні після укладення Орликом з Кримським ханатом Кайрського договору про оборонно-наступальний військовий союз.[9]

У 1714 р. повернувся до Польщі, разом з примасом Теодором Потоцьким став лідером опозиції до партії магнатів Чорторийських, яка носила назву «Фамілія».

1734 року очолив військо Дзіковської конфедерації на підтримку Станіслава Лещинського. У березні 1735 р., після падіння короля С. Лещинського, оголосив маніфест про перехід цілого дому Потоцьких на сторону Авґста ІІІ; син Станіслав з іншими прихильниками короля Станіслава тоді перебував у Валахії, тому ці розбіжності в роді Потоцьких викликали задоволення підскарбія Францішка Максиміліяна Оссолінського.[10]

Близько 1740 року обов'язки його теолога та капелана виконував кс. Францішек Руссиян.[11]

Помер 19 травня 1751 року в замку Залізців[12]. Був похований у крипті Станиславівської колегіати[13].

Місце поховання

Сенатор. 1700 р., 1723 р. маршалок Трибуналу коронного. Більше 40 років (1702—1744 роки) був Київським воєводою. Генеральний реґіментар війська коронного з 1733 року, великий гетьман коронний з 1735 року, воєвода познанський з 1743 р., каштелян краківський з 1748 р., староста галицький (отримав від батька 1.2.1687), варшавський, Лежайський, коломийський, червоногородський, снятинський і болемівський.

Юзеф Потоцький двічі одруживвся. Перша дружина - Вікторія Лещинська (пом. 1732), дочка воєводи підляшського Вацлава Лещинского (пом. 1688) та Софії Христини Опалінської (1643—1699), від цього шлюбу мав сина та дочку. В 1732 році взяв другий шлюб з Людвікою Мнішек (1712—1785), від цього шлюбу дітей не було.

Вікторія з Лещинських Потоцька, дружина

Діти:

• Потоцький Станіслав (1698—1760), воєвода смоленський, київський та познанський.
• Софія Потоцька, 1-й чоловік староста гнезненський Адам Смігельский, 2-й чоловік каштелян підляшський Домінік Петро Коссаковський.

1715 року за його сприяння Кути одержали магдебурзьке право[14]. 1742 року купив у князя Михайла Радзивілла «Рибоньки» Тернопіль[7]. 1743 року Залізці перейшли у власність до Юзефа Потоцького. Йому належав Немирівський палац та великі маєтності на Поділлі та Брацлавщині.

• Фундатор домініканського костелу та кляштору в Тернополі, домініканського костелу Божого Тіла у Львові
• Фортифікування, побудова ратуші з вежею, брукування вулиць Станиславова
• Реставрація костелу бернардинів (1729), фундуш для кляштору тринітаріїв у Збаражі
• Побудова костелу тринітаріїв в П'яску (біля Томашева), костелу та кляштору бернардинів в Юзефові, фундуш для кляштору тринітаріїв у Кротошині.
• Фундуш для греко-католицької церкви святого Юра у Бродах)[15].

Герб Мнішек

Був двічі одруженим. Перша дружина — Вікторія Лещинська гербу Венява (пом. 1732, була спочатку похована у крипті костелу єзуїтів Станіславова, 1886 року труну з прахом помістили в крипті колегіати[16]), дочка воєводи підляського Вацлава Лещинського (1632/1638—1688) і Зоф'ї Кристини Опалінської (1643—1699). Діти:

• Станіслав (1698—1760), воєвода смоленський, київський і познанський;
• Зоф'я; 1-й чоловік — староста ґнезненський Адам Сьміґельский, 2-й чоловік — каштелян підляський Домінік Пйотр Коссаковський.

1732 року одружився вдруге з Людвікою Мнішек (1712—1785),[15] донькою Юзефа Вандаліна Мнішека;[17] дітей не мали.

• Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa. — Lwów, 1858. — 192 s. (пол.)
• Link-Lenczowski A. Potocki Józef h. Pilawa (1673—1751) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — 176 s. — S. 59—72. (пол.)
• Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami…. — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 692—693. (пол.)
• Wójcik Z. (redaktor). Historia Dyplomacji Polskiej (1572—1795). — Warszawa : PWN, 1982. — T. II. — S. 424. (пол.)

• Genealogia polskich rodzin arystokratycznych. (пол.)
• Józef Potocki z Podhajec h. Pilawa (Srebrna) (ID: 14.198.368). (пол.)
• Decker, Gabriel (1821—1855). Józef Potocki. (пол.)

Попередник Станіслав Матеуш Жевуський

Великий гетьман коронний 1735-1751

Наступник Ян Клеменс Браніцький

Попередник Марцін Концький

Воєвода київський 1702-1744

Наступник Станіслав Потоцький