M110 (САУ)

M110 (англ. M110 howitzer) — американська 203-мм самохідна гаубиця, що перебувала на озброєнні артилерії армії та морської піхоти США, а також артилерійських підрозділів армій деяких країн світу у 1960—1990-ти роки. Збройні сили окремих держав продовжують використовувати M110 і на початку XXI століття.

M110

Самохідна гаубиця M110A2 сухопутних військ Японії. 2007
Тип Самохідна гаубиця
Схема: моторне відділення попереду
Історія використання
На озброєнні з 1963
Оператори  США
Війни Війна у В'єтнамі, Війна Судного дня, Ірано-іракська війна, Турецько-курдський конфлікт, Ліванська війна (1982), Війна в Перській затоці
Історія виробництва
Виробник  США, Paccar (FMC Corporation)/General Motors
Виготовлення 1962-1981
Виготовлена
кількість		 1 078
Варіанти M110A1, M110A2
Характеристики
Вага 28,3
Довжина 6459-7477
Довжина ствола 25,3
Ширина 3 150
Висота 2936
Обслуга 13 чол. (командир гармати + механік-водій + 3 навідники + 8 заряджаючіх)
Калібр 203
Підвищення −2…+65°
Траверс ±30°
Темп вогню 1
Дальність вогню
Ефективна 16,8—29
Приціл телескопічний M115
Броня сталева катана гомогенна
Лоб: 13 / 0°
Борт: 13 / 0°
Дах: 13
Активний захист: немає
Динамічний захист: немає
Головне
озброєння
 203-мм гаубиця М115
боєкомплект: 2
Двигун
Підвіска індивідуальна торсіонна
тиск на ґрунт: 0,82
Дорожній просвіт 440
Швидкість шосе: 55
Прохідність нахил: 30
підйом: 60
стінка: 1
рів: 2,3
брід: 1,2
M110 (САУ) у Вікісховищі

Розробка M110 здійснювалася в 1956—1961 роках за замовленням армії США компанією Pacific Car & Foundry, як транспортабельна повітрям самохідна артилерійська система, разом з низкою пов'язаних машин, до яких входили також 175-мм M107, що відрізнялася від M110 лише частиною гармати, що хитається, 155-мм самохідна гармата T245 (не пішла в серію), неброньовану ремонтно-евакуаційну машину T119 і броньовану ремонтно-евакуаційну машину T120. Базою для перелічених вище самохідних артилерійських систем стало універсальне гусеничне шасі T249, створене з метою підвищення рухливості, збільшення дальності дії, забезпечення авіатранспортабельності й уніфікації бази самохідної артилерії великої потужності.

M110 надходила на озброєння корпусної артилерії армії та корпусу морської піхоти США і активно застосовувалася ними у В'єтнамської війні. M110 також поставлялася на експорт, і була на озброєнні щонайменше десятка інших країн. Активно використовувалася країнами на Близькому Сході: Іраном у конфлікті з Іраком, Ізраїлем у війнах на виснаження, Судного дня та Ліванській.

Конструкція

M110 має компонування з розміщенням силової установки в передній частині броньованого корпусу. Трансмісійне відділення розташовувалося в лобовій частині корпусу, моторне — праворуч та відділення управління — ліворуч за ним. Бойове відділення відкритого типу займає центральну та кормову частини корпусу. Екіпаж установки становить тринадцять осіб: командир, механіка-водій, три навідників і вісім заряджаючих. Крім механіка-водія, в САУ малися місця тільки для чотирьох членів екіпажу: двох навідників і одного заряджаючого, що розміщувалися по бортах бойового відділення. Решта членів екіпажу на марші перевозилася бронетранспортером M548, який одночасно служив для перевезення боєприпасів, оскільки возимий боєкомплект САУ М110 складався всього з двох готових до стрільби пострілів.

Артилерійський підрозділ M110 німецької армії на стрільбах. Зима 1970—1971

Корпус

Броньовий корпус зварювався з листів сталевої броні диференційованої товщини і поділявся на відділення перегородками. Лобова та бортова броня мала 13 мм листи, дах також захищався 13 мм бронелистами. Корпус забезпечував захист тільки від куль стрілецької зброї.

Силова установка

M110 оснащувалися V-подібним 8-циліндровим двотактним дизельним двигуном «Детройт Дизель» 8V-1T рідинного охолодження з турбонаддуванням. Максимальна потужність двигуна 405 к.с. при 2300 об/хв. При русі по дорогах з твердим покриттям максимальна швидкість САУ досягала 55 км/год. САУ М110 долала підйоми до 31 °, рови шириною до 2,3 метра, броди глибиною до 1,2 метра, та вертикальні стінки висотою до 1 метра.

Гідромеханічна автоматична трансмісія «Еллісон» XTG-411-2А забезпечувала чотири швидкості ходу вперед і дві назад. Паливний бак знаходився в кормовій частині корпусу.

Ходова частина включала на один борт п'ять обгумованих опорних котків великого діаметру з індивідуальною торсіонною підвіскою й гідравлічними амортизаторами на кожному вузлі підвіски. Для збільшення опорної поверхні спрямовуючим колесом служить задній опорний коток. Провідне колесо — переднього розташування. Гусениця — гумовометалева із знімними гумовими черевиками. Жорсткість підвіски регулюється з місця механіка-водія шляхом зміни жорсткості амортизаторів, з їх же допомогою підвіска самохідки блокується на вогневій позиції. Стрільба ведеться з використанням двох великих відкидних кормових сошників з гідравлічним приводом. За необхідності сошники можна було використовувати як бульдозерний відвал при обладнанні позиції.

Артилерійський підрозділ M110 американської армії в порту Антверпена. 11 вересня 1984

Озброєння

Основою артилерійського озброєння M110 була 203,2-мм (восьмидюймова) гаубиця М115 на тумбовій установці M158. Довжина ствола гармати становила 25,3 калібри. Швидкострільність становила до 1 пострілу на хвилину. Противідкатні пристрої гармати — гідропневматичні, врівноважуючий механізм — пневматичний.

Гаубиця має механізм заряджання (підйомник і досилач) з гідравлічним приводом, що працює від загальної гідравлічної системи машини, проте за необхідністю, заряджання може здійснюватися і вручну. Час переведення з похідного положення в бойове становить близько 1 хвилини. У горизонтальній площині ствол гаубиці наводився в секторі ± 30 ° відносно поздовжньої осі САУ, у вертикальній — максимально 65°, кут нахилу -2°.

Наведення гаубиці на ціль проводиться за допомогою панорамного прицілу M115. Механізми наведення гаубиці забезпечені гідравлічним і ручним приводами.

До боєкомплекту гаубиці входили постріли роздільного заряджання. Основним боєприпасом був осколково-фугасний снаряд M106. Маса снаряда становила 90,7 кг, початкова швидкість польоту — 594 м/с. Дальність стрільби — 16 926 метрів. Два постріли боєкомплекту могли перевозитися на самій САУ, інші — на допоміжному вантажному транспортері M548 (створений на базі БТР M113), а пізніше — транспортно-заряджаючій машині M992.

Також для стрільби міг використовуватися атомний снаряд W-33 калібру 203 мм потужністю 2 кт.

Модифікації

1976 році була створена нова модернізована версія самохідної гаубиці, яка отримала позначення M110A1. Вона відрізнялася наявністю нової гаубиці M201 c істотно збільшеною довжиною ствола — до 39,5 калібрів. Також були збільшені розміри і обсяг зарядної камери. В результаті виконаних робіт були поліпшені балістичні характеристики зброї, зокрема максимальна дальність ведення вогню при стрільбі звичайними осколково-фугасними снарядами зросла до 24 300 метрів, а при використанні активно-реактивних снарядів — до 29 100 метрів. Також були удосконалені противідкотні пристрої САУ і механізми, що полегшували процес заряджання. У боєкомплект M110A1 входили осколково-фугасні снаряди, в тому числі активно-реактивні, касетні, хімічні та ядерні боєприпаси, що істотно розширювало бойові можливості САУ.

1978 році вийшла чергова версія самохідної гаубиці — M110A2. Вона відрізнялася появою на стволі гармати високоефективного двокамерного дулового гальма і включенням до боєкомплекту потужнішого бойового заряду (дев'ятого), отже на M110A1 максимальне число зарядів дорівнювало восьми. Разом з гаубицею міг використовуватися останній із створених в США атомних снарядів. Це був 203-мм снаряд W-79, створений в 1976 році, його потужність сягала до 1,1 кт.

До 1992 року на озброєнні американської армії перебувало 550 снарядів даного типу.

Бойові застосування

1963 році M110 була прийнята на озброєння артилерійських підрозділів армії США. Першого бойового досвіду застосування САУ M110 набули у В'єтнамі, де тривали затяті бої. На заключному етапі Холодної війни в США за штатами 1986 року в кожній бронетанкової та механізованої дивізії був дивізіон важкої артилерії, який нараховував дві батареї 203-мм САУ M110A2 по 6 одиниць у кожній (всього 12 самохідних гаубиць) і одна батарея РСЗВ (9 одиниць).

Востаннє американці використовували 203-мм гаубиці M110 в бою в ході операцій «Щит пустелі» та «Буря в пустелі». Стрільбу вели артилерійські підрозділи морської піхоти та національної гвардії армії США. Одночасно цю ж артилерійську систему в Іраку використовувала артилерія британської армії.

У 1990-ті роки в деяких країнах, у тому числі в США і Великій Британії самохідні гаубиці M110 усіх модифікацій були зняті з озброєння, на зміну їм надійшли реактивні системи залпового вогню MLRS.

Оператори
Країни-оператори M110.
     Самохідні гаубиці M110 перебувають на озброєнні
     Самохідні гаубиці M110 зняті з озброєння

Поточні країни-експлуатанти

Колишні країни-експлуатанти

Див. також

Посилання

Примітки
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.