Swisscom

Вступ Швейцарії в епоху телекомунікацій почався в 1851 році з прийняттям законодавства, надаючи уряду Швейцарії контроль над розвитком телеграфної мережі по всій країні. Початкові плани уряду включали створення трьох основних телеграфних ліній, а також ряд вторинних мереж. Щоб побудувати обладнання для системи, уряд заснував Федеральну майстерню для будівництва телеграфів (фр. Atelier Fédéral de Construction des Télégraphes ).

У 1852 року почав функціонувати перший етап державної телеграфної системи в Санкт-Галлені та Цюриху. До кінця того року більшість основних міст країни були пов'язані в телеграфну систему. У 1855 році мережа була розширена з першим підводним кабелем, що з'єднав Вінкель-Штансштад і Бауен-Флюелен. Нічний сервіс також був запущений в цьому році, починаючи з Базеля, Санкт-Галлен і Беллінцона.

Телеграфний трафік продовжував зростати в наступному десятилітті, але, тим не менше, був перевищений телефонним.

Вступ Швейцарії в телефонну еру почался в 1877 році, коли з'явилися перші експериментальні телефонні лінії, починаючи з лінії, що зв'язує будівлю поштового відділення з Федеральним палацом, а потім лінії між містами Берн і Тун. У наступному році уряд прийняв законодавство, встановивши монополію на телефонну мережу країни. У 1880 року перша приватна телефонна мережа Швейцарії була створена в Цюриху. Це була центральна система потужністю у 200 ліній.

Базель, Берн і Женева випустили свої власні локальні мережі між 1881 і 1882 роком. Через рік була створена перша міжміська телефонна лінія, що з'єднувала приватну телефонну мережу Цюриха з державною телефонною системою Вінтертура. Телефонні номери були введені в 1890 році, замінивши початкову систему, відповідно до якої абоненти могли запросити з'єднати одиін одного по імені.

У 1896 році телефонний зв'язок був доступний у всіх кантонах Швейцарії.[8]

У 1904 році Швейцарія почала тестування своїх перших вуличних телефонів. Спочатку, обмежені місцевим зв'язком, вуличні телефони були вперше розширені до міжміського зв'язку в 1907 році.[9][10]

Перші автоматичні телефонні станції були встановлені приватними мережами в 1912 році. До 1917 року напівавтоматичний обмін був встановлений в Хоттингені (Цюрих).

У 1920 році уряд Швейцарії створило Swiss PTT, об'єднавши телеграфні, телефонні та поштові служби країни в єдине, контрольоване урядом підприємство.[11]

PTT запустив послуги телекса в 1934 році, а до 1936 року поєднав міста Цюрих, Базель і Берн, які потім були з'єднані через Цюріх з міжнародним ринком.

Telstar, перший телекомунікаційний супутник запущений в космос.

Telstar — Перший супутник зв'язку — був запущений в космос в 1962 році.[12] У 1974 році супутникова земна станція міста Лейк була введена в експлуатацію в кантоні Вале.

У 1963 році PTT представив лічильник імпульсів для міського зв'язку.

У 1966 році PTT представила автоматичні міжнародні послуги зв'язку, спочатку з Монтре і досягла повного покриття в 1982 році.

У 1970 році PTT керував Міжорганізаційні робочою групою швейцарських телекомунікаційних компаній, намагаючись створити інтегровану цифрову телекомунікаційну мережу (IFS).

У 1976 році компанія запустила послуги по факсимільній передачі даних від своїх центрів обслуговування клієнтів.

У 1978 році PTT створив свою першу стільникову мережу зв'язку, звану NATEL.[13][14]

У 1980 році PTT додав факсимільну передачу даних для домашнього та офісного ринків зв'язку.

Телекомунікаційний бізнес PTT став відомий як англ. Swiss Telecom PTT.

Swisscom сформувала партнерську організацію UniSource разом з KPN (Нідерланди) і Telia (Швеція). Хоча UniSource спробувала увійти до ринків по всьому світу, в тому числі в Малайзію і Індію, компанія розпалась через кілька років збитків.[15]

У 1996 році Telecom PTT запустив сервіс постачальника послуг Blue Window (пізніше Bluewin)[16], який став провідним інтернет-провайдером в країні (англ. Internet Service Provider, ISP).

У 1997 році урядом Швейцарії було прийнято нове законодавство, яке повністю дерегулювало ринок телекомунікаційнихпослуг Швейцарії. В рамках цього процесу, Telecom PTT була перетворена в спеціальну публічну компанію з обмеженою відповідальністю. 1 жовтня 1997 року назва PTT була змінена на Swisscom.[17] У 1998 році компнія провела публічне розміщення акцій, які котируються на Швейцарській фондовій біржі.[18]

У 1999 році Swisscom придбала компанію Debitel, що котується на біржі Німеччини, яка згодом стала третім за величиною постачальником мобільного зв'язку на німецькому ринку.

Компанія утворила шість основних бізнес-одиниць, а в 2001 році продала 25 % акцій Swisscom Mobile компанії Vodafone (Англія). У той час, Vodafone був основним інвестором в так звану технологію мобільного зв'язку 3G.

У 2000 році Swisscom виграла ліцензію UMTS (Універсальна Мобільна Телекомунікаційна Система).[19]

У жовтні 2000 року Swisscom почала пропонувати абонентам технологію широкосмугового зв'язку DSL[20] і до початку 2003 року залучила до власної мережи 200 000 абонентів.

У 2002 році був заснований Swisscom Eurospot (пізніше англ. Swisscom Hospitality Services, SHS).[21] Компанія спочатку спеціалізувалась на наданні високошвидкісного доступу в Інтернет (англ. High-Speed Internet Access, HSIA) для гостей європейських 4х і 5-ти зіркових готелів.

У травні 2003 року дочірня компанія Swisscom Eurospot, злилася з нідерландської Aervik.[9]

Починаючи з 1988 року, державна PPT була приватизована в кілька етапів, і в жовтні 1998 року стала публічною компанією з обмеженою відповідальністю та особливим правовим статусом.[22] Швейцарська конфедерація в даний час володіє 51,0 % акцій компанії.[23] Федеральний закон о телекомунікаційних підприємствах обмежує частку інших інвесторів до 49,9 % акціонерного капіталу.[24]

У повідомленні від 5 квітня 2006 року, Федеральна рада зробила пропозицію парламенту, про повну приватизацію Swisscom. 10 травня 2006 року Національна рада відхилила пропозицію. 20 травня 2006 року Консультативний комітет Ради порадив Раді кантонів схвалити пропозицію — але тільки так, щоб вона могла бути передана до Федеральній радi на вдосконалення.

У першій половині 2007 року Swisscom придбав контрольний пакет італійськой компанії FastWeb. У період угоди, яка проходила з 10 квітня по 15 травня 2007 року, Swisscom придбав 80,7 % акцій компанії. Загальна транзакція склала 4,2 млрд €, або 6,9 млрд ₣. [25][26]

14 грудня 2007 року Swisscom оголосила про свою нову айдентіку.[27] В рамках реструктуризації Swisscom переробив свій логотип і перетворив його в рухоме зображення.[28] Також такі бренди як Swisscom Fixnet, Swisscom Mobile і Swissscom Solutions припинили своє існування 1 січня 2008 року.[29]

23 липня 2013 року генеральний директор Swisscom, Карстен Шлотер був знайдений мертвим в результаті самогубства.[30] З листопада 2013 Урс Шеппі був призначен на посаду генерального директора Swisscom, яку займає по цей день.[31]

У червні 2015 року Swisscom Hosspitality Services стала частиною нової компанії Hoist Group, після її придбання Шведської HoistLocatel.[32]

У червні 2018 року датська компанія Nordija вступає в партнерство з Swisscom для розробки TVaaS 2.0.[33][34][35]

17 квітня 2019 року Swisscom почав розгортати власну 5G мережу.[36] В даний час компанія поставляє послуги зв'язку 5G в 110 міст, в тому числі в Цюрих, Женеву і Берн, а також в сільські і туристичні регіони.[37]

У червні 2019 року Swisscom, SK Telecom і Elisa разом запустили першій в світі роумінговий 5G сервіс. З 17 липня 2019 року абоненти Swisscom отримали доступ до нової мережі передачі даних 5G в Фінляндії і до кінця липня в Південній Кореї.[36] База даних клієнтів Swisscom перевищила 6 мільйонів мобільних підписників.[37]

Станом на червень 2021 року Swisscom займає 520 місце в Global 2000 — «найбільшому в світі списку публічних компаній» Forbes.[38]

Ключові корпоративні цифри за 2019 рік:[40]

У квітні 2015 року компанія розпочала тестування мережі для Інтернету речей, або широкомасштабну мережу з низькою потужністю (LPWAN), у регіонах Женеви та Цюриху.[41][42]