Іванків (Бориспільський район)

На території села проводилися археологічні дослідження. Найдавніші знахідки, виявлені тут, належать до доби міді — бронзи: в основному це кераміка. Між Іванковом та Борисполем досліджено п'ять скіфських курганів. Поблизу колишньої затоки річки Альти — Любки, на північ від Кучаківського шляху виявлено давньоруське городище XII—XIII століть, а неподалік давньоруське селище.

В історичних джерелах перша згадка про Іванків сягає 1508 року. Село згадується в «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». У цих актах наводиться "Купчая запись на Полукнязевскую землю, проданную Киевскому Пустинному Николаевскому монастырю королевским толмачом Солтаном Албеевичем 1508 года августа 13 дня: «… а тая земля есть од Киева за Днепром, а прислухала к Халепью, на имя Полукнязевская, й за речку пошла за Черницу, и с Савою с Русановичами судерев, и Иванковцы судерев».

Пізніше, 1552 року, Іванків належав до Київського замку. 1590 року польський сейм прийняв рішення про передачу пустуючих земель в Україні «панам молодцям запорозьким». За цим рішенням селище Іванків отримав у посесію в 1590 року козацький старшина Войтех Чановицький. Та незабаром, за участь у повстанні проти польської шляхти, Чановицький був позбавлений цієї власності. Натомість село як винагороду за придушення цього повстання (під проводом Наливайка) отримав у 1596 році польський коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Наступною власницею Іванкова стала донька Жолкевського Софія Данилович.

Багатими землями на Лівобережжі прагнули володіти також київські монастирі. Між ними та коронними ставлениками точилася боротьба. 1629 року монахи Київського Пустинно-Микільського монастиря скаржилися на Софію Данилович королю польському, що вона володіла монастирськими землями незаконно. Але ця скарга залишилася без відповіді. 1630 року під час повстання Тараса Трясила Іванків і навколишні села були спалені повстанцями. 1687 року гетьман Іван Мазепа віддав село у володіння Печерському дівочому монастирю. Зрештою воно стало власністю казни.

Адміністративно, за Гетьманщини Іванків належав до складу Бориспільської сотні Переяславського полку, а з 1752 року Київського полку. Пізніше у складі Остерського повіту спочатку Київського намісництва, та з 1802 року того ж повіту Чернігівської губернії.

За описом Київського намісництва 1781 року в Іванкові було 238 хат. За описом 1787 року в селі проживало 1003 душі. Було у володінні різного звання «казених людей», козаків і власника — полкового хорунжого Максима Афендика.[1]

Є на мапі 1800 року.[2]

У другій половині XIX століття населення Іванкова становили казенні селяни і козаки. Село підпорядковувалося Бориспільському волосному правлінню. У селі було дві церкви: Преображенська та Онуфрієвська[3]. 1861 року на громадському сході селян було ухвалено відкрити церковноприходську школу, яку вони зобов'язувалися утримувати своїм коштом щорічно з кожного господаря 20 копійок сріблом і для опалення по 10 кулів або по одному возу тертої соломи.

За даними 1859 року, у селі Іванкові було 288 дворів, проживало 1720 чоловік, діяло дві церкви.

В енциклопедичному словнику видання 1913 року даються такі відомості про село Іванків: жителів 3457 чол., дві церкви, школа, промислові і торговельні підприємства. На той час у селі було дві олійниці, вовнодерка, круподерка, парова молотарка, п'ять кузень, 38 млинів-вітряків. Наприкінці XIX — на початку XX століття Іванків був центром волості, до якої належали сусідні села: Кучаків, Лебедин і Сеньківка. Населення волості становило 7296 чоловік.

За переписом 1926 року, Іванків — село Бориспільського району, центр сільської ради, до якої входили хутори Лебединщина та Підгайне. Населення разом з хуторами становило 4029 чоловік. 1928 року в селі створено перше колективне господарство «Комунар», у 1929—1930 роках — три колгоспи: «ім. Будьонного», «ім. Шевченка», «9 Січня». Під час голодомору 1932—1933 років в селі померло від голоду 273 чоловік.[4]

Під час Німецько-радянської війни жорстокі бої в районі Іванкова розгорнулися у вересні 1941 року, коли тут проходив шлях відступу радянських військ з Києва. Безпосередню участь у них брали моряки Дніпровського загону Пінської флотилії. Тисячі бійців загинуло, пробиваючи собі шлях на схід, намагаючись вирватися з оточення. Під окупацією село пробуло два роки — з вересня 1941 до вересня 1943 року. За два роки відправлено в Німеччину 83 чоловіки, закатовано 24 жителі села.

Після війни село поступово відбудовувалося. 1950 року три колгоспи були об'єднані в колгосп «Правда». На його базі 1961 року створено птахофабрику. 1974 року відбувся розподіл на два господарства — птахофабрику і радгосп «Побєда». 1989 року ці два господарства об'єдналися в птахорадгосп «Іванівський».

Наприкінці XX ст. у селі налічувалося 1313 дворів і понад 3 тисячі жителів. У селі є середня школа, будинок культури бібліотека, музей історії села, кілька магазинів, лікарня.

• Татаренко Володимир Борисович (* 1956) — державний службовець, музейник. Заслужений журналіст України.
• Швець Василь Степанович (1918—1993) — український поет.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)