Інгулка

Усе більш загострювалися класові протиріччя на селі. Політичне безправ'я, скрутне економічне становище викликали гостре невдоволення бідноти існуючим ладом. Події революції 1905 року, виступу робітників Миколаєва, агітація революційно налагодженої інтелігенції, у тому числі учитель Інгульської школи Г. В. Мордюкова, сприяли росту політичної свідомості селянства. Весною 1905 р. жителі Інгулки вирубали дерева в плавнях поміщика Шардта.

Для придушення виступу прибув загін із 50 козаків. Увірвавшись в сільську школу, вони побили учителя Г. В. Моршакова (у двох абзацах два різних прізвища вчителя, а доля одна і та ж), якого потім відправили до в'язниці і розстріляли. Були покарані і інші учасники виступів. Літом 1905 р. селяни Інгулки спалили урожай і садибу землевласника Кранцфельда, вирубали частину його лісу, розділили зерно. Вони вимагали конфіскації поміщицької землі, підвищення плати поденним робітникам, восьмигодинного робочого дня.

В результаті проведення столипінської аграрної реформи посилився процес класового розшарування селянства. У 1909 р. тільки 35 заможних господарств Інгулки і Богданівки володіли 2550 десятиною, що становило 44 відсотків усіх земель. Вони заснували хутори Надіївку, Штейнгут та ін. 100 десятини належало церкві. В той же час більше 60 селянських господарств Богданівки мали всього 234 десятину. У 1916 р. в Інгулці налічувалося 10 відсотків заможних господарств, 30 відсотків середняцьких і 60 відсотків бідняцьких.

З 1915 р. Інгулка стала центром волості. Тут двічі в рік проводилися ярмарки, щотижня збиралися базари, були три шинки. Багато місцевих жителів займалися промислами і торгівлею. Працювали паровий млин, маслоробня, був магазин.

Перша світова війна погіршила і без того скрутне становище бідноти. Багатьох чоловіків відправили на фронт. Господарства бідняків і середняків приходили в занепад. У них вилучили для потреб армії більше 150 коней зі збруєю, 200 голів великої рогатої худоби, 80 возів.

У 1916 р. в Інгулці і Богданівці сталися виступи жінок, що вимагали повернути з армії їх чоловіків і синів, а також припинити подальшу мобілізацію в армію і реквізицію худоби.

Не покращало життя селян і після встановлення в Києві Української Центральної Ради. Нова українська влада не змогла виробити свою політику по відношенню до села. Так звані селянські комітети діяли в інтересах заможних селян — розподілили між ними частину незайнятих і незасіяних поміщицьких земельних угідь, мотивуючи це тим, що біднякам нічим обробляти землю.

У січні 1918 р. в Інгулці, обрана волосна Рада, до якої увійшли Д. Т. Цуркан (голова), X. С. Поливченко, І. С. Задирака, К. Я. Пархоменко, Г. Ф. Белоус та ін. У складі Ради були також депутати від Богданівки. Під керівництвом Ради біднота Інгулки і Богданівки почала ділити поміщицьку і надлишки куркульської землі між безземельними і малоземельними.

У березні 1918 р. у Києві було встановлено гетьманську владу Павла Скоропадського. В селі в цей час розміщувалися німецько-австрійські підрозділи. Разом з ними повернулися поміщики. У грудні 1918 р. після відновлення Української Народної Республіки, у село прийшли англо-французькі інтервенти, що «господарювали» тут до 2 березня 1919 р.

У 1919 році тут була обрана Рада робочих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою його став А. З. Литвиненко, а Раду у Богданівці очолила Д. Т. Цуркан. Ради приступили до перерозподілу землі — на кожного члена сім'ї нарізалося по 2,5-3 десятину. Але і цього разу радянське будівництво було перерване. 19 серпня 1919 р. обидва села захопили денікінці.

Для боротьби з білогвардійцями під керівництвом Миколаївського тимчасового більшовицького підпільного комітету почали створюватися партизанські загони. Миколаївські робітники — більшовики І. К. Свинціонік і В. К. Свинціонік поширювали в Інгулці прокламації, закликали селян до озброєної боротьби. У жовтні 1919 р. жителі Інгулки і Богданівки приєдналися до Баштанської республіки. У листопаді в ці села увірвалися денікінці і почали жорстоку розправу над населенням. Були убиті селяни І. С. Циганенко, Ф. В. Стасюк, Е. Ф. Іщенко, І. Т. Івасик.

У кінці січня 1920 р. частини 41-ї стрілецької дивізії окупували Інгулку і Богданівку, вигнавши звідти денікінців. 12 лютого того ж року утворений Інгульський сільський ревком, а 23 лютого — волревком, що поширював свою владу і на Богданівку. При волревкомі у кінці лютого 1920 р. був створений перший партосередок Комуністична партія Радянського Союзу.

27 березня 1920 р. в Інгулці відбулися загальні збори, на яких обрали постійний орган влади — Раду робочих, селянських і червоноармійських депутатів (голова І. І. Топчій). Того ж дня відбулися вибори і у Богданівці, де Раду очолив бідняк І. Н. Павленко. Ревкоми передали свої повноваження обраним Радам. В цей розпочалася боротьба проти заможного селянства — куркулів. За рішенням комнезамів, у кулаків відібрали надлишки хліба, частину інвентарю, а також коней, худобу і передали безземельним і малоземельним селянам.

Після більшовицької політики 1921 р. почався голодомор, під час котрого голодні селяни вбили місцевих комуністичних активістів та представників влади.

У вересні 1920 р. почала працювати прокатна станція, а при ній — майстерня по ремонту сільськогосподарських машин і інвентарю. Через два роки тут створили сільськогосподарське кредитне товариство, яке надавало значну допомогу селянам, особливо біднякам. У серпні 1922 р. загальні збори комітету; незаможних селян Богданівки вирішило організувати першу артіль — «Своя праця», у яку спочатку вступили 26 чоловік (дев'ять бідняцьких господарств).

В 1922 р. в Інгулці створюються артілі і ТОЗи — «Плуг», ім. Шевченка, «Серп», а в Богдановці — ім. Ілліча, «Схід». В 1925 р. організовано садово-виноградне товариство «Червоний почин», а через рік — машинно-тракторне товариство «Червона дружба».

Вже в 1920 р. в Інгулці працювали медпункт, дві початкові школи. Наступного року відкрили дитячий будинок для сиріт. З 1923 р. функціонував сільський клуб. При ньому відкрили бібліотеку, були створені драматичний, хоровий, музичний і інші гуртки. В листопаді 1929 р. сільгоспартілі і ТОЗи Інгулки (всього 295 господарств) об'єдналися в один колгосп «Інгул», головою якого вибрали двадцятип'ятитисячника, робочого Чорноморського суднобудівельного заводу А. І. Благодатного. В 1930 р. колгосп «Інгул» об'єднував 75 % селянських господарств. В тому ж році його розукрупнили на три — ім. Калініна, ім. Петровського і ім. Постишева (пізніше отримав назву ім. Андрєєва). Тоді ж була організована сільгоспартіль і в Богданівці. В 1937 р. на базі колгоспу ім. Калініна створили два — ім. Горького та ім. Калініна. Велику роль в технічному переозброєнні колгоспів зіграла Інгульська МТС, організована в 1936 р. Перед війною вона мала свій в розпорядженні 75 трактори, 27 зернові комбайни і іншу техніку. Жодного слова про Голодомор і розкуркулення. Хоча купа інформації в вільному доступі, де десятки селян з Інгулки було розкуркулено. Там вказані прізвища та імена інгулян.

На початку 1937 р. в колгоспах Інгулки і Богданівки працювали 1290 чоловік. За господарствами було закріплене понад 6700 га землі. В сільгоспартілях налічувалося 16 сівалок, 38 жаток, 28 віялок, автомашина і інша техніка. Колгоспи мали близько 1650 голів великої рогатої худоби, 461 кінь, 558 свиней, 1500 овець, понад 3 тис. голів птаха. В 1939 р. артіль ім. Горького стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

В 1937 р. в Інгулці побудували лікарню на 60 ліжок, у ній трудилися сім лікарів і 15 чоловік середнього медперсоналу. Для малюків відкрили п'ять дитячих ясел. Працювали дві початкові і середня школи. В них 25 вчителів навчали 443 учні. Повністю була ліквідована неписьменність серед дорослого населення. Здійснювалася радіофікація будинків колгоспників. Функціонували клуб, бібліотека, звукова кіноустановка, дві хати-читальні і два червоні кути. Почалося будівництво ще одного сільського клубу із залом для глядачів на 450 місць.

З початком Другої світової війни, у східні райони СРСР вивозилися техніка, колгоспна худоба. Поблизу від Інгулки розгорілися запеклі бої. 55-й стрілецький корпус Червоної Армії, яким командував генерал К. А. Коротєєв, двоє діб стримував натиск німців. 16 серпня 1941 село захопили німці. Жителів примушували працювати в полі, будувати військові укріплення. Понад 250 хлопців і дівчат було відправлено на каторжні роботи до Німеччини. За відмову виїхати разом з відступаючими військами гітлерівці розстріляли 32 жителі Інгулки. Під час розстрілу в село увірвалися радянські розвідники, якими командував сержант Г. В. Жульмін. Вони знищили каральний загін німців. 14 березня 1944 р. частини 6-ї армії (командувач — генерал-лейтенант Іван Шльомін), у тому числі 203-а і 224-та стрілецькі дивізії і 23-й танковий корпус (в офіційних даних про 23-й танковий корпус вказано, що він не брав участь у визволенні Інгулки. Ці дані є у вільному доступі в Інтернеті. Будь ласка, не пишіть неправдиву інформацію), звільнили село від гітлерівців, і забезпечили відновлення радянської окупації в селі. 925 місцевих жителів билися на фронтах німецько-радянської війни на боці СРСР, з них 151 поліг в бою, а 95 чоловік «за мужність і відвагу, проявлені в боях», нагороджено радянськими орденами і медалями. Працездатне населення скоротилося наполовину, не вистачало робочої худоби. Орати доводилося коровами, сіяти вручну. В кінці 1944 почали працювати МТС.

Значну допомогу у відновленні сільгоспартілей надавала трудівникам Інгулки і Богданівки держава, надаючи позики, кредити, посівне зерно, худобу. Вже восени 1944 р. всі п'ять колгоспів виконали зобов'язання перед державою. Сільгоспартіль ім. Гіркого, наприклад, здала 2500 ц зерна, крім того, понад план — 800 ц.

У квітні 1944 р. була відновлена лікарня. Відновили роботу школи. З шкільних меблів залишилося лише дві парти. Жителі приносили в школу власні столи і лави.

Колгоспники обох сіл докладали всі зусилля, щоб прискорити перемогу над ворогом. Так, вони брали участь в зборі грошей на танкову колону «Колгоспник Миколаєва», активно підписувалися на державні позики. Зокрема, у травні 1945 р. робочий Богдановського плодорозсадника М.X.Калашник підписався на 4-у Державну позику на 10 тис. крб.

Його прикладу пішли багато місцевих жителів. Після закінчення Німецько-радянської війни швидшало відновлення зруйнованого господарства. В 1945 р. Інгулка і Богданівка злилися в один населений пункт, що отримав назву Інгулка. В 1949 р. всі колгоспи успішно виконали план хлібоздачі. В 1950 р. з п'яти сільгоспартілей утворені дві — ім. Андрєєва і ім. Калініна. Їх об'єднання сприяло більш швидкому розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва.

За роки першої післявоєнної п'ятирічки в основному був ліквідований збиток, нанесений господарствам Інгулки війною, збільшилися в порівнянні з довоєнним рівнем посівні площі, поголів'я худоби.

Значні зміни відбулися в області охорони здоров'я, народної освіти, культури. В 1950 р. в Інгулці працювали амбулаторія і лікарня на 35 ліжок з трьома відділеннями — терапевтичним, пологовим і дитячим. Медичну допомогу жителям села надавали чотири лікарі і 32 люди середнього і молодшого медперсоналу. Функціонували початкова і середня школи. В них 26 вчителів навчали 200 учнів. В сільському клубі були створені гуртки художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, танцювальний, які відвідували 25 чоловік. При клубі була кіноустановка. Працювала бібліотека, фундація якої становила близько 900 книг.

Самовіддано трудилися колгоспники в подальші роки. Сільгоспартіль ім. Калініна в 1956 р. стала учасником ВСГВ. Значних успіхів добилися трудівники плодорозсадника. Площа його становила 150 га, щорічно тут вирощували по 70-80 тис. плодових і 100—120 тис. декоративних саджанців і одержували близько 50 тис. крб. прибутку.

У 1958 році колгоспи ім. Андрєєва і ім. Калініна об'єдналися в одне крупне багатогалузеве господарство «Ленінський шлях», за яким біло закріплено 9805 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 7526 га орних земель. В тому ж році у зв'язку з реорганізацією МТС колгосп придбав 37 тракторів, 26 зернових і інших комбайнів. Машинний парк мав 24 вантажні і три легкові автомашини, 25 електродвигунів. Працювала майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки. Завдяки зростанню механізації, упровадженню новітніх досягнень агрономічної науки підвищилася врожайність колгоспних полів. Вже в 1958 р. господарство отримало по 22,7 цнт. зерна озимих з кожного гектара. Зміцнення економіки колгоспу, збільшення його доходів дозволили виділити засоби на будівництво. Протягом 1960—1962 рр. побудовано три ферми і відгодівельний пункт на 2 тис. голів. Основні виробничі процеси в тваринництві були механізовані.

Передові комбайнери П. І. Кравченко і Н. Т. Шевченко, зібравши урожай з 260 га, намолотили кожний по 5 тис. ц зерна. По 26 поросят від кожної свиноматки отримав очолюваний М. С. Білоус колектив свиноферми, який також був занесений на районну Дошку шани. 83 найкращі трудівники колгоспу нагороджено медаллю «За доблесну працю». В 1974 р. замість існуючих раніше рільничих і тракторних бригад, тваринницьких ферм були утворені цехи. Основною виробничою одиницею в рільництві став механізований загін. Оплата праці членів загону проводилася по акордно-преміальній системі. В колгоспі значно підвищилася продуктивність праці. План виробництва зерна в дев'ятій п'ятирічці колгосп виконав на 104 %. Врожайність в середньому склала 23,8 ц з гектара. Господарство перевиконало плани продажу державі молока, яєць, шерсті. В 1977 році сільські трудівники отримали по 29,5 цнт. зернових з гектара. Чистий дохід склав 581 тис. крб. при плані 187,4 тис. крб. Колгосп «Ленінський шлях» став великим багатогалузевим господарством. З кожним роком тут все більше проводиться сільськогосподарській продукції. В 1976—1980 рр. врожайність зернових склала 24,5 ц з гектара. Збільшується поголів'я суспільної худоби. В колгоспі розводять велику рогату худобу червоної степової породи, свиней білої української породи. В 1980 р. в господарстві налічувалося великої рогатої худоби 2300 голів, овець — 2000, птахи — 2500 голів. У десятій п'ятирічці з розрахунку на 100 га сільгоспугідь було проведене 315 ц молока.

В 1980г. на полях колгоспу працювали 56 тракторів, 17 комбайнів, 29 автомашин і багато іншої техніки. Значні енергоресурси господарства. Якщо в 1970 р. колгосп мав свій в розпорядженні 191 електродвигун, то в 1980 р. — вже 417. Тільки в 1976—1980 рр. побудована механічна майстерня і механізований струм, упроваджується поливна система землеробства.

Середньомісячна оплата праці в колгоспі «Ленінський шлях» становила 114 крб. Збільшилося заробітчанство механізаторів. Якщо в 1976 р. механізатор в середньому в місяць заробляв 180 крб., то в 1980 р.-250-280 крб. Широкий розмах придбало житлове будівництво. В 50—70-і роки тут побудовано більше 500 будинків, що упорядкували. Колгосп надає індивідуальним забудовникам грошові позики, будівельні матеріали. Сім'ї колгоспників жили в достатку, вони мали в особистому користуванні 40 автомобілів і близько 300 мотоциклів. В селі заасфальтовано 20 км вулиць і тротуарів, прокладено 20 км водопроводу. Діє автоматична телефонна станція.

З 24 серпня 1991 року село належить до незалежної України.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]