Аборти в Казахстані

Більшу частину XX століття завдяки державній підтримці основним методом контрацепції, що застосовувався в Радянському Союзі, був аборт[4].

У 1920 році Радянський Союз легалізував аборти як тимчасовий захід, оскільки в умовах економічної кризи легальні аборти були б необхідним заходом для забезпечення санітарних умов[5]. У Казахстані казахи були проти цього рішення. Упродовж наступного десятиліття спротив абортам був важливим, він формувався як бастіон культури, на який напали радянські чиновники[6]. Навіть іще в період легалізації влада СРСР схвалювала казахський опір абортам[7]. Медики попереджали про ризики для здоров'я, пов'язані з частими абортами[6]. У період, коли аборт легалізували, він не застосовувався так, як законодавці мали намір, адже клініки не отримували фінансування і пацієнти були змушені платити. Аборти робили переважно етнічні російські жінки в Казахстані (лише 0,002 % абортів здійснили етнічні казахські жінки, насамперед у містах)[8].

Для казахів аборт був табу[8], хоча існували традиційні методи переривання вагітності (використовувалися трави). Кількість абортів зросла в Казахстані, як і в Росії, причому особливе збільшення між 1927 та 1928 роками спровоковане збільшенням доступної інформації про хірургічну процедуру та зміною норм моралі. Поширеність підпільних абортів почала знижуватись, але зростання частоти легальних абортів почало турбувати чиновників, що мало наслідком їх заборону[7].

До незаконних абортів вдавались, коли лікарі відмовлялись робити легальний аборт через одну з наступних причин: вагітність після першого триместру, перша вагітність або наявність небезпечних хвороб[9]. Той факт, що легально-доступні аборти не повністю усунули незаконні аборти, сприяв упровадженню кримінальної відповідальності. На початку 1930-х років радянські чиновники відкрито критикували аборти та їх легалізацію[10]. Разом з цим, у периферійних районах СРСР, і також Казахстан, існувало занепокоєння наслідками раптової заборони абортів[11].

Період законності абортів закінчився 27 червня 1936 року [11] «Декретом про захист матері та дитини», згідно з яким їх можна було робити лише тим пацієнткам, життю яких загрожує небезпека. Незаконні аборти не гарантували безпечних, санітарних умов[12]. Регіональний (обласний) уряд створив систему контролю, щоб забезпечити дотримання закону: лікарям довелося заявляти про свою практику, надсилаючи прохання перервати вагітність. Ця звітність розглядалась на засіданнях щомісячного комітету.

Криміналізація закріпила традиційні ролі жінок у патріархаті, оскільки ставала на захист ідеї про жінок як матерів[13]. Преса використовувалася як пропаганда проти жінок, які мусили вдаватись до незаконних абортів, адже зображала їх як підступних ворогів Батьківщини[14]. Оскільки казахські жінки рідко йшли на аборти, вони не зазнавали переслідувань за цим законом[15]. Переслідували жінок, які приходили до лікарень із симптомами, що свідчать про виконаний аборт. Лікарі, які практикували незаконні аборти, могли ув'язнити до трьох років[К 1]. Немає достовірних джерел щодо цієї підпільної діяльності [16], але дані з архівів свідчать про те, що жінки, в яких виявили симптоми незаконних абортів, як правило, були неодруженими[17].

В одному випадку в 1940 році одинадцять жінок із симптомами, типовими для спроб аборту, були затримані та відокремлені від своїх сімей, вони були під пильним наглядом держави та зазнали принижень з боку громадськості. Пізніше з них зняли усі звинувачення[18].

Поступово пропаганда проти абортів набирала обертів[19]. Вплив кампанії важко виміряти, оскільки існує мало доказів її ефекту[20].

У повоєнний період стало очевидним, що пропагандистські зусилля не змогли зменшити рівень абортів[21]. Після смерті Йосипа Сталіна в 1953 році держава припинила переслідування незаконних абортів, і лікарі практикували аборти в першому триместрі на прохання жінок. У 1968 році Радянський Союз вкотре легалізував аборти за запитом пацієнтів[22].

Починаючи з незалежності від СРСР у 1991 році, Казахстан почав замінювати аборти іншими методами контрацепції[23]. На відповідне законодавство в Казахстані вплинуло радянське минуле країни[2]. Незважаючи на зменшення абортів на користь інших методів контрацепції[24][25], аборт залишався найбільш широко використовуваним методом контрацепції у 90-х роках. З часу незалежності країни аборти все частіше проводяться в приватному секторі, що призводить до зниження офіційного рівня абортів[3].

Дослідження, засноване на даних між 1995 і 1999 роками, показало, що аборти в основному проводяться в міських районах, тодішній столиці Алмати та Північному та Східному регіонах країни[26]. Більшість жінок, які робили аборти, були етнічними росіянками. У районах з більш високим рівнем освіти спостерігається більший спад використання абортів[27]. Заміжні жінки складають більшість, яка робить аборти, оскільки дошлюбний секс набагато рідше зустрічається в переважно мусульманських країнах. Причиною аборту є насамперед обмеження пологів, а також збільшення часу між пологами[28]. Перші вагітності в країні рідко перериваються[24].

Ймовірність того, що вагітність перерветься, становила 36,8 %. Відсоток вагітностей, спричинених відмовою від контрацепції, що призводить до переривання вагітності, становив 67 %. Демографічне та медичне опитування Казахстану запитувало 3771 жінки, чи не роблять аборт у випадку випадкової вагітності, а 35,6 % відповіли ствердно, 20,6 % не були впевнені, а решта відповіли негативно[29].

У лютому 1994 року було затверджено програму планування сім'ї, яка створила службу планування сім'ї в медичних установах, щоб спробувати зменшити аборти та материнську смертність[2].

З 1993 по 1997 роки Організація Об'єднаних Націй фінансувала репродуктивне здоров'я в країні. Однією з її головних цілей було зниження рівня абортів[30].

Між 1995 та 1999 роками аборти були офіційно безкоштовними, але на практиці люди зобов'язані були платити від 8 до 20 доларів США[31]. Ці виплати, як правило, не здійснювалися в сільській місцевості[32]. У 1995 році широкомасштабна кампанія попередила про ризик для здоров'я незаконних абортів[30].

У 2000 році затверджена загальнодержавна урядова програма щодо зменшення абортів. Програма навчала медичних працівників та інформувала населення про інші методи контрацепції[25].

2002 року ООН опубліковував звіт з поясненнями, що аборти доступні за запитом протягом першого триместру, не вимагаючи особливої мотивації. А вже між 12 та 28 тижнями — лише за наявності певних соціальних чи медичних обставин[2].

У 2001 році затверджено наказ Міністерства охорони здоров'я щодо медичних причин та регламенту абортів[33]. У 2009 році міністерство затвердило наказ 626[34], який було змінено у 2012 році стосовно таких аспектів:

Легальні аборти практикуються в приватних центрах[35], Жіночих консультаційних центрах, пологових будинках, поліклініках з жіночими консультаційними офісами, багатьох лікарнях та практиках сімейних груп. Успішне зниження рівня абортів було зумовлене зусиллями в галузі освіти, інформації та комунікацій (на зразок кампанії «Червоне яблуко» у соціальних мережах), які спонукали населення використовувати сучасні методи контрацепції. Однак рівень абортів серед росіян знизився на 33 %, а серед казахів — зниження було значно меншим[36].

Ліками, що застосовуються для індукції аборту, є Міфепристон та Мізопростол[33][34].

Зггідко зі статистичними даними за 2003 рік, спостерігався високий рівень абортів серед підлітків[37][38][39].

У 2009 та 2012 роках Казахська асоціація з питань сексуального та репродуктивного здоров'я заявила, що медичні аборти здійснюються лише в Алмати в приватних центрах, а про те, що останній рік розглядають питання надання послуг у державних медичних центрах. Він також заявив, що в 2007 році в місті Алмати було 11 666 абортів, з них 74,3 % було здійснено за допомогою дилатації та кюретажу[33]. Середня ціна серед приватних лікарів становила 5000 тенге (41 долар) у 2009 році та 200 доларів у 2012 році[34].

У дослідженні 2007 року було зроблено висновок, що високий рівень абортів може бути спричинений обмеженим доступом до медичних послуг, особливо в сільських регіонах. Внутрішньоутробні засоби зазвичай застосовуються як протизаплідний засіб в Казахстані без професійної допомоги, оскільки існує мало доступних методів. Це може бути причиною того, що основним методом контрацепції, який використовується в країні, є аборт[40].

Звіт за 2010 рік показав, що держава не надала жодної інформації про сексуальне та репродуктивне здоров'я, включаючи аборти[41].

У звіті 2011 року було встановлено, що частота вагітності та підлітків абортів призводить до смерті, головним чином спричиненої відсутністю конкретних профілактичних програм[42].

У 2017 році в Казахстані штучно перервали вагітність 95 тисяч жінок, з них 2218 — підлітки від 15-17 років, молодше 15 років — 16. За офіційною статистикою, кожна третя жінка в Казахстані хоча б раз переривала вагітність на ранній стадії[43].

Станом на 2017 рік, аборт є законним у таких випадках[1]:

• Якщо здоров'ю вагітної жінки загрожує небезпека, необхідне схвалення комітету з трьох медичних працівників (гінеколога, керівника закладу та експерта щодо її стану)[К 2], і щоб хвороба була у затвердженому списку.

• Якщо життю жінки загрожує небезпека[К 3], без обмежень щодо гестаційного віку.
• Якщо здоров'ю жінки можна було б істотно нашкодити, без обмежень щодо гестаційного віку.
• Якщо психічне здоров'я жінки загрожує небезпекою[44].

• На прохання вагітної жінки, з будь-якої причини, включаючи такі причини, як вагітність від інцестуальних відносин.
• Якщо вагітна має когнітивну або інтелектуальну ваду[К 4].
• Вагітність у неповнолітньому віці, що вимагає дозволу батьків чи іншого дорослого[К 5].

Закони, що регулюють аборти в Казахстані:

• Закон про репродуктивні права (2004)[51],
• Кримінальний кодекс (1997).

Інформація про поширеність абортів у Казахстані надходить насамперед із двох джерел: Міністерства охорони здоров'я та Демографічного та медичного обстеження Казахстану[3]. Доступні високоякісні опитування та інші дані, оскільки процедура вже деякий час є законною. Однак звіти періодично суперечать одне одному[К 6][32].

• Kazakhstan Association on Sexual and Reproductive Health (2009). Abortion legislation in Europe (вид. 8-е). Brussels: IPPF European Network. с. 45–46.
• Kazakhstan Association on Sexual and Reproductive Health (2012). Abortion legislation in Europe (вид. 9-е). Brussels: IPPF European Network. с. 44–45.
• Michaels P. A. Motherhood, Patriotism, and Ethnicity: Soviet Kazakhstan and the 1936 Abortion Ban // Feminist Studies. — 2001. — Вип. 27. — № 2. — С. 307–333. — DOI:10.2307/3178760.
• Olds S., Westoff Ch. F. Abortion and contraception in Georgia and Kazakhstan. — Public health program. Report, 2004. — 47 с.
• Westoff Ch. F. The Substitution of Contraception for Abortion in Kazakhstan in the 1990s. — Calverton, Maryland : ORC Macro, 2000. — 30 с.
• United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Population Division (2002). Abortion Policies : A Global Review.
• United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Population Division (2014). Abortion policies and reproductive health around the world. ISBN 978-92-1-056837-1.