Август Вільгельм фон Гофман

Вільгельм Гофман народився у Гіссені, в родині придворного архітектора. У 1836 році він почав вивчати правознавство у Гіссенському університеті, але, відвідавши з друзями лекції Юстуса фон Лібіха, вирішив займатися хімією.

За рекомендацією Лібіха Гофман почав досліджувати продукти перегонки кам'яновугільної смоли, котра була в той час об'єктом особливої уваги з боку хіміків у зв'язку з ростом будівництва в Німеччині газових заводів, але вважалася побічним відходами виробництва і часто скидалася просто у водойми. В ході досліджень Гофман порівнював результати робіт інших хіміків і з'ясував, що «кіанол», отриманий Рунге, «кристаллін» Унфердорбена, «анілін» Фріцше і «бензидам» Зініна — це одна й та сама сполука. За проведені дослідження в 1841 році він отримав науковий ступінь доктора філософії, а їхні результати були опубліковані в 1843 у статті під назвою «Хімічні дослідження органічних основ кам'яновугільної смоли». Вона стала фундаментом у розробці шляху отримання бензену з кам'яновугільної смоли, котрий пізніше був успішно впроваджений на практиці учнем Гофмана Менсфілдом.

Визнання у наукових колах Гофман отримав за два роки, після публікації «Перетворення індиго, отримання органічних основ, що містять хлор і бром», яка мала значний вплив на тогочасні уявлення про будову органічних сполук і свідчила на користь теорії заміщення, запропонованої Жаном-Батистом Дюма. Про важливість його роботи свідчить отримана ним золота медаль від Паризького фармацевтичного товариства. Стрімке підвищення у статусі посприяло в одруженні на Гелені Мольденгауер — племінниці дружини Лібіха.

Гофман у 1846 році

У 1845 році Гофман отримав місце приват-доцента у Боннському університеті. Цьому посприяли його прагнення облаштувати навчальні лабораторії за методом Лібіха — де студенти могли би самостійно працювати над хімічними задачами. Але невдовзі його запрошують до Лондона, аби створити лабораторії у Королівському хімічному коледжі. Загалом у Великій Британії він затримався на 20 років. За цей час він підготував чималу кількість відатних хіміків. До Гофмана приїздили отримувати освіту навіть студенти з його рідної Німеччини, серед яких були Карл Марціус, Йоганн Грісс, Якоб Фольгард. Його учнями стали також майбутні промисловці Фредерік Абель і Вільям Перкін.

Його дружина Гелена помирає у 1852 році і в 1856 він вдруге вступає у шлюб — із Розамунд Вілсон (вона помирає за 4 роки).

Протягом першого десятиліття свого перебування в Лондоні Гофман займався здебільшого викладацькою діяльністю. Пізніше він повернувся до вивчення кам'яновугільної смоли. В ході досліджень його учень Вільям Перкін синтезував перший синтетичний барвник — мовеїн.

У 1860 році, майже одночасно з французьком хіміком Вергеном, Гофман відкрив фуксин. Окрім того, він отримав важливі експериментальні дані щодо синтезу барвників на кшталт аналінового червоного та анілінового блакитного. Один з продуктів синтезу — фіолетовий Гофмана — був продемонстрований на Всесвітній виставці 1862 року і привернув увагу промисловців до анілінових барвників. Завдяки набутому авторитету у 1861 році Гофман посів крісло президента Лондонського хімічного товариства.

В 1865 році він досягнув згоди з урядом Пруссії і переїхав з Лондона. Його вимогою до переїзду було будівництво наукового інституту в Берліні, який він отримав у своє розпорядження в 1869 році. За рік після повернення він одружується на Елізі Мольденгауер — двоюрідний сестрі Гелени.

В 1867 році його запросили взяти участь у підготовці розробок до всесвітньої виставки у Парижі, з чим він цілковито впорався і виборов гран-прі та нагороду в розмірі 100 тис. франків. Того ж року спільно з Беєром, Марціусом, Шерінгом та іншим зацікавленими хіміками Гофман заснував Німецьке хімічне товариство (нім. Deutsche Chemische Gesellschaft), де його було обрано президентом. За час президіювання Гофмана інститутом було видано близько 900 публікацій, з яких 150 належали саме йому.