Академічна культура

Історично академічна культура розвивалася і змінювалася у процесі розвитку академічних спільнот. Вона виникла в античності в Академії Платона й дооформилася в неоплатонічній академії пізньої античності. У ранньому середньовіччі ці традиції зберігалися й розвивалися в Александрійській бібліотеці та грецьких гімнасіях.

В інших регіонах академічна культура теж була представлена, але з власною специфікою. У Китаї перша академія виникла у 258 році в Нанкіні. В Індії навчально-дослідницький центр існував у місті Таксіла (нині Пакистан) з 5 століття до Р.Х. і до 5 століття після Р.Х., а згодом подібний центр постав у місті Наланда. У Персії академічна спільнота розвивалася у Харані, відомим своєю сабейською піфагорейською школою. В ісламському світі вчені спільноти виникли в університетах Аль-Карауїн (Марокко, 9 століття), Аль-Азгар (Єгипет, 10 століття) та в Тімбукту (нині Малі, 12 століття).

Один із коледжів Оксфордського університету.

У пізньому середньовіччі у Європі остаточно сформувалися регіональні академічні традиції та культура, що мали античні та християнські витоки, власне те, що нині у західному світі називається academia. У цей час постали класичні європейські університети, коли ченці та священики почали переїжджати із монастирів у кафедральні міста, де вони відкрили перші школи для поглибленого навчання і досліджень: Болонський університет, Університет Саламанки, Паризький університет, Оксфордський університет, Кембриджський університет. За виключенням Паризького університету, що після реформ французької освіти у 20 столітті вже не існує як єдиний навчальний заклад, всі ці університети і донині зберігають зв’язок із християнською культурою, в Оксфорді[10] та Кембриджі[11] досі викладається теологія і проводяться відповідні дослідження.

У добу Відродження в Європі Козімо Медічі спробував відродити Академію Платона. Цей гурток був неформальним, але справив значний вплив на розвиток ренесансного неоплатонізму. В Італії постали й інші подібні «академії».

У 16 столітті в Європі академічна культура змістилася в сторону літератури та естетики, що визначалося впливом Відродження. В Італії виникла велика кількість таких академій, найвідомішої із яких стала Флорентійська академія мистецтв.

У 17-18 столітті академії поширилися всією Європою, і їхня тематика розширилася на всі сфери знання і наук (академії мистецтв, академії наук, мовознавчі інституції, наукові товариства, військові академії), що, відповідно, призвело до розширення академічної культури. В Україні у 1632 році виникла православна Києво-Могилянська академія, заснована митрополитом Київським Петром (Могилою) з метою протистояти католицизму та уніатству (зокрема, Ягеллонському університету) і зберегти релігійну й національну ідентичність українців.

Президія Академії наук України.

У 19-20 століттях академічні спільноти розділилися на два основні типи: вищі навчальні заклади і приватні чи державні дослідницькі інституції. Останні можуть не ставити перед собою освітніх задач. На заході академічна культура загалом передбачає цілісність цих двох типів, тож вищі навчальні заклади включають у себе дослідницькі підрозділи, а дослідницькі інституції тісно пов'язані з освітніми установами. На пострадянському просторі, зокрема в Україні, ці два типи лишаються розділеними і спроби їх поєднати, зокрема через створення українських дослідницьких університетів, досі завершувалися невдало. Єдиний зв'язок полягає в тому, що співробітники дослідницьких інституцій (академії наук та науково-дослідних інститутів) зазвичай також викладають у вищих навчальних закладах, а викладачі університетів формально зобов'язані проводити власні наукові дослідження.

Одним із визначень академічної культури є «сукупність способів і методів діяльності сучасної академічної спільноти (в українському контексті передовсім університетської), її системно інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку»[12]. Тобто академічна культура розглядається як сукупність певних соціальних норм і цінностей, які формувалися окремо в кожній країні і притаманні конкретній соціальній системі. Сюди також включаються цінності, явища, процеси та відносини, що помітно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративний персонал вищих навчальних закладів, а також вчених і дослідників, які працюють у наукових та дослідних інституціях, від інших спільнот та соціальних груп суспільства. Академічна культура є результатом соціальної взаємодії та історичного розвитку суспільства.

Функції

Лекція в сучасному університеті.

Академічна культура може виконувати низку функцій і мати відповідні цілі. М.М. Закович[13] виділяє наступні функції академічної культури:

• Пізнавальну, що виражається у фіксації результатів пізнання навколишнього світу, наукового, ціннісного та художнього його відображення і передбачає різні форми пізнавальної діяльності;
• Інформативну, що уможливлює розуміння сутності академічна культури (пряме і непряме спілкування, засвоєння культурної спадщини, розвиток членів спільноти, їхнє інтелектуальне та духовне збагачення);
• Світоглядну, що забезпечує єдність пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових елементів свідомості в соціокультурному вимірі;
• Комунікативну;
• Регулятивну, що проявляється через символіку, певну знакову систему (правила етикету, різні знаки уваги, традиції тощо);
• Аксіологічну;
• Виховну.

Таким чином академічна культура впливає на соціальне життя університетської та дослідницької спільнот, їхні ціннісні основи, стиль роботи, зразки поведінки тощо. Академічна культура включає усвідомлення кожним членом університетської та дослідницької спільноти – викладачем, студентом, дослідником, адміністративним працівником – свого місця і обов’язків у загальному функціонуванні закладу; цінності і норми поведінки; звичаї та ділову практику; правила корпоративної культури; трудову і ділову етику[14].

Соціологічний аспект

Урочисте академічне вбрання.

З позицій соціології в академічній культурі можна виокремити три її основні сфери[14]:

• ставлення індивіда до навколишнього природного і соціального середовища, гармонія взаємозв’язків з природою;
• ставлення однієї людини до іншої, ступінь усвідомлення взаємозв’язків, культурний клімат у вищому навчальному закладі чи дослідницькій інституції;
• ставлення кожного індивіда самого до себе, самопізнання, самовиховання і саморозвиток.

Рівень академічної культури члена академічної (університетської) спільноти значною мірою проявляється у компетенції та моральних принципах самої спільноти. Наприклад, наявність корупції, плагіату та недобросовісного підходу до досліджень чи викладання призводить до низької академічної культури або її повної відсутності.

Одним із текстів, що відображає традиційні академічні цінності, є середньовічний студентський гімн «Гаудеамус», який нині часто виконується під час церемонії посвяти студентів вищих навчальних закладів:

Хай живе Академія! Хай живуть професори! Хай живе кожен зокрема! Хай живуть всі разом! Хай завжди вони процвітають! Хай живе і республіка, І хто нею править. Хай живе наша община, Милість меценатів, Які нами тут опікуються. Хай згине печаль, Хай згине туга! Хай згине диявол, Всякий ворог студентів, А також насмішники!

• Академія (значення)
• Академія як тип навчального закладу чи інституції
• Академічна спільнота
• Академічна традиція
• Знання

• Barnett, R. The Idea of Higher Education. — Buckingham: Open University Press, 1997. — 240 p.
• Becher, Tony. Academic Tribes and Territories: Intellectual Enquiry and the Cultures of Disciplines / 2nd edition. — Open University Press, 2001.
• Brick, Jean. Academic Culture: A Student's Guide to Studying at University. — Macmillan Education Australia, 2009.
• Mattingly, Paul H. American Academic Cultures: A History of Higher Education. — University of Chicago Press, 2017.
• Rhode, Deborah L. In Pursuit of Knowledge: Scholars, Status, and Academic Culture. — Stanford University Press, 2006.
• Гумбольдт В. фон. О внутренней и внешней организации высших научных учреждений в Берлине // Университетская идея в Российской империи XVIII – начала ХХ века: антология. — М., 2011. — 527 c.
• Захаров И. В., Ляхович Е. С. Миссия университета в европейской культуре. — М., 1994. — 239 c.
• Налетова, Ирина; Прохоров, Андрей. Академическая культура как идея университета /
• Ньюмен Дж. Христианство и научные изыскания // Отечественные записки. — 2003, № 6.
• Ортега-и-Гассет Х. Миссия университета / пер. с исп. М. Н. Голубевой, А. М. Корбута. — М., 2010. — 144 c.
• Вебер А. Университет и историческая ситуация // Вебер А. Избранное: кризис европейской культуры. — СПб., 1999. — 565 c.
• Ясперс, Карл. Идея университета. — Минск: БГУ, 2006. — 159 c.
• Закович, М.М. Українська та зарубіжна культура. – К.: Знання, 2000.
• Пелікан, Ярослав. Ідея Університету. — К.: Дух і Літера, 2009. — 360 с.
• Хоружий, Г. Ф. Академічна культура: цінності та принципи вищої освіти / Г.Ф. Хоружий. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2012. — 320 с. — ISBN 978-966-10-2347-4