Александер Ват

Народився у Варшаві 1 травня 1900 року. Його батько — Мендель Міхав Хват, ерудит, хасид, а мати — Розалія з Кронсілберів. В 1911-14 рр. навчався в російській урядовій гімназії, потім у гімназії Якуба Фінкла, а пізніше у гімназії Роха Ковальського разом з Анатолієм Стерном, де в 1918 році склав екзамен. Одразу після екзамену прийняв рішення вдатися до Росії, щоб допомогти революції, однак цей намір мав негативні наслідки. Навчався на філософському факультеті у Варшавському університеті в 1918—1920 i 1920—1926 рр., де знаходився під великим впливом професора Тадеуша Котарбінського.

В роки навчання зв'язався з поетами футуризму-дадаїзму, в 1920 році появилася його поема Я з однієї сторони і Я з іншої сторони мопсозалізної пічки. В роки війни з більшовиками, вступив до армії як волонтер, незважаючи на пацифістичні погляди. Не брав участі в боях, перебував в Оструві-Великопольському (разом із Ярославом Івашкевичем). В 1921—1922 роках був редактором журналу «Nowa Sztuka», a в 1924—1925 роках — «Almanachy Nowej Sztuki». В 1924 році вступив до Союзу польських літераторів, в 1926 р. перебував в Парижі. В цьому ж році виходить його оповідання Вічний блукаючий жид (zob. Вічний жид), a також збірка оповідань Безробітний Люцифер, в той час знайомиться із Анджеєм Ставарем — це знайомство започатковує період захоплення марксизмом в житті Вата. На початку наступного року, 27 січня, одружився із Павліною Лев, яку називають Олею.

Видавництво Rój публікувало його переклади творів м. ін. Генріха Манна, Еренбурга Іллі i Федора Достоєвського. В 1929 році був редактором Miesięcznika Literackiego i керівником редакторського кооперативу «Tom». Miesięcznik Literacki був літературно-політичним письмом, голосом середовища марксистських письменників і поетів, до яких, окрім Вата, належали: Владислав Броневський, Станіслав Станде, Анджей Ставар, Владислав Дашевський, Генріх Джевецький, Вітольд Вандурський, Ян Хемпель, Бруно Ясенський i Леон Шиллер. Письмо видавалося до липня 1931 року, його життя закінчив арешт більшої частини групи, в тому числі і Вата, 10 вересня 1931 року. Ват був ув'язнений понад 3 місяці. Кілька тижнів перед арештом, 23 липня 1931 року, народився його єдиний син Андрій. Після ув'язнення і невдалих спроб реактивізації письма розпочав працю, як літературний керівник, у видавництві Gebethner i Wolff.

Зразу перед війною, у травні 1939 року, знаходився у списку осіб призначених до заселення в Березу-Картузьку. Після початку війни разом із сім'єю втік з Варшави до Львова, де в жовтні розпочав працю в «Czerwonym Sztandarze». Разом із Тадеушtм Боєм-Желенським, Владиславом Броневським, Александром Данем, Халіною Гурською i Вандою Василевською увійшов до управління Організаційного комітету польських письменників, скликаного 13 жовтня. 19 жовтня — виокремлено Організаційний комітет письменників Західної України, в склад якого увійшов Ват. 19 листопада 1939 року підписав заяву польських письменників, яка вітала приєднання Західної України до Радянської. В січні 1940 р. був арештований разом із Владиславом Броневським, Тадеушем Пейпером i Анатолієм Стерном у Львові Народним комісаріатом внутрішніх справ через організування провокації. Незабаром в Czerwonym Sztandarze з'явилася стаття, яка обґрунтовувала арешт трьох письменників, під назвою Zgnieść gadzinę nacjonalistyczną.

У в'язниці перебував до 20 листопада 1941 року. Був ув'язнений у Львові, Києві, Луб'янці, і в Саратові, потім був засланий до Казахстану. В Алматах віднайшов дружину Павліну (Олю) і 9-річного на той час сина Андрія. Пізніше був регіональним делегатом Уряду Польщі, відмовився від прийняття радянського громадянства. До Польщі повернувся в 1946 році за старанням Адама Важика. З моменту перебування на Луб'янці був позбавлений симпатії до комунізму.

В 1946-48 роках був головним редактором Державного редакторського інституту, з грудня 1947 був у головному управлінні польського [ ПЕН-клубу] Публікувався в «Kuźnicy», «Odrodzeniu» i «Twórczości». В сталінський період припинив активну літературну діяльність, в 1953 році тяжко захворів на синдром Валленберга, який лікував у Швейцарії і південній Франції. В 1957 році опублікував том Вірші, за який отримав нагороду «Нової культури». Наступний том Вірші середземноморські видав вже на заході. Кілька місяців працював у Італії редактором польської серії в міланському видавництві Umberta Silvy. В 1961-63 роках перебував у Франції, в Парижі i Кабрі. В 1964 році обійняв посаду у Center for Slavic and East European Studies в Університеті Берклі. Тоді посвятив Чеславу Мілошу серії біографічних інтерв'ю під назвою Mój wiek (Моє століття). Наступного року повернувся у Францію, з терапевтичними цілями виїжджав до Майорівки, де написав свій останній том віршів Тьмяне свічадо. Увесь той період переслідували його гострі головні болі, через що 29 липня 1967 року здійснив самогубство передозуванням знеболювальних препаратів. Був похований на цвинтарі Les Champeaux в Монморансі.

Сестрою Александра Вата була акторка — Северина Бронішувна..

Про долю Александра, Павліни і Андрія під час радянської окупації Львова i про заслання до Казахстану розповідає фільм  Роберта Глінського Все, що найважливіше. Яцек Качмарський присвятив також пісню Александрові Ватові.

• 1957 — нагорода тижневика «Нова культура»

• Aleksander Wat, Mój wiek, Warszawa 1990, ISBN 83-07-02054-9
• Józef Czapski, Na nieludzkiej ziemi, Warszawa 1990, ISBN 83-07-02092-1
• Stanisław Swianiewicz, W cieniu Katynia, Warszawa 1990, ISBN 83-07-02093-X
• Julian Stryjkowski, Wielki strach, Warszawa 1990, ISBN 83-07-02058-1
• Tomasz Pyzik, Predestynacja w twórczości Aleksandra Wata, Gliwice 2004, ISBN 83-920078-0-8
• Tomas Venclova, Aleksander Wat. Obrazoburca, przeł. J. Goślicki, Wydawnictwo Literackie, Kraków 1997
• Józef Olejniczak, «W-tajemniczanie», Katowice 1999
• Prawdziwa historia Polaków : ilustrowane wypisy źródłowe 1939-194. Warszawa: Oficyna Wydawnicza Rytm, 1999. ISBN 83-87893-33-1.

• Формізм-Футуризм-Аванґард