Атомна електростанція

Історія розвитку світової ядерної енергетики по роках: * Верхній графік — кількість енергії (Гігават), що виробляється АЕС, * Нижній — кількість АЕС, що діють

20 грудня 1951 ядерний реактор вперше в історії людства виробив придатну для використання кількість електроенергії — в нинішній Національній Лабораторії INEEL Департаменту енергії США. Реактор виробив достатню потужність, щоби запалити простий ланцюжок з чотирьох лампочок 100 Вт. Після другого експерименту, проведеного наступного дня, 16 учених і інженерів, що брали участь в ньому, «увічнили» своє історичне досягнення, написавши крейдою власні імена на бетонній стіні генератора.

Того ж дня дослідний реактор-брідер EBR-1, що розміщувався в маленькій будівлі, яка і сьогодні як і раніше самотньо стоїть на відкритій всім вітрам рівнині в південно-східному Айдахо, підвищив виробок до 100 кіловатів, чого було достатньо для живлення всього його електроустаткування. Перша дослідницька мета EBR-1 полягала в розробці й перевірці концепції реактора-брідера. 4 червня 1953 року, Комісія з атомної енергії США оголосила, що реактор EBR-1 став першим реактором у світі, що продемонстрував брідінг плутонію й урану.

У 1962 він став першим у світі реактором з плутонієвою активною зоною, який виробив електроенергію. Протягом всього наступного року, він був джерелом цінних даних по брідінгу в реакторі з плутонієвим паливом і допомагав ученим краще зрозуміти поведінку плутонію в реакторі, що діяв. 30 грудня 1963 реактор був офіційно зупинений. 26 серпня 1966 його оголошено національним історичним пам'ятником. (За матеріалами Національної лабораторії Айдахо, США).

У 1972 на розроблюваному з 1958 родовищі урану «Окло» в Габоні виявлені сліди ланцюгової реакції. Подальші дослідження підтвердили, що тут приблизно 2.0-1.8 мільярдів років тому діяв єдиний відомий на 2011 природний реактор[2][3].

Перша у світі атомна електростанція потужністю 5 МВт, Обнінська АЕС, була запущена 27 червня 1954 в Обнінську, СРСР, розташованому в Калузькій області.

У 1958 введено в експлуатацію 1-у чергу Сибірської АЕС (м. Томськ-7, Томська область) потужністю 100 МВт (повна проєктна потужність 600 МВт). Того ж року розгорнулося будівництво промислової Білоярської АЕС (м. Зарічний, Свердловська область), а 26 квітня 1964 генератор 1-ї черги дав струм споживачам. У вересні 1964 пущений 1-й блок Нововоронезької АЕС потужністю 210 МВт. Другий блок потужністю 350 МВт запущений в грудні 1969. У 1973 почала працювати Ленінградська АЕС.

За межами СРСР перша АЕС промислового призначення потужністю 46 МВт введена в експлуатацію в 1956 в Колдер-Холі (Велика Британія). Через рік почала виробляти електроенергію АЕС потужністю 60 МВт в Шиппінгпорті (США).

Світовими лідерами у виробництві ядерної електроенергії є: США (788,6 млрд кВт·год/рік), Франція (426,8 млрд кВт·год/рік), Японія (273,8 млрд кВт·год/рік) і Німеччина (158,4 млрд кВт·год/рік)[4].

Наприкінці червня 2008 заступник голови Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Юрій Соколов заявив, що до 2030 атомні електростанції лишатимуться ключовим джерелом електроенергії, а кількісно збільшаться на 60 %[5].

Станом на квітень 2018 року у світі працювало 449 енергоблоків АЕС. Усі вони зосереджені в 45 країнах світу, зокрема:

•  США — 99 блоків АЕС;
•  Франція — 58 блоків АЕС;
•  КНР — 48 блоків АЕС;
• Японія — 42 діючих, і з них тільки 8 працюють (роботу більшості АЕС було призупинено після Фукусімської аварії);
•  Росія — 37 блоки АЕС;
•  Україна — 15 блоків на чотирьох АЕС.

Найбільша АЕС в Європі — Запорізька атомна електростанція[6] в місті Енергодарі (Запорізька область), будівництво якої розпочато в 1980 і на середину 2008 працюють 6 атомних енергоблоків (6-й введено в дію після відновлення незалежності — 19 жовтня 1995).

Найбільша АЕС у світі Касівадзакі-Каріва за встановленою потужністю (на 2008) знаходиться в японському місті Касівадзакі префектури Ніїгата — в роботі знаходяться 5 киплячих ядерних реакторів (BWR) і 2 розширених киплячих ядерних реактори (ABWR), загальна потужність яких становить 8,212 ГВт.

На 2015 будується ще 65 атомних реакторів[7], зокрема в країнах, які розвиваються. Планується, що до 2030 року, ще 8 країн почнуть використовувати атомну енергетику, а 3 (Німеччина, Вірменія та Бельгія) відмовляться, в сумі це складе 35 країн, що використовуватимуть АЕС[7]. Найбільше блоків АЕС, що тимчасово не працюють — в Японії (через Фукусімську аварію).

В 2020 році в Об'єднаних Арабських Еміратах ввели в експлуатацію першу в арабських країнах атомну електростанцію Барака[8]. Підготовчі роботи тривали на АЕС протягом п'яти місяців.

В Україні розташовані 5 АЕС:

• Чорнобильська атомна електростанція (ЧАЕС) — у м. Прип'ять (Київська обл.); на ній у квітні 1986 сталась одна з найбільших в історії людства техногенних катастроф (Чорнобильська аварія), внаслідок чого тривали й тривають досі значні трудомісткі й капіталомісткі аварійні роботи, заходи з реабілітації постраждалих територій (так звана Чорнобильська зона) і населення, яке на них проживало і проживає. Аварія на ЧАЕС спонукала людство переглянути райдужні перспективи зростання частки «мирного атому» у загальному видобутку електроенергії у світі; на більшості АЕС світу було вжито додаткових заходів і введені в дію додаткові системи захисту і безпеки, а в самій Україні до 22 жовтня 1993 діяв мораторій на будівництво нових АЕС[9]. Понад 20 років ЧАЕС лишалась діючою АЕС, а її закриття стало однією з вимог до України з боку ЄС, а також передумовою для вступу України до СОТ. 21 липня 2007 президент України Віктор Ющенко підписав указ про закриття ЧАЕС[10], яка, проте, і надалі працює, виконуючи функції по перерозподілу електроенергії з інших електростанцій, поводженню з радіоактивними відходами, відпрацьованим ядерним паливом тощо.
• Південно-українська атомна електростанція — у м. Южноукраїнськ (Миколаївська обл.); 3 атомних енергоблоки.
• Хмельницька атомна електростанція — у м. Нетішин на Хмельниччині; 2 атомних енергоблоки.
• Запорізька атомна електростанція — у м. Енергодар (Запорізька область); найбільша в Україні (і в Європі); 6 атомних енергоблоків.
• Рівненська атомна електростанція — у м. Вараш 4 атомних енергоблоки.

На працюючих українських АЕС встановлено 15 енергоблоків сумарною потужністю 13 888 МВт, які виробляють приблизно 40~50 % від загального обсягу електроенергії в Україні.

У 2010 частка АЕС у виробленні електроенергії по Україні склала 47,4 %.

Постійними є повідомлення ЗМІ про позаштатні ситуації на українських (і не тільки) АЕС, в тому числі, з аварійними вимкненнями окремих енергоблоків, отже всі енергоблоки разом, в Україні майже ніколи не працюють[11][12][13]. Однак, АЕС лишається надійним джерелом електроенергії, і в Україні будуються ще декілька нових енергоблоків.

• 
  Четвертий реактор ЧАЕС із саркофагом
• 
  Хмельницька атомна електростанція, Нетішин, 2013
• 
  Південно-українська атомна електростанція, Южноукраїнськ
• 
  Рівненська атомна електростанція, Вараш
• 
  Запорізька атомна електростанція

Прогнози Світової енергетичної ради щодо можливих варіантів осучаснення ПЕК засвідчують, що до 2100 року головними джерелами енергопостачання стануть АЕС та поновлювані джерела енергії, а частки електростанцій на нафті, природному газі (ТЕС, ТЕЦ) та особливо вугіллі будуть суттєво меншими.

Водночас, багато досліджень MIT, Black & Veatch та DOE передбачають, що на природний газ у майбутньому буде припадати більша частина виробництва електроенергії та тепла.[14][15]

• Атомна енергія
• Атомна енергетика
• Електроенергія
• Чорнобильська аварія
• Список АЕС світу
• Ядерна установка
• Ядерна аварія
• Дискусія про атомну енергію

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Запорізька АЕС, офіційний сайт (рос.)
• Довідник з ядерної енергетики на сайті «BBC» (укр.)

• Електростанція атомна // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Атомні електростанції (АЕС) // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 12-13.