Бейбарс

Бейбарс I Бандукдар, аль-Малік аз-Захір Рукн ад-Дін Бейбарс аль-Бундукдарі ас-Саліх (араб. الملك الظاهر ركن الدين بيبرس البندقداري‎), Бейбарс Абуль-Футух (1223 або ж 1225 — 1 липня 1277, Дамаск) — мусульманський полководець і політичний діяч, султан Єгипту з династії Бахрітів.

Бейбарс Абуль-Футух
араб. الظاهر بيبرس الكايد‎
султан Єгипту та Сирії
Попередник Кутуз
Наступник Саїд Берке
Біографічні дані
Релігія іслам і сунізм
Національність Кипчаки
Народження 19 липня 1223(1223-07-19)
Крим, Половецьке поле[1][2]
Смерть 1 липня 1277 (53 роки)
Дамаск, Мамлюкський султанат, Єгипет
отруєння
Поховання Бібліотека Аль-Захірія[3]
Діти Саїд Берке і Саламиш аль-Аділь
Династія Бахрітів
Батько Жамак
Мати Айнек
 Медіафайли у Вікісховищі
Битва під Мансурою. Французька мініатюра XIV ст.

Ім'я

Мав прізвище «Бандукдар», оскільки мав у своїй армії полк озброєний бандуками - вогнепальною зброєю.[4]

Життєпис
Руїни мечеті Бейбарса в Солхаті
Бібліотека Захірія в Дамаску, в який був похований Бейбарс

За походженням був половцем. 1241 року його родичі втекли від монголів до Анатолії, де Бейбарса продали у рабство. За 800 дирхемів (низьку ціну пояснювали фізичним недоліком — Бейбарс мав більмо на оці) його купив єгипетський торговець, що постачав невільників для гвардії аюбідського султана ас-Саліха.

Отримавши освіту у «школі» мамелюків, Бейбарс швидко відзначився як талановитий вояк і вправний керівник. У 1249 та 1250 роках здобув перемоги над хрестоносцями біля Мансури та Фаріскура.

1250 року взяв участь у змові проти останнього аюбідського султана Туран-шаха (за переказами саме удар Бейбарса був для володаря фатальним), але не знайшов спільної мови з першими мамлюцькими султанами Айбеком і Кутузом, тому за їхнього правління перебував здебільшого у Сирії. Проте саме Бейбарс очолив війська, спрямовані проти монголів, і у вересні 1260 року розгромив їх біля Айн-Джалута.

Незадоволений тим, що його внесок у перемогу не оцінили належним чином, у жовтні 1260 року усунув від влади Кутуза, а в листопаді сам був оголошений султаном. Остерігаючись змов, спирався на загін гвардійців саліхія, проте згодом створив нову гвардію, що отримала ім'я захірія.

Відзначився будівництвом мечетей, медресе, бібліотек і шпиталів. Дбав про єгипетське сільське господарство і торгівлю, особливу увагу приділяв оновленню зрошувальної системи долини Нілу. Під час голоду роздавав незаможним зерно із державних сховищ.

Надавав допомогу мусульманам і на власній батьківщині — у Криму. У Солхаті коштом Бейбарса була збудована мечеть.

У Сирії послідовно відвоював міста і фортеці в монголів, хрестоносців та їхніх союзників. Здобув Алеппо, Кесарію, Яффу, Хайфу і Тір. У 1268 році захопив штурмом і майже повністю спалив Антіохію. У 1271 році здобув перемогу над асасинами. Підпорядкував Єгипту узбережжя Червоного моря, Хіджаз і Ємен.

1273 року, перетнувши Євфрат, здобув нову перемогу над монголами, 1276 — воював у Судані. Вчергове розгромивши монголів під Ельбістаном в Анатолії, 1277 року проголосив себе султаном Руму, проте був змушений відступити до Сирії, де невдовзі раптово помер, випивши отруйного кумису.

Примітки
  1. Adventuring in the Englishes: Language and Literature in a Postcolonial Globalized World, Ikram Ahmed Elsherif, Piers Michael Smith. 2014. Part I; Chapter 2, pg 18.
  2. Baybars I. Britannica.
  3. Арабська Вікіпедія — 2003.
  4. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. - С.313

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.