Бетті Девіс

Рут Елізабет Девіс народилася 5 квітня 1908 р. у місті Ловелл, штат Массачусетс, в родині студента юридичного факультету Гарлоу Моррелла Девіса (1885—1938) і Рут Огасти Фавор (1885—1961)[7]. У неї була молодша сестра Барбара Геррієт (нар. 25 жовтня 1909 р.)[8]. У 1915 році батьки розлучилися, обох доньок було відправлено до школи-інтернату, та через деякий час Бетті з матір'ю та сестрою переїхали до Нью-Йорка[9]. Там юна Девіс працювала фотографом, вивчала акторську майстерність та розпочала кар'єру в якості театральної акторки на Бродвеї. Тоді ж обрала у якості сценічного псевдоніму своє дитяче ім'я Betty, написання якого під враженням від роману Бальзака «Кузина Бетта» змінила на Bette[10].

У 1930 році Девіс вирушила до Голлівуду на кінопроби, які виявилися невдалими[11]. Проте їй усе ж вдається отримати другорядну роль в стрічці «Погана сестра»[12]. Згодом Джордж Арлісс обрав її на головну жіночу роль в фільмі «Людина, яка грала бога» (1932)[13]. Фільм мав неабиякий успіх, і студія «Warner Bros.» уклала з нею п'ятирічний контракт (надалі подовживши його майже на вісімнадцять років)[14].

Вже 1935 року Девіс отримала першу номінацію на премію Оскар як найкраща акторка за роль Мілдред Роджерс у фільмі «Тягар пристрастей людських» (1934, за романом Сомерсета Моема)[15], а вже наступного року виграла її за роль алкоголічки в фільмі «Небезпечна» (1935)[16]. Після перемоги Девіс стала вимагати від керівництва студії або більшої свободи щодо вибору ролей, або розірвання контракту, і навіть звернулася до суду. Порушуючи контракт, вона поїхала до Лондона, де отримала пропозицію зіграти в двох стрічках. Та суд вирішив справу на користь студії, тож акторка мала повернутися до Голлівуду.

Бетті Девіс в фільмі «Єзавель» (1938)

1930-ті та 1940-ві роки стали сплеском її кінокар'єри. Вже в 1938 р. вона отримала другий Оскар за найкращу жіночу роль в драмі «Єзавель» Вільяма Вайлера, де зіграла роль норовливої красуні з американського Півдня[17]. У 1941 р. Девіс було обрано президентом Американської кіноакадемії, але вона залишила посаду два місяці потому[18]. Великий успіх мали такі фільми за її участю, як «Приватне життя Єлизавети та Ессекса» (1939) з Ерролом Флінном і Олівією де Гевіленд, «Хуарес» (1939, де вона грає імператрицю Шарлотту), «Перемогти морок» (1939), «Лист» (1940), «Усе це і небо на додачу» (1940), «Лисички» (1941, за п'єсою Ліліан Гелман), «Вперед, мандрівник» (1942), «У цьому наше життя» (1942), «Містер Скеффінгтон» (1944, за романом Елізабет фон Арнім), «Вкрадене життя» (1946, де вона зіграла сестер-близнючок), і фільм-нуар «За лісом» (1949).

У 1950 році вона зіграла роль Марго Ченнінг в кінофільмі «Все про Єву» Джозефа Манкевича, яка принесла їй ще одну номінацію на Оскар[19]. Успішними були ролі в таких стрічках, як «Зірка» (1952), «Центр бурі» (1956) і «Цап відбувайло» (1959, за романом Дафни дю Мор'є) з Алеком Гіннессом. Але це вже був спад кінокар'єри Девіс.

Бетті Девіс і Гері Мерріл у фільмі «Все про Єву» (1950)

На початку 1960-х років вона повернулася на Бродвей, проте без особливого успіху. У 1962 р. Девіс опублікувала свою книгу мемуарів «The Lonely Life, an Autobiography». Також вона зіграла в двох успішних фільмах Роберта Олдріча «Що сталося з Бебі Джейн?» (1962) з Джоан Кроуфорд, та «Тихше, тихше, мила Шарлотта» (1964), за перший з яких знову була номінована на Оскар як найкраща акторка.

1977 року Бетті Девіс стала першою жінкою, яка отримала престижу нагороду Американського інституту кіно за досягнення всього життя[20]. Тоді ж вона з'явилася в низці фільмів, найвідоміший з яких «Смерть на Нілі» (1978, за романом Агати Крісті), де вона зіграла роль багатої американки, що страждає на клептоманію.

У 1983 році після зйомки в пілотному випуску серіалу «Готель», у Бетті Девіс було діагностовано рак молочної залози і призначена мастектомія. Упродовж двох тижнів після операції актриса перенесла чотири інсульти, що викликали параліч правої сторони обличчя і лівої руки. Після довгого періоду фізіотерапії їй вдалося частково позбутися паралічу.

1985 року Девіс з'явилася в телефільмі «Вбивство з дзеркалами» (за романом А. Крісті), де її партнеркою стала Гелен Гейс. По завершенні зйомок вона дізналася, що її дочка Барбара (Бі Ді Гайман) видала автобіографічну книгу «Мамин хранитель», де розповіла про важкі стосунки з матір'ю[21]. У 1987 р. Бетті Девіс опублікувала книгу-відповідь «This'n'That», де виклала свою версію подій. Того ж року акторка зіграла разом з Ліліан Гіш в драмі Ліндсі Андерсона «Серпневі кити», що отримала добру критику і ряд номінацій на кінопремії[22]. Її останньою появою на екрані стала роль в комедії «Зла мачуха».

Тоді ж акторка отримала низку престижних нагород, серед яких орден Почесного легіону. У 1989 р. хвороба повернулася. Акторка померла 6 жовтня 1989 р. в Американському госпіталі в Нейі-сюр-Сен під Парижем. Її поховали на кладовищі Форест-Лон (Голлівуд-Гіллз) в Лос-Анджелесі, поряд з матір'ю та сестрою[23].

У 2017 році було випущено міні-серіал «Ворожнеча», присвячений суперництву Бетті Девіс і Джоан Кроуфорд під час зйомок в фільмі «Що сталося з Бебі Джейн?». Роль Девіс виконала Сьюзен Сарандон[24].

З 1932-го по 1938 роки Бетті Девіс перебувала у шлюбі з другом юності — музикантом Гармоном Нельсоном.

У 1940 р. вийшла за Артура Фарнсворта[25]. Шлюб протривав до його смерті в 1943 році.

Наступним чоловіком акторки став Вільям Грант Шеррі (з 1945-го по 1950 роки). 1 травня 1947 р. у пари народилася дочка Барбара.

Четвертим і останнім чоловіком Бетті Девіс став в 1950-му році актор Гері Мерріл, її партнер по фільму «Все про Єву». Парою було всиновлено двоє дітей — дівчинка Марго (нар.1951) і хлопчик Майкл (нар. 1952). Цей шлюб розпався 1960 року[26].

Двічі отримала премію Оскар як найкраща акторка — у 1936  році («Небезпечна») та у 1938  році («Єзавель»). Також номінувалася в цій же категорії у 1935  році («Тягар пристрастей людських»), у 1939  році («Перемогти морок»), у 1940  році («Лист»), у 1941  році («Лисички»), у 1942  році («Вперед, мандрівник»), у 1944  році («Містер Скеффінгтон»), у 1950  році («Все про Єву»), у 1952  році («Зірка») та у 1962  році («Що сталося з Бебі Джейн?»).

У 1974  році отримала почесний Золотий глобус — Премію імені Сесіля Б. Де Мілля. Також мала три номінації на цю нагоду: у 1950  році як найкраща акторка в драмі («Все про Єву»), у 1962  році як найкраща акторка в комедії або мюзиклі («Пригорща чудес»), та у 1963  році як найкраща акторка в драмі («Що сталося з Бебі Джейн?»).

У 1951  році отримала Приз за найкращу жіночу роль на Каннському кінофестивалі («Все про Єву»).

1937  року отримала Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль на Венеційському кінофестивалі («Кід Галахед» і «Мічена жінка»).

У 1986 році отримала Премію «Сезар» за видатні заслуги у кінематографі.

• Chandler, Charlotte (2006). The Girl Who Walked Home Alone: Bette Davis, A Personal Biography. Simon and Schuster. ISBN 978-0-7432-6208-8.
• Sikov, Ed (2007). Dark Victory: The Life of Bette Davis. Henry Holt and Company. ISBN 978-0-8050-7548-9.
• Spada, James (1993). More Than a Woman: An Intimate Biography of Bette Davis. Little, Brown and Company. ISBN 0-316-90880-0.
• Stine, Whitney; Bette Davis (1974). Mother Goddam: The Story of the Career of Bette Davis. W.H. Allen and Co. Plc. ISBN 1-56980-157-6.

• Офіційний сайт (англ.)