Бранка-Кривуцька Катерина

Народилася 30 жовтня [12 листопада] 1906(19061112) року в селі Воронькові Київської губернії Російської імперії (нині Бориспільський район Київської області, Україна) у багатодітній заможній козацькій сім'ї Кирила Григоровича Придатка та Єфимії Іванівни Коновал[2]. Після закінчення місцевої сільської початкової школи навчалася у Бориспільській гімназії (колишня школа № 2)[1]. Вищу освіту здобула у 1926 році у Київському музично-театральному інституті імені Миколи Лисенка.

Коли чоловік Катерини журналіст Володимир Кривуцький отримав направлення на роботу до спілки письменників Харкова, вона пішла працювати до харківського театру «Березіль»[1]. Також до 1941 року працювала у харківських театрах «Музичної комедії», «Театрі революції», імені Станіславського, імені Тараса Шевченка[2].

Під час німецько-радянської війни виїхала до Львова, де упродовж 1942–1944 років виступала в українських театрах, найчастіше — у театрі малих форм «Веселому Львові»[2]. Перебувала в таборах для переміщених осіб у Німеччині. 1946 року оселилася у Мюнхені, працювала для української громади, разом з українським студентством влаштовувала національні свята на честь Івана Франка, листопадових днів 1921 року, коли в містечку Базар були розстріляні 359 вояків армії УНР[2].

1949 року емігрувала у США до Детройта; брала участь як декламатор в авторських вечорах поетів Олекси Веретенченка, Богдана Нижанківського, ювілеї з нагоди 15-річчя Союзу українок Америки. 1950 року при Детройтському осередку Союзу української молоді створила театральну студію, яку й очолила; упродовж 1951–1971 років викладала мистецьке слово у школі українознавства, де здійснювала режисерські постановки. 1971 року заснувала драматичний гурток при хорі «Трембіта». Була членом Союзу українок Америки, в якому з 1970 року опікувалася виховною комісією головної управи, у 1975–1983 роках — культурно-освітній референт.

Померла в Детройті 29 січня 1990 року. Похована на цвинтарі Святого Андрія у містечку Саут-Баунд-Бруці.

Зіграла ролі

• Софія, Наталя («Безталанна», «Суєта» Івана Карпенка-Карого);
• Мавка («Лісова пісня» Лесі Українки);
• Маруся («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Маруся Богуславка» Михайло Старицького).

Поставила вистави

• «Наталка Полтавка» Івана Кот­ляревського;
• «Іфігенія в Тавриді», «Лі­­сова пісня», «Оргія», «Одержима», «Орфеєве чудо» Лесі Українки;
• «Великий льох», «Кавказ», «Причинна» за Тарасом Шев­­ченком;
• «Останній сніп» Людмили Старицької-Черняхівської;
• «Американка» Марії Стру­тинської;
• «На перші гулі» Степана Василь­ченка;
• «Мина Мазайло» Миколи Куліша;
• «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги.

Виступала з читанням творів Олеся Бердника, Едварда Козака, Ліни Костенко, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Олександра Олеся, Василя Симоненка. 1966 року організувала й провела у США «Вечір художнього слова й пісні», присвячений українським шістдесятникам.

Мала записи на грамплатівках і касетах.

У школі села Воронькова у Світлиці рідної мови заслуженим вчителем України Надією Іванівною Гриценко створена експозиція, присвячена Катерині Кривуцькій. У ній представлені платівка і касета з голосом акторки, її фотографії, листівки, статті з преси США середини ХХ століття про її громадську діяльність[1].

• Вечір мистецького слова і піс­ні // «Свобода». 1966, 13 грудня;
• Кли­ми­шин Олена. Катерина Бранка-Кривуцька — мистець живого слова // «Наше життя». 1976. Частина 8;
• Лончина О. Життєвий і творчий шлях // «Наше життя». 1990. Частина 6;
• Мацько В. П. Кривуцька Катерина // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.