Бій у Данській протоці

У травні 1941 року німецьке командування запланувало проведення чергової рейдерської операції під кодовою назвою «Рейнюбунг», у ході якої до океанських просторів Північної Атлантики мали прорватися дві новітні одиниці німецького флоту — найсильніший на той момент лінкор світу «Бісмарк», і останній із серії важких крейсерів типу «Адмірал Гіппер» — «Принц Ойген». Володіючи потужним бойовим потенціалом і маючи добре вишколені екіпажі, вони становили серйозну загрозу комунікаціям і судноплавству союзників у північних широтах.

18 травня 1941 року обидва кораблі Крігсмаріне вийшли з порту окупованої Гдині[1]. Лінкором командував капітан-цур-зее Е. Ліндеманн, а всією операцією керував адмірал Г. Лют'єнс.

20 травня, про вихід цієї пари стало відомо англійцям завдяки інформації перехопленої радіорозвідкою британців у шведів, чий авіаносний крейсер «Готланд» виявив німецькі кораблі на переході Балтійським морем. Вважаючи метою походу прорив в Атлантику, та вважаючи, що ворожі кораблі прориватимуться саме крізь ГІСК-прохід, Адміралтейство привело в стан бойової готовності з'єднання своїх кораблів у стратегічних пунктах на всьому просторі між Шотландією і Гренландією[1].

Командувач флотом Метрополії адмірал Дж. Тові на своєму флагманському лінкорі «Кінг Георг V» разом з лінійним крейсером «Ріпалс» і авіаносцем «Вікторіос» знаходився на захід від Фарерських островів, звідки міг почати погоню за німецькими кораблями в будь-якому напрямку. До району можливого знаходження «Бісмарка» і «Принца Ойген» була спрямована потужна оперативна група кораблів віце-адмірала Л. Е. Голланда, до якої входили найсильніший корабель Королівського флоту лінійний крейсер «Худ» (командир — капітан Р.Керр) і новий, ще не пройшов усіх випробувань, лінкор типу «Кінг Георг V» «Принц Уельський» (командир — кептен Дж. К.Ліч) і 6 есмінців «Еко», «Електра», «Ентоні», «Ікарус», «Акейтіз» і «Антилоуп».

Німецькі кораблі «Бісмарк» і «Принц Ойген»

Британські кораблі «Худ» і «Принц Уельський»

Вихід в Атлантику між Ісландією і Фарерами пильнували легкі крейсери «Аретуза», «Бірмінгем» і «Манчестер». У Данській протоці патрулював загін важких крейсерів контр-адмірала У. Ф. Вейк-Волкера у складі флагманського «Норфолка» (командир — кептен А.Дж. Л.Філліпс) і «Саффолка» (кептен Р. М. Елліс).

Аерознимок флаїнг-офіцера М.Саклінга з борту літака-розвідника з німецьким лінкором «Бісмарк» поблизу норвезьких берегів. 21 травня 1941

О 19.22 23 травня один зі спостерігачів на «Саффолк», попри густому туману помітив у вечірній імлі нечіткі силуети двох великих кораблів. Кептен Елліс негайно оголосив бойову тривогу і наказав максимально збільшити швидкість. Відстань до помічених кораблів визначено приблизно в 7 миль. Спочатку з'явилися сумніви щодо їх походження — один зі спостерігачів навіть стверджував, що бачить «Худ» і «Принц Уельський», але незабаром характерні силуети німецьких кораблів були обізнані й послана шифрограма Ф. Вейк-Волкеру і Дж. Тові: «Ворог у поле зору». Тим часом «Саффолк» змінив курс і зник в імлі, потім повернувся і встановив радарний контакт з німецькими кораблями.

Отримавши інформацію, флагманський крейсер «Норфолк» швидко попрямував до «Саффолка», посилаючи сигнали тривоги Адміралтейству і закликаючи на допомогу групу віце-адмірала Голланда. Німецькі кораблі також викрили присутність британського крейсера і збільшили швидкість. «Саффолк» тримався поза дальності досяжності гармат кораблів адмірала Г. Лют'єнса. Менш ніж за годину до нього приєднався «Норфолк», який наблизився до ворога на відстань у 6 миль.

О 20.15 німецький лінкор відкрив вогонь по цьому крейсеру, який однак швидко вийшов з-під обстрілу і разом з «Саффолком» відступив на певну відстань. Британські крейсери буквально «не спускали очей» з німецьких кораблів, утримуючи їхні силуети на екранах своїх радарів і слідуючи за ними, як тіні до підходу групи віце-адмірала Голланда.

23 травня погода різко погіршилась і віце-адмірал Л.Голланд з борту лінійного крейсера «Худ» подав сигнал есмінцям, котрі його супроводжували:

«Якщо ви не в змозі тримати мою швидкість, я продовжу похід без вас. Ви маєте слідувати за мною з найбільшою швидкістю.» Оригінальний текст (англ.) «If you are unable to maintain this speed I will have to go on without you. You should follow at your best speed»

О 2:15 24 числа кораблям ескорту був відданий наказ розосередитися з інтервалом 15 миль у пошуках кораблів Крігсмаріне.

На світанку 24 травня, близько 5.30, коли відстань до ісландського мису Рейк'янес склала 270 миль, британські важкі крейсери наздогнали «Худ» і «Принц Уельський». Противники готувалися до бою — «Саффолк» і «Норфолк» виконали свою основну задачу і трималися осторонь.

Важкий крейсер «Саффолк» під час переслідування німецького лінкора «Бісмарк». 24 травня 1941

У ранкові години 24 травня 1941 року погода в цьому регіоні Атлантичного океану значно поліпшилась і видимість стала відмінною. Німецькі кораблі йшли курсом 220 градусів зі швидкістю 28 вузлів. О 05:25 гідроакустики «Принца Ойген» виявили шуми гвинтів двох кораблів по лівому борту, а о 05:37 візуально побачили невідомий корабель, який спочатку прийняли за британський легкий крейсер. О 05:43 виявився ще один корабель.

О 05:35 спостерігачі з лінкора «Принц Уельський» заявили про те, що побачили ворожі кораблі. Однак, ані німці, ані британці не визначили чітко, які перед ними кораблі противника. Для стрільби по британських важких крейсерах, німецька корабельна артилерія зарядила відповідні боєприпаси. Англійці ж вважали, що головним у кільватерній колоні прямує «Бісмарк» і відповідно віце-адмірал Л. Е. Голланд наказав «Худу» і «Принцу Уельському» відкрити вогонь по кораблю, що йшов у голові колони. Незабаром адмірал Л.Голланд вніс поправку до цілевказання й віддав наказ стріляти по другому кораблю. Командир «Худа» капітан Р.Керр продовжував здійснювати націлювання на перший корабель.

О 05:52 з відстані 26 500 ярдів (24 200 м) першим відкрив вогонь з носових 381-мм корабельних установок BL 15 inch Mk I «Худ». За ним вогонь по «Бісмарку» відкрив «Принц Уельський». Однак, із початком вогневого контакту значну роль стала грати помилка британських військових моряків, які вибрали неправильну тактичну позицію для бою. Їх кораблі йшли напереріз німцям таким курсом, при якому не могли стріляти кормові башти головного калібру — вісім із 18 гармат. Більш того, після першого залпу вийшла з ладу одна з носових установок «Принца Уельського»; тобто в англійців могли стріляти лише 9 гармат. Німці відразу отримали перевагу в потужності гарматного залпу.

«Норфолк» і «Саффолк» здійснили спробу підтримати «Худ» та «Принц Уельський» і вступили у бій, відкривши вогонь з гармат головного калібру по «Бісмарку», однак велика відстань та брак швидкості моментально позбавили їх можливості взяти участь у сутичці.

Остання світлина лінійного крейсера «Худ». 24 травня 1941

Перші британські снаряди впали з великим перельотом, разом із тим «Принц Уельський» зміг влучити в лінійний корабель «Бісмарк» — щонайменше три 360-мм снаряди гармат BL 14 inch Mk VII влучили в корпус «Бісмарка». Перший снаряд влучив у командирський човен та вивів з ладу катапульту гідроплана Arado Ar 196. Другий пробив ніс «Бісмарка» наскрізь, але не вибухнув. Третій пробив бронювання корпусу в підводній частині та вибухнув всередині лінкора, затопивши генераторний відсік та пошкодивши перебірку із сусіднім бойлерним відсіком та частково його затопивши. Внаслідок ураження ворожими снарядами «Бісмарк» був частково притоплений.

Розриви британських снарядів поранили 5 німецьких моряків. Але найбільшої шкоди британці спричинили внаслідок ураження третім снарядом: пошкодження в носовій частині заблокували доступ до паливних танків у цій частині корпусу, незабаром пальне почало витикати з 1000-тонної цистерни. Забір води в носову частину призвів до притоплення аж на 2 метри носу корабля. За декілька хвилин швидкість «Бісмарка» впала на 2 вузли, і за ним утворився масляний слід.

О 05:55 приблизно з відстані 20 300 м німецькі кораблі дали залп по лінійному крейсеру «Худ». Один снаряд влучив у палубу корабля, спровокувавши велику пожежу у сховищі з оснащеними 100-мм боєприпасами для допоміжних гармат британського крейсера. Імовірно німці влучили ще двічі: у фундамент бойової рубки та в радарний комплекс системи керування артилерійським вогнем.

О 06:00 адмірал Л. Голланд наказав змінити курс кораблів на 20° ліворуч, щоб можна було стріляти й з кормових башт. Під час розвороту в корпус британського «Худа» влучив п'ятий залп із «Бісмарка», здійснений з відстані приблизно 9 миль (14 км): щонайменше один з п'яти 380-мм німецьких снарядів пробив бронювання та вибухнув у пороховому льохові. Поблизу грот-щогли виник гігантський фонтан вогню, після чого стався потужний вибух, що розірвав крейсер навпіл.

Корма «Худа» швидко затонула. Носова частина піднялася вертикально й деякий час розгойдувалася, після чого затонула й вона (в останню мить приречений екіпаж носової башти «A» зробив ще один залп). «Принц Уельський», що перебував на відстані півмилі, засипало дощем з уламків «Худа».

Гордість британського флоту лінійний крейсер «Худ» затонув за три хвилини; загинули 1 415 осіб, у тому числі командувач оперативної групи віце-адмірал Л. Е. Голланд та командир «Худа» капітан Р.Керр. За дві години до місця трагедії підійшов есмінець «Електра», який зміг забрати з води тільки трьох вцілілих: Теда Бріггса, Боба Тілберна та Білла Дандейса, які плавали на саморобних плотах з уламків крейсера.

Після вибуху «Худа» лінійний корабель «Принц Уельський» машинально продовжував курс на місце загибелі корабля. Кептен Дж. К.Ліч віддав наказ різко змінити курс, щоб не наразиться на рештки крейсера, і тим самим підставив борт лінкора під вогонь двох ворожих кораблів. «Принц Уельський» знову ліг на попередній курс і опинився один віч-на-віч з двома потужними кораблями противника, які продовжували вести вогонь. У британський лінкор влучили чотири рази снаряди «Бісмарка» та три снаряди «Принца Ойген». Один з них пробив наскрізь надбудову, вбивши та поранивши декількох британських моряків. Ще один влучив у радарний пристрій, також спричинивши втрати серед екіпажу. Решта снарядів уразили важливі елементи в конструкції лінкора, проте на щастя для «Принца Уельського» жоден з них не вибухнув та не призвів до катастрофічних наслідків.

Разом з цим, сукупні результати ураження, несправності в артилерійській частині декількох гармат головного калібру, що знизили сумарний залп корабля на 26 %, підштовхнули кептена Дж. К.Ліча до рішення, що подальше продовження бою за таких умов може призвести до загибелі лінійного корабля без спричинення будь-якого збитку противникові. О 06:04, поставивши димову завісу, «Принц Уельський» вийшов з бою та близько 06:10 відступив з поля бою. 13 членів екіпажу лінкора загинули у швидкоплинній стрілянині, 9 дістали поранень. Як з'ясувалося пізніше, «Принц Уельський» через щасливий випадок відступив трохи раніше, не наблизившись до радіусу досяжності торпед важкого крейсера «Принца Ойген», обслуга якого вже була готова дати торпедний залп.

Затоплення британського лінійного крейсера «Худ» викликало неабияке радіння на «Бісмарку». Усі німецькі моряки були повні надії розправитися і з «Принцом Уельським» і палали бажанням кинутися йому навздогін. Капітан-цур-зее Е. Ліндеманн звернувся до адмірала Г. Лют'єнса розпочати погоню, але той відмовив командиру корабля і віддав розпорядження вийти з бою, змінивши курс на 270°.

Пошкодження на «Бісмарку» паливних танків у поєднанні з упущеною можливістю дозаправлення у Бергені, коли була така нагода, призвели до того, що на лінкорі лишилося тільки 3 000 тонн палива, обмаль для подальшого ефективного виконання завдань з боротьби з ворожими конвоями у Північній Атлантиці. Елемент несподіваності також був втрачений, майже весь британський Королівський флот поринув на пошуки рейдерської групи Крігсмаріне. Більш того, по п'ятах німців переслідував загін важких крейсерів контр-адмірала У. Ф. Вейк-Волкера. Виходячи з цього, адмірал Лют'єнс дійшов висновку, що подальший похід втрачає сенс і прийняв рішення повернути до берегів Франції, де поставити «Бісмарк» у док Сен-Назера на ремонт.

Командиру важкого крейсера «Принц Ойген» адмірал наказав продовжити рейд за визначеним планом і крейсер пішов далі у південні широти Атлантичного океану. Незабаром у відкритому морі, німецький корабель дозаправився спочатку від допоміжного судна «Spichern», а 28 травня від танкера «Esso Hamburg». Корабель продовжував рейд, однак, не потопивши жодного судна противника та через виниклі проблеми із силовою установкою, 1 червня 1941 року «Принц Ойген» повернувся на базу у Брест.