Білогорща

Королівським дипломом 1356 року, виданим Казимиром III Великим однойменний ліс поблизу Білогорщі площею в 70 ланів був подарований місту Львову. У 1423 році міщанин Зоммерштайн заклав тут поселення і зобов'язався перед містом утримувати ліс і урочище Білогорща річним коштом 60 злотих. У 1463 році поблизу маєтку поселилося 7 сімей русинів (українців). В 1611 році поселення нараховувало вже 27 садиб. Тоді місто зажадало від селян виконання панщини, однак вони у 1636 році підняли бунт і втекли в ліси і болота.

Місто тривалий час вело суперечки з Львівськими римо-католицькими архієпископами щодо розмежування ґрунтів Білогорщі та Рясного Польського. Білогорща залишалася у власності ґміни міста Львова до початку XX століття. Хоча село постійно перебувало у власності багатих міщанських родин.

На східній частині земель громади села у XIX столітті було утворено поселення Левандівка, яке 11 квітня 1930 року увійшло до складу Львова.

У 1939 році населення Білогорщі становило 820 осіб, 95 % — поляки, а 5 % — українці.

1 квітня 1942 року німецька окупаційна влада значно розширила територію Львова, і Білогорща стала частиною дільниці Штадтвальд або ж Міський ліс.

У рамках «Угоди про взаємний обмін населенням у прикордонних районах» польське населення залишило Білогорщу у 1945—1946 роках, натомість, сюди прибули українці з територій, що після Другої світової війни відійшли до Польщі.

Після закінчення Другої світової війни Білогорща знов стає селом та підпорядковується спочатку Брюховицькому, потім — Івано-Франківському, а ще через певний час — до Яворівського району. Остаточно село включене до складу Львова у 1978 році та стало новим елементом інфраструктури Львова — вулицею Білогорща.

Греко-католицьке населення Білогорщі до початку Другої світової війни належало до парафії церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього у Рудному, а римо-католики — до парафії костелу Святої Катерини у Зимній Воді. В 1919 році в селі було освячено капличку Святого Антонія, яка з 1937 року стала парафіяльним костелом. Храм споруджено в стилі «провінційної неоготики» з високою шпилястою вежею над входом. У 1945—1946 роках костел закрили і лише після набуття Україною Незалежності він був відреставрований та переданий православній громаді села. Нині — церква Різдва Пресвятої Богородиці. А для греко-католицької громади у західній частині Білогорщі у 2000-х роках збудували храм Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

• Малашняк Андрій Володимирович (1984—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Роман Шухевич (загибель).

Тут на сучасній вулиці Білогорща розташований будинок, що належав Ганні Конюшек[4], де перебував Головнокомандувач УПА, Генеральний секретар УГВР генерал-хорунжий Роман Шухевич. У жовтні 1948 року тут було обладнано так званий бункер, що являв собою дерев'яний короб у міжповерховому просторі на кілька осіб з розсувними перегородками. Вихід з кімнати прикривав килим.

На початку березня 1950 року співпрацівникам управління МДБ СРСР Львівської області через підставних агентів вдалося дізнатися, де саме в Білогорщі переховується Роман Шухевич. Оперативним резервам 62-ї стрілецької дивізії МГБ СРСР, штабу українського прикордонного округу та Управління міліції м. Львова, а також військовим підрозділам, чисельністю 600 осіб, які брали участь у каральних операціях на перетині кордонів Глинянського, Перемишлянського та Бібрківського районів Львівської області було наказано на світанку 5 березня 1950 року прибути до подвір'я УМДБ Львівської області. Тут їм був даний наказ про проведення операції з блокування села Білогорща, ближніх хуторів, західної околиці поселення Левандівка та лісового масиву.

Для керівництва операцією створили оперативний штаб, до якого увійшли заступник міністра ДБ УРСР генерал-майор В.Дроздов, начальник Бюро № 1 МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов, начальник ВВ МДБ Українського округу генерал-майор Фадєєв та начальник УМДБ Львівської області полковник Майструк.

За планом 8-а рота 10-го стрілецького полку 62-ї дивізії ВВ під командуванням досвідченого «бандолова» капітана Шльоми Пікмана блокувала не один, а кілька будинків, в яких ймовірно міг бути Шухевич.

Раптом з будинку Наталі Хробак вискочив її син Данило. Група під керівництвом Пікмана затримала і нашвидкуруч піддала його «активному допиту». Підліток вказав на будинок своєї сестри Ганни Конюшек в центрі села, домашня прибиральниця якої була схожа на Галину Дидик.

Близько восьмої години група солдатів і відповідальних працівників Управління 2-Н та УМДБ на чолі з В. Фокіним і І. Щорубалкою підійшли до цього будинку. Хвилин через десять двері відчинила жінка, яка назвала себе Стефанією Кулик, але була визначена як Дідик. Як сказано в одному зі звітів, їй було «категорично запропоновано, щоб Шухевич Роман, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережено життя». Дидик відмовилась це зробити, тоді в будинку розпочався обшук, обшукали і саму Дидик, вилучивши пістолет. Однак вона встигла прийняти стрихнін (а не ціанід, як іноді пишуть) і, вже втрачаючи свідомість, почула постріли. Підпільниця не вмерла, оскільки її негайно доставили в реанімацію. Вилікували від парезу кінцівок і важкого шоку і знову піддали жорстоким допитам.

У принципі, в такому, як вище було описано, бункері можна було пересидіти обшук, не виявивши себе, але Шухевич цього не зробив і спробував вирватися з будинку. Внаслідок нескоординованих дій опергрупи, для якої поява Шухевича стала абсолютною несподіванкою, Провідник отримав смертельне поранення, скотився вниз східцями і, не бажаючи потрапити живим до рук чекістів, сам пустив собі із «Вальтера» кулю в скроню. Так загинув генерал Чупринка — Роман Шухевич.

Восени 1950 році в українській емігрантській пресі з'явилися численні некрологи у зв'язку із загибеллю головнокомандувача УПА. Однак жодних подробиць його загибелі не подавалося.

У березні 2000 року газета «Київські відомості» надрукувала спогади Юрія Шухевича, який згадував, як слідчий Гузєєв привів його до гаража Львівського обласного управління МДБ, де він побачив тіло свого батька: «Батько лежав на соломі у вишитій сорочці, на правій стороні обличчя було видно слід кулі, а під грудьми було три рани, на голові поруч із кульовим отвором обпалене волосся. „Значить, застрелився,“ — подумав я»[5].

З 2017 року в Білогорщі щорічно проводиться фестиваль ШухевичФест.

• Церква Різдва Пресвятої Богородиці (ПЦУ);
• Храм Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (УГКЦ);
• Пам'ятник Роману Шухевичу.

• Міський народний дім «Білогорща» (Вулиця Білогорща, 23);
• Меморіальний музей Романа Шухевича, відкритий 23 жовтня 2001 року у колишньому будинку Ганни Конюшек, що на нинішній вул. Білогорща, 76, де у 1950 році загинув Роман Шухевич[2].

З вул. Чигиринської до вул. Білогорща курсує автобусний маршрут (маршрутне таксі) № 34[3].

• Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — 656 с. — ISBN 978-966-7007-68-8.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Левандівка // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 394. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові / Авт. передм. Я. Д. Ісаєвич; Упоряд., текстолог, опрац. і прим. Б. З. Якимовича; Упоряд. іл. матеріалу Р. І. Крип'якевича; Худож. В. М. Павлик. — Львів : Каменяр, 1991. — 167 с. — ISBN 5-7745-0316-Х.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 9, 87. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. В. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Центр Європи, 2011. — С. 227—228. — ISBN 978-966-7022-93-8.
• Мельник І. В. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — 390 с. — ISBN 978-966-7022-79-2.
• Таємниці міста Лева: книга для читання / Уклад. О. Волосевич, О. Даниленко; Худож. О. Гопяк-Фіта. — Львів : Аверс, 2004. — 356 с. — ISBN 966-7466-90-6.
• Biłohorszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 229. (пол.)
• Biłohorszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 549. (пол.)
• Rzęsna (2) Ruska, Rzęsna (1) Polska // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 166. (пол.)

• Как погиб Роман Шухевич и что могло произойти с его телом. Операция на рассвете. argumentua.com (рос.). 24 серпня 2012. Процитовано 26 вересня 2021.