Велика Яромирка

Щит поділений срібним лівим перев'язом. В першій лазуровій частині золота гілка яблуні з трьома яблуками в лівий перев'яз. В другій червоній золотий римський шолом. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис "ВЕЛИКА ЯРОМИРКА" і дата "1493".

Римський шолом і срібний перев`яз – символ Траянового валу, що був побудований римськими легіонерами в цих місцях і тягнувся від Яромирки до Сатанова. Гілка з яблуками – символ місцевих садів. Корона означає статус населеного пункту.

Квадратне полотнище поділене від нижнього древкового кута білою діагональною висхідною смугою шириною в 1/10 від ширини прапора. На синій древковій частині жовта гілка яблуні з трьома яблуками, на червоній вільній жовтий римський шолом.

На місці сьогоднішнього Яромирського цвинтаря, який розташований на височині, кажуть виникло перше поселення. Тобто є припущення, що все почалося з саме цієї височини, маленького клаптика землі, який, зі своєї географічної точки зору, розташований у дуже доброму місці для поселення людей у давні часи. З одного боку він омивається, кажуть колись досить бурхливою річкою, сьогодні скоріше струмком Яромиркою, а з другого — колись ніби-то великими та непрохідними мочарами — сьогодні також малим струмком, який впадає в р. Яромирку. Уявімо собі на мить ті часи, коли на дикій території, покритій лісом, непрохідними чагарниками, та розлеглими мочарами, де напади, пограбування і насильство грали переважну, якщо не головну роль в існуванні і домінуванні на землі. Люди шукали місця, де природа могла би якомога краще сприяти їхньому безпечному існуванню. Для цього потрібна була наявність близької води та родючої земля і можливість уникнути небезпечних зустрічей з ворогом. А якщо вже така зустріч трапиться, то успішно давати ворогові відсіч з як найменшими для себе втратами. Це добре видно на прикладі багатьох українських старих історичних міст, таких як Кам'янець-Подільський, Смотрич, Сатанів, Меджибіж… У такому випадку наша височина в ті часи була би ідеальним місцем для початку поселення людей, які вибрали місце з родючою землею, захищенну навкруги великими ярами та чагарниками і доступом до необхідної для життя води.

Братська могила радянського воїна і партизана Пам'ятний знак на честь воїнів-односельчан

Можна припустити, що з часом поселення почало розвиватися і поширюватися навколо нашої височини. На височинні жила перша і багатша частина людей, які можливо навіть називали височину містом, що також могла бути обгородженою територією. У селах біля Смотрича та Камянця-Подільського до теперешніх часів кажуть: «Йду на місто» — тобто в центр села.

Цікаве також те, що до сьогоднішніх часів певна частина села Яромирка, яка розташована із західної сторони, поміж жителями села має назву ЗАМІЩИНА, тобто ніби від слова ЗА МІСТОМ. Отже таке припущення могло би бути правдивим. Також здається правдивим те, що через село пролягала дорога з Сатанова до Карабчиєва (городища, що в давні часи виконувало оборонні функції на Поділлі, але після татаро-монгольської навали втратило своє стратегічне значення), а там — до Смотрича, Кам'янця-Подільського, Бакоти. Дорога мала би пролягала яром, що в давні часи означало безпечнішу та захищенішу подорож.

У зв'язку з тим можна би було витлумачити назву Яромирка, яка згідно з легендою була місцем коло яру, або у ярі, і служила подорожнім як зупинка, відпочинок, чи ночівка. Отже можливо назва Яромирка дійсно походить від слова Яр або Яром. А де була дорога там і селилися люди. До сьогодні яр з річечкою, що ще не так давно називали Смотрицьким Рукавом, є заселеною територією, на якій розташовані села Завадинці, Сирватинці, Скіпче…

Сьогодні на нашій височині немає поселення, або інакше кажучи, не має поселення для живих. Сьогодні там цвинтар і панує там глибокий спокій. Чому на височини сьогодні цвинтар, а не поселення? На це питаннятеж можна би раціонально відповісти. На височині земля постійно в русі, тобто зсувається згори і будова в такому місці оселі була би не розважна, оскільки будинок довго би не встояв. От може і наші предки, зі збігом часу і накопленного досвіду, відмовилися від височини і використали її в інший, та практичніший спосіб, починаючи селитися на березі річки (яру) і господарюючи на родючій землі навколо.

Із розповідей людей, за сьогоднішніх часів під час копання могил на новому цвинтарі, який знаходиться на колишньому радгоспному полі (називаному місцевими жителями баштаном), тобто на нашій ніби легендарній височині, де ніколи не було нікого раніше хороненно, часом можна траппити на глибині на різні предмети, елементи посуду, цегли тощо. Так 2003 року на глибині 30-40 см було знайдено два скелети дуже високих людей, які лежали собі навхрест. Кількість зубів у черепах вказувала, що були це досить молоді люди. На жаль, скелети ніким не досліджувалися і були перезахоронені. Якщо подивитись на мапу Яромирки з космосу то можемо побачити, що село розташоване вздовж річки Яромирки і зливається з другими селами, які простягаються вздовж річки аж до Смотрича.

Назва Яромирка появилася від монаха або бояра Яроміра, який започаткував поселення на річці, а люди на його честь назвали це поселення Яромиркою і почали заселювати територію навколо.

Ім'я Галицького князя Мстислава Удатного, який з 1219 р. почав правити регіоном Пониззя (сьогодні Поділля), в історичному літописі досить знане. За часів пануваня Мстислава бояри, які навчилися вміло маніпулювати князем, досить міцно стали на ноги. Після його смерті у 1228 р. почалася міжусобна війна в Галицько-Волинському князівстві. Її організували не брати князі, як це можна спостерігати в інших князівствах, а бояри, які не вважали князя Данила Галицького своїм господарем, а скоріше хотіли мати особу, яка буде слухатись їх, як Мстислав Удатний.

Якось скориставшись відсутністю в князівстві Данила Галицького, бояри, на чолі з боярином Судиславом, захопили міста Пониззя без його дозволу і почали, як вказує літописець, «землю гордвить» (ділити). Вони дійшли до того, що відкрито відмовилися коритися князівській владі. На думку відомого московського литуаніста В. Т. Пашута, у той час на Пониззі виникло антифеодальне повстання, спрямоване проти боярства. Оскільки правління на Пониззі Судислава досить таки підірвало авторитет місцевого боярства, яке грабувало смердів та інші верстви низів, то Данилові Галицькому не треба було великих зусиль для швидкої перемоги над боярами і наведення ладу на Пониззі (Поділлі).

Можливо, що в цьому періоді, коли земля і поселення були поділені між боярами, поселення Яромирка (мабуть кілька домів), дійсно потрапило у володіння бояра або якогось служителя церкви Яромира (назва би дійсно узгоджувалася з іменами людей того часу).

Серед жителів села донині існує назва «Ксьондзова долина»^{[недоступне посилання з червня 2019]} щодо місцевості, яка розташована близько 3 км від села, убік села Лісоводи. Назва «Ксьондзова» може належала потім до пізнішого періоду, а саме до періоду панування Польщі на території Поділля, але цікаве є те, що нещодавно в названій долині сільським любитилем розкопок та пошуків середньовічних предметів було знайденно багато різних предметів з часів Київської Русі. На думку цього ж шукача було там поселення людей, а земля там і надалі приховує рештки нашого історичного минулого. Зі стратегічної точки зору долина розташована в чудовому місці, захищена лісом та природним ландшафтом.

Якщо пройтися від нашої долини 1-2 км вбік Городка, то натрапимо, піднявшись з долини, на дивні руїни в лісі. Величезні плити, які місцями завалилися, вказують на існування підземного ходу. Місце дивне ще й тим, що ніхто конкретно про нього нічого не може розповісти. Отже відповідь напрошується сама — руїни відносяться до досить давніх часів. Одні говорять, що була там колись дзвіниця, дзвін якої розносився навколо на 40 км, попереджуючи тим самим про наступ ворога. Тоді поселення в долині дійсно мало би рацію. Другі говорять про будівлю з часів імператора Марка Трояна (98-117 н. е.), тому що будівля розташована на дорозі Троянового Валу, який проходить у цьому місці — границі римської імперії, що на початку нашої ери сягала аж до цих земель. Могла би то бути і прикордонна вежа, з якої римляни спостерігалася ситуацію на кордоні. Напевно, розкопки могли б більше розповісти про стародавню будівлю, але поки що ніхто не зацікавився цією темою.

1966 року влада села постановила зменшити цвинтар і скоротити тим самим об'їзд до сусіднього села. Під час виконування робіт було знайдено золотий великий хрест і залишки шат священика. Хто то міг бути? Може власне то «Ксьондз», якому належала «Ксьондзова долина»^{[недоступне посилання з червня 2019]}? Нині, мабуть, уже не знайдемо відповіді на це запитання, як і відповіді на те, де знаходиться тепер знайдений хрест. На сьогоднішній день на яромирському цвинтарі найстарша могила датується 1884 роком, тож можна тільки припускати, що знищена частина цвинтаря була дійсно першою, з якої можна було би багато дізнатися про жителів села, що жили у далекому минулому. Шкода тільки що не знайшлося в ті часи особи, яка би описала роботи зі скороченя цвинтаря, можливі знахідки та дату найстаршої могили. Був би то чудовий додаток до історії стародавнього села.