Великі Глібовичі

На початку ХХ століття у Великих Глібовичах, як і по всій Галичині, відбувалося відродження національної свідомості українського, переважно сільського населення. Значною мірою цьому сприяла поява у селах українських читалень товариства «Просвіта». У Великих Глібовичах перші дві читальні з'явилися у 1901 році. Одна була розташована у горішній, а друга у долішній частинах села. З невеликими перервами вони діяли до приходу радянської влади у 1939 році.

Під час першої світової війни військові лихоліття не обійшли стороною село, хоча великих боїв поблизу Великих Глібович не велося. Тому село практично не постраждало — лише були знищені сільська корчма та приватний будинок. Про участь у війні рекрутів з Великих Глібович відомо, що уродженець цього села Корнель Ващук (нар. 1893), служив десятником у 7-й сотні І-го полку УСС.

Невдовзі розпочалась українсько-польська війна 1918—1919 років Тоді до лав УГА мобілізовано 16 осіб з Глібович, 6 з яких полягли в боях з поляками за волю України. 

Наявність у Великих Глібовичах залізничної станції стала визначальним фактором для розташування там узимку 1918 р. штабу і тилових служб групи Січових Стрільців «Старе Село». Група «Старе Село» у перші місяці війни займала села Давидів, Сихів, Зубра, Котельники та Солонка, оточуючи Львів з півдня.

Командував групою сотник Осип Микитка, колишній командир легіону УСС і майбутній комендант І корпусу УГА. Начальником штабу був сотник Богдан Гнатевич, командиром кінноти поручник Іван Іванець, а тиловим забезпеченням керував сотник Осип Навроцький. Наприкінці грудня 1918 року підрозділи групи взяли участь в операції зі звільнення Львова, наступаючи на передміське село Персенківку.

Після поразки національно-визвольних змагань на початку 1920-х років у Галичині виникли підпільні збройні формування — спочатку УВО, згодом — ОУН.

1930 року у Великих Глібовичах відбувся один із перших та найбільш відомих актів експропріаціїnbsp;— «екси», що здійснювали «летючі бригади» ОУН. Таку акцію організував Юліан Головінський, тогочасний Крайовий провідник ОУН та Крайовий командант УВО. Метою ексу був напад на поштовий транспорт, що перевозив готівку від залізничної станції «Великі Глібовичі-Бібрка» до повітового уряду у Бібрці.

Юліан Головінський призначив це завдання для боївки УВО, керівником якої був Зиновій Книш (псевдо «Ренс»), колишній бойовий референт при Крайовій Команді УВО. Участь у нападі брали ще троє бойовиків — Юрко Дачишин (псевдо «Кришталь»), Григорій Пісецький (псевдо «Цуньо») та Микола Максимюк (псевдо «Кох»). Акцію провели в полудень 30 липня 1930 року. Польського поліціянта Молєвського, що ескортував автомобіль, під час нападу було вбито. У процесі переслідування поліцією відбулась перестрілка в лісі під Великими Глібовичами, де загинув Григорій Пісецький. Внаслідок операції ОУН отримала 26 000 злотих. Реакція польської влади, згідно з дописами «Сурми», була жорсткою — закрили осередок організації «Пласт», а керівництво організації звинуватили у вихованні бойовиків ОУН. Підставою для такого кроку стало те, що на загиблому Григорію Пісецькому була пластова сорочка. Арешти, проведені у зв'язку з нападом під Бібркою, позначилися на подальшій долі багатьох членів ОУН. На лаву підсудних потрапили особи, звинувачені у приналежності до організації. Через рік, у листопаді 1931 року, львівський суд за напад на поштовий автомобіль під Бібркою засудив: головного винуватця Юрія Дацишина до смертної кари (вирок замінено на 20 років ув'язнення), Зиновія Книша до 15 років, Богдана Кравціва та Зенона Пеленського до 3 років, Богдана Koрдюка до 1,5 року тюремного ув'язнення. Також був арештований Іван Габрусевич, референт Юнацтва ОУН, що організовував сітку Юнацтва на Бібрщині. Його разом з братом Володимиром було затримано 23 серпня 1930 році на залізничній станції «Великі Глібовичі-Бібрка».

У вересні 1939 р. представники радянської влади у Великих Глібовичах утворили Тимчасовий комітет, до складу якого увійшли І. Тимошенко (голова), Т. Кіт (заступник голови), П. Паливода (секретар) та ще троє осіб. 14 жовтня 1939 року у селі було створено дві виборчі дільниці для виборів до Народних Зборів: № 26 (Горіше) і № 27 (Доліше) з кількістю населення відповідно 785 та 597 осіб. Після включення Галичини у жовтні 1939 року до складу Радянської України постановою Львівського обласного комітету «Про утворення сільських селищних та міських рад, підпорядкованих райвиконкомам» у січні 1940 року була утворена Великоглібовецька сільська рада з центром у с. Великі Глібовичі.

Практично відразу після затвердження радянської влади на землях Галичини розпочались арешти та вивезення так званих «ворожих елементів» — заможних господарів, учасників підпілля ОУН. Зокрема, відповідно до Оперативного плану Наркомату внутрішніх справ УРСР про виселення родин осадників і лісників Львівської області від 21 січня 1940 року, з села Великі Глібовичі було вивезено 4 родини загальною кількістю 20 осіб. Операцію проводила «трійка» у складі голови ІІ відділу УДБ УНКВД молодшого лейтенанта держбезпеки Черпакова К. Д. (керівника), голови повітового відділу НКВД молодшого лейтенанта держбезпеки Малишева, оперуповноваженого ІІІ відділу УНКВС старшого лейтенанта Лімонова М. М.

Господарювання радянської влади на Західній Україні тривало недовго. Наприкінці червня 1941 року на територію Галичини увійшли німецькі війська.

Німецька окупація тривала до літа 1944 року. У липні того ж року радянські війська витіснили німецькі частини за межі Львівської області. Першим у Бібрку та околиці увійшов 205-й гвардійський стрілецький полк. Радянські війська продовжили просування на захід. Друга світова війна наближалась до свого завершення. Після повторного утвердження радянської влади на землях Західної України продовжились виселення, репресії та облави НКВД, завдяки чому окупанти хотіли максимально позбавитись від націоналістичного підпілля та «ворогів народу».

Для поповнення лав Червоної армії багато мешканців Галичини силоміць мобілізували на фронт. Зокрема, з Великих Глібович 9 вересня 1944 року НКВС мобілізував близько 100 осіб, які на той час працювали на залізниці. Усього на фронтах Другої світової війни воювало 139 мешканців села, 53 з них загинули. 

З 23 вересня до 3 жовтня 1944 року спецпідрозділи НКВД провели облави з метою викриття підпілля УПА. У Великих Глібовичах було затримано 120 осіб, у тому числі 31 жінку. Повстанці, опинившись у такій ситуації, вдались до відплатних акцій.

Станом на 1946 рік в селах навколо Бібрки діяв бойовий загін Федіра Коваля-«Мороза» (заарештований 23 лютого 1946 року) чисельністю близько 60 осіб, а у Великих Глібовичах оперувала кущова боївка Михайла Василика-«Чубатого».

Після 1946 року на території та в околицях села Великі Глібовичі періодично відбувались сутички між підпільниками та підрозділами МГБ. Зокрема:

• 29 лютого 1948 року відбувся бій між підпільниками та емгебістами; сторони мали по одному вбитому;
• 23 травня 1948 року підпільники спалили сільський клуб;
• 1 березня 1949 року повстанці застрілили одного емгебіста;
• 17 липня 1949 року оперативна група МГБ під час облави в селі натрапила на двох підпільників; у сутичці загинув один підпільник, який застрелив сержанта та поранив рядового;
• 5 січня 1950 року, перебуваючи у криївці, оточені емгебістами, загинули українські повстанці Михайло Калитин, Іван Хомишин та троє невідомих повстанців.

Наразі тривають пошуки інформації про продовження повстанської боротьби у селі після 1950 року. Радянська влада приглушила народний опір аж до кінця 1980-х років, коли нарешті з'явилась перспектива здобуття Україною державної самостійності.

Після проголошення незалежності України у Великих Глібовичах була насипана 15-метрова могила «Борцям за волю України», встановлені хрести на місцях загибелі вояків УПА. У місцевій школі розташована пам'ятна таблиця з іменами великоглібовецьких повстанців, проводяться вечори пам'яті.

• Горбаль Іван Петрович — стрілець УПА, лицар Золотого хреста бойової заслуги УПА 1 класуЗолотим хрестом бойової заслуги 1 класу

• отець Кучабський Володимир — парох села з кінця 1944 року.
• Головінський Юліян — сотник УГА, командант VI (Равської) бригади УГА, потім ІІ бригади Червоної Української Галицької Армії, співорганізатор Української Військової Організації, бойовий референт, крайовий командант УВО, крайовий провідник ОУН.