Вільногірськ
Вільногі́рськ — місто обласного значення Дніпропетровської області, розташоване у верхів'ї річки Самоткань, на відстані 95,8 км на захід від обласного центру (автошляхами Н08, Т 0429 та Т 0415). Населення на 1 січня 2016 року становить 23.5 тис. осіб. Є адміністративним центром Вільногірської міської ради, у яку не входять інші населені пункти.
| Вільногірськ | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Дніпропетровська область | ||||||||
| Район | Вільногірська міська рада | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 1210200000 | ||||||||
| Засноване | 12 серпня 1956 | ||||||||
| Статус міста | з 1964 року | ||||||||
| Населення | ▼ 23500 (01.01.2016)[1] | ||||||||
| Агломерація | Дніпровська агломерація | ||||||||
| Площа | 10 км² | ||||||||
| Густота населення | 2 363 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 51700-51799 | ||||||||
| Телефонний код | +380-5653 | ||||||||
| Координати | 48°28′41″ пн. ш. 34°01′41″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 178 м | ||||||||
| Водойма | р. Самоткань | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Вільногірськ | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 70 км | ||||||||
| - залізницею | 89 км | ||||||||
| - автошляхами | 95,8 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 370 км | ||||||||
| - залізницею | 443 км | ||||||||
| - автошляхами | 383 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | м. Вільногірськ, вул. Варена, 15 | ||||||||
| Вебсторінка | Вільногірська міськрада | ||||||||
| Міський голова | Василенко Володимир Павлович | ||||||||
|
| |||||||||
Географія
Місто Вільногірськ знаходиться на кордоні Верхньодніпровського та Криничанського районів, на одному з витоків річки Самоткань. До міста примикають села Кринички і Посуньки (Верхньодніпровський район). По селу протікає кілька пересихаючих струмків з загатами. Через місто проходять автомобільні дороги Т 0415 і Т 0423, а також залізниця, станція Вільногірськ.
Історія
Виникнення Вільногірська пов'язане із промисловим освоєнням покладів титанових руд — циркон-рутил-ільменітового родовища біля витоків Самоткані. У квітні 1956 року було ухвалено рішення про будівництво гірничо-металургійного комбінату і робітничого селища. 12 серпня 1956 року є офіційною датою заснування (будівництво з липня) Вільногірська.
16 червня 1958 року рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради населеному пункту при будівництві гірничо-металургійного комбінату була присвоєна назва Вільногірська, оскільки селище виникло поблизу станції Вільні Хутори (та по гірничо-металургійному комбінату).
З 1965 році Вільногірськ місто Верхньодніпровського району, з 1990 року місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області.
Економіка
Мiстоутворююче підприємство (98,2 % валового продукту міста) — Філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Державного підприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія»[2], що є одним з провідних підприємств металургійної галузі України з виробництва концентратів рідкісних металів. Комбінат забезпечує сировиною такі галузі економіки, як хімічна, електротехнічна та машинобудівна. Основним структурним підрозділом є гірниче виробництво, яке здійснює виробку родовища відкритим способом із наступною рекультивацією земель. Також є збагачувальне виробництво — дезінтеграція та обезшламлювання розсипу, гравітаційне, електричне та магнітне збагачування, металургійне виробництво — хіміко-металургійні процеси переробки концентратів із виділенням сполучень цирконію, сульфату цирконію, чотирихлористого кремнію. Сьогодні комбінат випускає понад 50 видів продукції, яка експортується за кордон. У 1995 році комбінат став членом Міжнародного клубу торговельних лідерів, у 1996 році його удостоєно міжнародного призу «Золотий глобус».
На місцевій сировині працюють такі підприємства, як ЗАТ «Вільногірське скло», ТОВ з ІІ «Кольорові метали», ВАТ «Вільногірський завод залізобетонних виробів».
Підприємства міста випускають залізобетонні конструкції, розчин, бетон, скляну тару, цеглу, гофротару.
Заклади освіти та культури
У місті є два вищих професійних заклади: Вільногірський технікум Національної металургійної академії України та «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти».
Також працюють 4 загальноосвітні школи, центр профільного навчання та дитячої творчості, музична школа, 5 дошкільних навчальних закладів. Є дитячо-юнацька спортивна школа та спортивний комплекс із басейном та стадіоном.
Мережу закладів культури становлять 2 бібліотеки, школа мистецтв, центр дозвілля, виставкова зала. Найвідоміший заклад культури у Вільногірську — палац культури «Металург», у якому працює 14 колективів художньої самодіяльності.
Пам'ятки
- Алея слави — алея, викладена з спеціальної кам'яної плитки червоного кольору. Відкрита 9 травня 2005 на честь 60-річчя перемоги СРСР у Німецько-радянській війні
- Пам'ятник «Гармата» — гармата часів Німецько-радянської війни, розташована в парку культури і відпочинку. Відкрита 9 травня 2005 року на честь 60-річчя перемоги СРСР у Німецько-радянській війні
- Пам'ятник «Якір» — залізний якір, встановлений на честь суховантажу «Вольногорск» (затонув в 2007 р)
- Пам'ятник Т. Г. Шевченку — бюст великого українського письменника.
- Пам'ятник Віктору Вікторовичу Варену — першому директору Вільногірського ГМК — встановлено біля центральної прохідної комбінату.
- Пам'ятник Мамонтову, засновнику міста
- Пам'ятник Тарасову, льотчик
- Пам'ятник Гагаріну, космонавт
Відомі уродженці
- Голубєв Денис Григорович (1983—2015) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Горобець Сергій Валерійович (1986—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Простяков Владислав Дмитрович (1996—2018) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Рященко Іван Вікторович (1983—2018) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Гайдук Сергій Анатолійович (1963 р.н.) — віце-адмірал, командувач ВМС України (7 березня 2014 — 15 квітня 2016).
Проживали
- Широкий Геннадій В'ячеславович (1969—2018) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Джерела
- Васильківський П.Д., Воропай І.К., Петерс І.Т. Вільногі́рськ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.200-207
- Вільногірськ / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання
- Вільногірськ на сайті Дніпропетровської ОДА
- Облікова картка на сайті Верховної Ради України[недоступне посилання з червня 2019]
- Історія Вільногірська на неофіційному сайті Вільногірська
- Історія Вільногірська на сайті Вільногірської загальноосвітньої школи № 5
- Історія Вільногірська. Документальне відео
- Вільногірськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)