Географія населення

Географія населення — наука, що вивчає закономірності і просторові особливості формування і розвитку сучасного населення і населених пунктів в різних соціальних, економічних, історичних і природних умовах[1].

Частина серії статей на тему:
Географія
Карта розподілу густоти населення у світі, 2005 рік
Суспільна
Шаблони • Категорія • Портал

Основні напрямки

У географії населення виділяють два напрямки:

  • дослідження населення окремих країн і їх частин;
  • дослідження мереж і територіальних систем населених пунктів з аналізом регіональних відмінностей в типах і формах розселення; первинною одиницею спостереження тут є окремий населений пункт.

Обидва напрямки тісно пов'язані між собою.

Географія населення вивчає:

  • регіональні відмінності в відтворенні (природному русі) населення, в його демографічній структурі;
  • соціальний склад населення;
  • етнічний склад населення;
  • трудові ресурси та їх використання;
  • інтенсивність, склад та напрямки міграцій;
  • густоту населення і типи заселення території;
  • регіональні відмінності в способі життя;
  • зв'язки розселення населення з розташуванням виробничих сил.

У зв'язку з цим сформувались розділи географії населення:

  • географія трудових ресурсів;
  • географія міграцій;
  • географія поселень та інші.

Як особливий науковий напрямок сформувалась географія культури.

Географія населення тісно пов'язана з демографією (геодемографією), етнографією (на стиці з якою вникла етнічна географія), соціологією, економікою, містобудуванням, районним плануванням і іншими науковими дисциплінами, що вивчають населення, його розселення, міські і сільські поселення.

Дослідження по географії населення мають значення для практики територіального планування, покращення територіальної організації населення та інше.

З історії географії населення

Населення розглядається географією з часу її виникнення, але географічні дослідження, спеціально присвячені населенню, з'являються тільки в XIX ст., а в якості особливої дисципліни, або розділу географічної науки, географія населення формується, мабуть, тільки в першій половині XX ст. Велику роль зіграли праці представників антропогеографии (Ф. Ратцель) і французької географії людини (П. Відаль де ла Блаш, Ж. Брюн, А. Деманжон).

Див. також

Примітки
  1. Географія населення // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

Література
  • Голіков А. П. та ін. Вступ до економічної і соціальної географії. — К.: Либідь, 1996.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. + іл.
  • Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998.
  • Топчієв О. В. Основи суспільної географії. — Одеса: Астропринт, 2001.
  • (рос.) Брук С. И. Население мира. Этнодемографический справочник. — М. : АН СССР Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая, 1981. — С. 880.
  • (рос.) Копылов В. А. География населения: учебное пособие — М., 2005.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов. — М.: Мысль, 1971.
  • (рос.) Население и трудовые ресурсы: Справочник. — М.: Мысль, 1990.
  • (рос.) Географический энциклопедический словарь. — М.: «Советская энциклопедия», 1988. стор. 58.

Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.