Герман-Бернхард Рамке

Герман-Бернхард Рамке народився 24 січня 1889 року в місті Шлезвіг провінції Шлезвіг-Гольштейн, був одним з восьми дітей спадкового поміщика Германна Рамке. У квітні 1905 року Рамке поступив на службу до Імператорського німецького флоту, напередодні світової війни служив боцманматом на панцерному крейсерові «Принц Адальберт». Під час Першої світової війни Рамке воював на Західному фронті у складі 2-го полку морської піхоти, головним чином у районі Фландрії. З липня 1917 року — командир взводу в штурмовому батальйоні морського корпусу «Фландрія». У 1916 році удостоєний Залізного хреста другого класу, а пізніше першого класу. За мужність у бою проти трьох британських солдатів був нагороджений прусським золотим хрестом «За військові заслуги», найвищим орденом для унтер-офіцерів німецьких імператорських військ.

У 1919 році Герман-Бернхард Рамке воював у складі «Західної добровольчої армії», що складалася в основному з німецьких ветеранів, проти більшовицьких сил у Балтійському регіоні в Курляндії, зокрема в Баускі, Шяуляї і Альт-Радені у Добровольчому корпусі Брандіса. Командував ротою, був двічі легко поранений. У листопаді 1919 року нагороджений Балтійськими хрестами 1-й і 2-го ступенів і Золотим знаком за поранення. Його товариш був тодішнім сержантом, а пізніше рейхсштатгальтер і СС-обергруппенфюрер Фрідріх Гільдебрандт.

10 березня 1919 року поступив до лав армії і був прийнятий до рейхсвера, де служив командиром взводу в 1-му (Прусському) піхотному полку. Проходив службу на різних командних та штабних посадах, в основному в структурах пов'язаних з підготовкою військ. Зокрема служив на навчальних центрах «Арис» (нім. Truppenübungsplatz Arys) у Східній Пруссії та «Гросс Борн» у Померанії.

Під час Польської кампанії Герман-Бернхард Рамке офіцером-спостерігачем штабу XXII армійського (моторизованого) корпусу під керівництвом Евальда фон Кляйста. З 16 січня по 18 липня 1940 року командир 69-го запасного піхотного полку 166-ї дивізії резерву і 1 березня 1940 був підвищений у званні до оберста.

1 серпня 1940 року Рамке був переведений до 7-ї повітряної дивізії генерала Курта Штудента. У віці 51 року він успішно пройшов курс з парашутної підготовки. 21 травня 1941 призначений командиром 1-го парашутно-штурмового полку і керівником висадки повітряного десанту на західну частину острова Крит. Сили під його командуванням захопили аеродром, який використовувався для посадки літаків з підкріпленням. Після надзвичайно дорогої перемоги на Криті залишки декількох десантних підрозділів були зведені в спеціальну бригаду, а командир став оберст Рамке. Під час перебування на Криті підпорядковані Рамке німецькі десантники скоїли низку воєнних злочинів, коли за наказом свого командира нападали на мирних жителів у селах, де були знайдені понівечені тіла німецьких десантників, з каральними заходами, аж до розстрілу чоловіків.

Генерал Курт Штудент з генералом Рамке (ліворуч)

У серпні 1941 року за участь у десантній операції на Крит нагороджений Лицарським хрестом. 22 липня 1941 року присвоєне звання генерал-майор.

У 1942 році парашутна бригада Рамке була відправлена ​​до Північної Африки, на посилення корпусу «Африка» генерала Е.Роммеля. Своїми діями бригада підтримала наступ італійсько-німецьких військ до Суецького каналу, але в районі Ель-Аламейну просування країн Осі загальмувалося, наразившись на опір 8-ї британської армії. В ході боїв, німецьке командування вважало, що парашутна бригада на чолі з командиром знищена в боях. Але, замість того, щоб здатися, Рамке вивів війська з британської пастки і вирушив на захід, втративши близько 450 чоловіків під час маршу. Вони незабаром захопили британську колону постачання, яка забезпечувала не тільки вантажівки, але й продукти харчування, тютюн та інші необхідні речі. Наприкінці листопада 1942 року близько 600 німецьких парашутистів пізніше знову приєдналися до Африканського корпусу.

У листопаді 1942 року командир парашутної бригади був відзначений дубовим листям до Лицарського хреста (№ 145), а в грудні йому присвоїли звання генерал-лейтенант.

У лютому 1943 року Рамке прийняв командування 2-ою парашутною дивізією, яка формувалася в Італії. Після підписання Італією перемир'я з союзниками 8 вересня 1943 року, дивізія взяла участь в операції «Аксе», щоб захопити країну. Рамке керував своїм підрозділами при проведенні нападу на італійські військові частини поблизу Риму, і захопив місто за два дні. Під час цих подій він був важко поранений, і його евакуювали до Німеччини.

У середині лютого 1944 року генерал Рамке повернувся на службу до своєї дивізії, що билася в цей час на Східному фронті. Але комдив незабаром захворів і 17 березня повернувся до Німеччини. Нарешті тільки на початку травня 1944 року він приєднався до дивізії, яка зараз перебувала біля Кельна на відновленні боєздатності.

З початком вторгнення союзних військ у Нормандію, 2-гу парашутну дивізію терміново перекинули до регіону Бретань у Франції, де вона зайняла оборонні позиції у Бресті. Наприкінці липня 1944 року американські війська розпочали операцію «Кобра», прорвавшись з нормандських плацдармів на оперативний простір. VIII американський корпус генерал-майора Т.Міддлтона вів наступ на захід на Бретань і незабаром обложив німецькі позиції в Бресті. Генерал Рамке був визначений старшим воєначальником усіх німецьких сил, що були заблоковані у французькому місті. В його розпорядженні перебували 2-га парашутна дивізія, частини 266-ї й 343-ї піхотних дивізій, а також окремі підрозділи різних видів вермахту, загальною чисельністю близько 30 000 осіб. Гітлер звернувся до командування обложених військ, яких тепер іменували «Фортеця Брест» (нім. Festung Brest) із закликом битися до останнього солдата. Рамке був повний рішучості виконати це розпорядження і обґрунтовано зробив висновок що продовження опору в Бресті відверне частину сил союзників від Німеччини.

Битва за Брест тривала аж до 19 вересня 1944 року й стала однією з найзапекліших битв між американськими та німецькими військами в ході війни. Німецький гарнізон добре підготувався до оборони, тому американці зазнавали великих втрат при кожній спробі наступати в місті. Вуличні бої точилися затято за кожний провулок, за кожний дім. Зрештою старе місто Брест було стерте з лиця землі жорстокими боями. Тільки деякі старі середньовічні кам'яні фортифікаційні споруди залишилися стояти. 19 вересня 1944 року Герман-Бернхард Рамке здав місто американцям лише після того, як порт і портові об'єкти були приведені в непридатність. Вони не були відремонтовані вчасно, щоб допомогти з постачанням союзних військ, як це планувалося при плануванні операції «Оверлорд».

Того ж дня генерал парашутних військ Герман-Бернхард Рамке був одночасно удостоєний мечів (№ 99) та діамантів (№ 20) до Лицарського хреста Залізного хреста. Він намагався потай втекти з групою бійців-десантників та прорватися на схід, але був перехоплений американськими солдатами та потрапив у полон.

Спочатку його переправили до Британії, де у Трент-Парк Рамке тримали разом з іншими високопосадовцями нацистської Німеччини. Звідсіля генерала перевезли до Сполучених Штатів у табір військовополонених. 1 січня 1946 року він спробував втекти з табору Кемп-Клінтон, у Міссісіпі. Після того, як його схопили, нацистського генерала запроторили до Кемп-Шелбі, спеціальний табір для німецьких полонених, де його чотири дні утримували в одиночній камері на хлібі та воді.

У березні 1946 року Рамке повернули до Бельгії, звідкіля перевезли до спеціального табору для нацистських злочинців у Лондон Кейдж. Потім його перевезли до Люнебурга, де він давав свідчення на судовому процесі зі звинуваченнями генерала Штудента. Рамке був неймовірно обурений, коли узнав, що його колишнього командира засудили військовим трибуналом за скоєння воєнних злочинів у часи війни.

Згодом проти Рамке розпочалося слідство по воєнних злочинах у ході битви за Брест. Його звинувачували у стратах французького цивільного населення, мародерстві, пограбуванні цивільної власності та навмисному знищенні будинків місцевого населення. Після 57 місяців перебування за ґратами він втік з табору, намагаючись побачитися з родиною, але невдовзі після втечі здався власноруч поліції. 21 березня 1951 року суд виніс йому вирок — 5,5 років ув'язнення. Проте, вже за три місяці Рамке звільнили з-під варти, враховуючи, що від відсидів вже 5 років під час перебування під слідством.

Герман-Бернхард Рамке (стоїть посередині) в полоні у британському Трент-Парку

Після свого звільнення з майже семирічного полону, Рамке, через свої публічні дії, став сприйматися його колегами-генералами як затятий і несамовитий нацист. Колишній генерал відкрито виступав на підтримку екстремістських правих рухів у Німеччині й під час виступів закликав до звільнення «так званих воєнних злочинців» від переслідувань. У жовтні 1952 року на мітингу ветеранів СС Рамке дав тривалу промову з критикою західних союзників, під час якої він стверджував, що саме вони були справжніми воєнними злочинцями.

Така поведінка Рамке викликали фурор у Німеччині; навіть колишній генерал СС Фелікс Штайнер сахався від нього. Конрад Аденауер був настільки розлютований публічними висловлюваннями Рамке, що направив німецького федерального міністра юстиції Томаса Делера розслідувати можливість переслідування Рамке. Аденауер публічно описував виступи Рамке як «безвідповідальні», а пов'язану з ними поведінку — як «дурість» — реакція, напевно, була викликана тим, що уряд Аденауера доклав значних зусиль для дострокового звільнення Рамке з французького ув'язнення.

Герман-Бернхард Рамке і його прихильники стверджували, що мета його дій після війни полягала в тому, щоб знову прагнути захистити своїх людей, як у їхній репутації, так і в їх майбутньому, наприклад, у попередженні проти їхнього використання як «гарматного м'яса».

5 липня 1968 року Герман-Бернхард Рамке помер у місті Каппельн від раку.

• Залізний хрест
  • 2-го класу (17 квітня 1916)
  • 1-го класу (17 січня 1917)
• Золотий хрест «За військові заслуги» (24 квітня 1918)

• Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (20 жовтня 1919)
• Нагрудний знак «За поранення» в золоті (3 листопада 1919)
• Балтійський хрест (5 листопада 1940)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами (26 січня 1935)
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) (2 жовтня 1936) — отримав 4 медалі одночасно.

• Застібка до Залізного хреста 2-го класу (1 жовтня 1939)
• Знак парашутиста Німеччини (1 серпня 1940)
• Застібка до Залізного хреста 1-го класу (23 травня 1941)
• 5 разів відзначений у щоденній доповіді «Вермахтберіхт» (9 червня 1941, 10 вересня і 9 листопада 1942, 10 і 21 вересня 1944)
• Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям, мечами та діамантами
  • Лицарський хрест (21 серпня 1941)
  • Дубове листя (№145; 13 листопада 1942)
  • Мечі (№99; 19 вересня 1944)
  • Діаманти (№20; 19 вересня 1944)
• Нагрудний знак люфтваффе «За ближній бій»
• Нарукавна стрічка «Крит»
• Нарукавна стрічка «Африка»
• Срібна медаль «За військову доблесть» (Італія)
• Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами