Гертруда Польська

У 1034 році після смерті батька Гертруда була вивезена матір'ю Риксою з Польщі до Саксонії, звідки повернулася після того, як на троні зміцнився її брат Казимир I Відновитель. Отримала блискучу освіту — спочатку в Польщі, потім, можливо, в одному з кельнських монастирів.

Наприкінці 1030-х — початку 1040-х років[K 1] Гертруда була віддана в дружини Ізяславові Ярославичу, другому синові Ярослава Мудрого від Інгігерди. Шлюб повинен був зміцнити польсько-руський союз: брат Гертруди Казимир I був одружений з тіткою Ізяслава, сестрою Ярослава Мудрого Марією-Добронегою.

У 1054 році Ізяслав став великим князем київським. У 1068 році, після поразки на Альті від половців, кияни вигнали його, і Гертруда разом з чоловіком втекла до Польщі. Саме в цей час вона почала створювати дивовижно прикрашений молитовник. Ймовірно, тоді ж, у 1068 році, в ньому було створено розділ, присвячений астрології, — найстаріший астрологічний текст на території Польщі.

Ізяслав у Польщі просив допомоги у племінника Гертруди Болеслава Сміливого проти Всеслава Брячиславича (Полоцького), котрий замінив його в результаті київського повстання. Болеслав допоміг йому в 1069 році знову зайняти київський престол. Очевидно, з чоловіком до Києва повернулася і Гертруда.

У 1073 році Ізяслав був вигнаний знову — на цей раз молодшими братами, разом з ним і дітьми вирушила у вигнання і Гертруда. Вони знову втекли до Польщі, але на цей раз Болеслав прийняв сторону його братів Святослава і Всеволода. Він відібрав у Ізяслава і Гертруди частину коштовностей і вигнав їх з країни. Після цього сім'я вирушила до Німеччини, де Ізяслав пробував схилити на свою сторону імператора Генріха IV, передавши йому величезні багатства. Імператор коштовності взяв, але допомагати Ізяславу не став, оскільки був занадто зайнятий своїми проблемами.

У цей період, вочевидь, між Ізяславом і Гертрудою часто відбуваються сварки. В одній зі своїх молитов вона просить Бога відвернути серце чоловіка, якого вона називає королем, від ненависті, розпачу і гніву та вселити йому лагідність, добросердя і миролюбність, але при цьому також захистити від усіх небезпек і зробити щасливим шлях на батьківщину. В іншій молитві Гертруда просить Господа почути стогін її серця, позбавити від мук, вигнати всі прикрощі і відвернути зло, яке на неї звалилося через грубість чоловіка і його небажання розмовляти з нею і вислуховувати поради, зробити його справедливим та прихильним до неї, але і втихомирити її власний скажений норов і перетворити на лагідну, спокійну, звернену до добра жінку[11].

Після повчання папи Григорія VII Болеслав, однак, був змушений помиритися з княжим подружжям, адже це стало однією з умов для отримання ним польської корони. 25 грудня 1076 року Гертруда з чоловіком взяли участь у коронації Болеслава в Гнєзно.

У 1077 році після смерті Святослава Ярославича Ізяслав з родиною за підтримки Болеслава повернувся на Русь. Проте вже в 1078 році Ізяслав загинув у битві на Ніжатиній ниві з черговими претендентами на великокнязівський престол. Після загибелі чоловіка Гертруда жила при дворі свого сина Ярополка Ізяславича, князя волинського та Короля Русі, який продовжував боротися за Київський престол.

У 1085 — на початку 1086 року, під час війни з Всеволодом Ярославичем і Ростиславичами, коли Ярополк поїхав у Польщу по допомогу, залишивши Гертруду і дружину Кунігунду в Луцьку, Володимир Мономах взяв Луцьк, захопив у полон його матір і дружину і відвіз до Києва. Про долю Гертруди після полону існують різні версії.

Янін припускав, що Гертруда кілька разів переходила з католицтва у православ'я і назад. Перший раз вона змінила віросповідання, коли опинилася на Русі на початку 1040-х, отримавши православне ім'я Єлизавета[K 2]. Потім, у 1073—1077, будучи у вигнанні, вона разом з сином Ярополком (у якого, на думку Яніна, було православне ім'я Гавриїл) перейшла в католицтво (Ярополк отримав католицьке ім'я Петро). Повернувшись на Русь, Гертруда знову стала православною[14].

Таке припущення піддав критиці Назаренко. На його думку, в гіпотезі з багаторазовими змінами віросповідання на XI століття проектуються реалії більш пізніх епох. В ті часи, напередодні розколу і відразу після нього, при переході з християнської церкви одного обряду в інший нове хрещення не було потрібне — достатньо було обряду миропомазання. Руські ж князі (навіть найбільш освічені з них)[15] та їх оточення мали нечітке уявлення про догматичні відмінності між церквами. Княжий двір тоді жив в атмосфері конфесійної байдужості. І в особистому побуті Гертруда зберігала католицтво. Її молитовник латинський не лише за мовою, але й за належністю до римського обряду. Але в католицький молитовник вплетені елементи православного обряду, наприклад, у молитвах Гертруди є переклад на латину православного Трисвятого[15].

У Гертруди склалися добрі стосунки з ченцями Києво-Печерського монастиря. Близько 1055 року, за рекомендацією Антонія Печерського, в жіночий монастир святого Миколая, засновницею[13] якого була Гертруда, була прийнята мати Феодосія Печерського. Коли ж Антоній, не запитавши дозволу князя Ізяслава, прийняв у монастир боярського сина Варлаама і княжого ключника Єфрема, й Ізяслав готовий був розігнати печерян, «ляховиця», як вона названа в патерику, Гертруда зуміла умовити князя примиритися з ченцями[16].

На думку Поппе, ченці Києво-Печерського монастиря неявно підтримували домагання сина Гертруди Ярополка на київське князювання, що випливає з записаного в монастирі літописного некролога Ярополка і глухих докорів Всеволоду в літописі після загибелі Ізяслава[17].

У кінці 1030-х — на початку 1040-х [K 1] Гертруда вийшла заміж за Ізяслава Ярославича.

За традиційною версією Гертруда була матір'ю всіх трьох синів Ізяслава. Сини:

• Мстислав (пом. 1069) — Князь новгородський;
• Ярополк (пом. 1086) — Князь волинський і турівський, Король Русі;
• Святополк (1050—1113) — Великий князь київський.

• Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 25, 266, 310—311, 353—354? 374. — ISBN 966-8545-52-4.
• Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки, культурных, торговых, политических отношений IX—XII веков. — М, 2001. — ISBN 5-7859-0085-8.
• Назаренко А. В. Западноевропейские источники // {{{Заголовок}}}. — 3-е изд. — М, 2013. — С. 249—426. — ISBN 5-91244-071-7.
• Назаренко А. В. «Зело неподобно правоверным». Межконфессиональные браки на Руси в XI—XII вв. // Древняя Русь и славяне (историко-филологические исследования). — М, 2009. — С. 269—283. — ISBN 978-5-91244-009-0.
• Кучкин В. А. «Съ тоя же Каялы Святопълкъ …» // Russia Mediaevalis. — München, 1995. — Т. VIII, 1. — С. 87—113.
• Поппэ А. Гертруда-Олисава, русьская княгини: Пересмотр биографических данных // Именослов: Историческая семантика имени. — М, 2007. — С. 205–229.
• Поппэ А. Студиты на Руси. Истоки и начальная история Киево-Печерского монастыря. — К., 2011.
• Щавелева Н. И. К изучению молитвенника княгини Гертруды // Восточная Европа в древности и средневековье: проблемы источниковедения. — М, 1990. — С. 147-150.
• Щавелева Н. И. Приватные молитвы жены Изяслава // Церковь в истории России. — М, 1999. — Т. 3. — С. 4-20.
• Янин В. Л. Русская княгиня Олисава-Гертруда и её сын Ярополк // Нумизматика и эпиграфика. — М, 1963. — Т. 4. — С. 142-164.
• Artur Andrzejuk. Gertruda Mieszkówna i jej Modlitewnik. — Warszawa, 2006.
• Gertruda Mieszkówna i jej rękopis. — Warszawa, 2013.
• Kętrzyński S. Gertruda (ok. 1025—1108), w. księżna kijowska // Polski Słownik Biograficzny. — 1949—1958. — T. 7.

• Назаренко А.  Назаренко А. В. Псалтирь Гертруды: судьба кодекса и династические коллизии XI—XII вв. на Руси, в Польше и Германии, доклад на IV круглом столе «Древняя Русь и германский мир в филологической и исторической перспективе», 14 июня 2011 года
• Gertruda Mieszkówna 1025—1108(пол.)
• Карпов А. Ю. Гертруда