Гер'є Володимир Іванович

Народився в підмосковному селі Ховріно в сім'ї нащадків вихідців з Гамбурга, що приїхали до Росії наприкінці XVIII століття. Рано втратив батьків і виховувався у родичів. Протестантського віросповідання.

Середню освіту здобув у Москві в парафіяльному училищі при євангелічно-лютеранській церкві Петра і Павла на Козьмодем'янській вулиці (нині Старосадський провулок), у приватному пансіоні Еннеса. У 1854 році вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. По закінченні курсу на словесному факультеті Московського університету, був залишений при університеті для приготування до професорського звання і, разом з тим, зробився викладачем літератури й історії в Першому московському кадетському корпусі. У 1862 році захистив магістерську дисертацію: «Боротьба за польський престол в 1733 р.» і був відправлений за кордон, де пробув три роки (у Німеччині, Італії та Парижі).

Обраний у доценти на кафедрі загальної історії, він почав викладати в Московському університеті з 1865 року. У 1868 р. їм була захищена дисертація: «Лейбніц і його століття», на ступінь доктора, після чого він видав, на підставі матеріалів, що знаходяться в Ганновері, книгу про відносини Лейбніца до Петра Великого і збірник документів з листування цього філософа, що відносяться до Росії. Почав свою викладацьку роботу з читання курсів історії середньовіччя. Герье, ставши професором, головним чином зосередив свої інтереси на викладанні періоду між римською і новою історією. Його курси завжди відрізнялися систематичністю, змістовністю і широтою поглядів. Він започаткував семінар з загальної історії в Московському університеті.

З 1872 до 1905 рік стояв на чолі заснованих ним Московських вищих жіночих курсів.

З 1906 року — член Державної ради Російської імперії за призначенням. У політичній діяльності він примкнув до октябристів.

Гласний Московської міської думи, працював у різних думських комісіях. З 1888 до 1905 роки він був головою комісії, яка розробила організацію піклування про бідних, введену в 1894 р., влаштувала будинок для народних розваг і представила Державній думі проект страхування домашньої прислуги.

Похований на П'ятницькому цвинтарі в Москві.

• (рос.)«Очерк развития исторической науки»(1866)
• (фр.)«L'abbe de Mably» (1886)
• (рос.)«Понятие о власти и народе в наказах 1789 г.» (1884)
• (рос.)«Идея народовластия накануне революции 1789 г.»
• (рос.)«Зодчие и подвижники Божьего царства. Блаженный Августин»
• (рос.)«Апостол нищеты и любви. Франциск из Ассизи»
• (рос.)«Французская Революция в освещении Тэна»
• (рос.)«Первая Государственная дума»
• (рос.)«Вторая Государственная дума»
• (рос.)«Второе раскрепощение — закон 9 ноября 1906 г.»
• (рос.)«Значение третьей Думы в Истории России» (1912)
• (рос.)«Речь об Александре и Наполеоне в 1812 г.»

• Н. И. Кареев. Герье, Владимир Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. VIIIa. — С. 574. (рос. дореф.)
• Н. Кареев. Герье. Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона(рос.)
• Погодин С. Н., Владимир Иванович Герье как историк и методолог / С. Н. Погодин // Вопросы истории. — 2004. — № 10.(рос.)
• Цыганков Д. А., В. И. Герье и Московский университет его эпохи. — М.: ПСТГУ, 2008. — 256 с. — 1000 экз. — ISBN 978—5—7429—0347—5.(рос.)
• Волков В. А., Куликова М. В., Логинов В. С. Московские профессора XVIII — начала XX веков. Гуманитарные и общественные науки. — М.: Янус-К; Московские учебники и картолитография, 2006. — С.63—64. — 300 с. — 2 000 экз. — ISBN 5—8037—0164—5.(рос.)

• Персональна сторінка Володимира Івановича Гер'є на офіційному сайті РАН (рос.)
• Кащеев В. Герье Владимир Иванович. Немцы России. Процитовано 10 листопада 2011.(рос.)
• Иванова Т. Н. (2011). Владимир Иванович Герье и формирование науки всеобщей истории в России (30-е гг. XIX – начало ХХ века). Библиотека авторефератов и тем диссертаций. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 10 листопада 2011.(рос.)
• Погодин С. Н. (2004). Историография. Владимир Иванович Герье как историк и методолог. Журнал «Вопросы истории». Процитовано 10 листопада 2011.(рос.)