Глазовський район

Вид на річку Чепцу з селища Дом отдиха Чепца

Глазовський район розташований на півночі Удмуртії. Межує з Кіровською областю, Ярським, Юкаменським, Красногорським та Балезінським районами. Площа району становить 2160 км², з них 1030 км² відведені під сільськогосподарські угіддя, а 1000 км² — ліси, переважно хвойні.

Більшість території району лежить у болотистій заплаві річки Чепци. Найбільші її притоки в межах району — Убить, Сепич та Пизеп. Сянинське підземне водосховище наполовину забезпечує водою населення міста Глазова. Територія району являє собою переважно горбисту рівнину, північ району розташований на Верхньокамській височині.

Основні корисні копалини — торф (здійснюється промисловий видобуток), вапняк, гравій, червона глина (використовуються у виробництві цегли та керамічних виробів[2]), пісок, є невеликі поклади нафти.

У IX–XIV століттях територію району займала чепецька культура, найбільшою пам'яткою якої є городище Іднакар поблизу присілка Солдир. З XIV століття почався занепад цієї культури, можливо, через монголо-татарську навалу.

З кінця XVI століття землі стали заселяти удмурти, бесерм'яни, каринські татари та росіяни, які прибули з середньої Вятки та низин Чепци. Вартова книга 1615 року містить згадки про перші поселення на території сучасного району (погости на Червоній Слудці та Солдирському городищі, присілок Богатирське тощо), у переписі 1678 року вперше згадується село Глазове. 1775 року Катерина II розпочала реформу місцевого управління, в рамках якої була створена система намісництв, підпорядкованих генерал-губернаторам. За указом сенату від 11 вересня 1780 року «Про запровадження Вятського намісництва з 13 повітів» був утворений Глазовський повіт, а село Глазове було перетворено на місто Глазов.

З XVIII століття на території Удмуртії починається масова місіонерська діяльність, яка мала на меті навернути удмуртів у християнство. До початку XX століття у Глазовському повіті діяло 6 благочинних округів, до кожного з яких входило від 10 до 15 парафій[3].

Під час громадянської війни на території Глазовського району йшли активні бої між білими військами та червоноармійцями. Один з боїв відбувся на Почашевській висоті поблизу присілка Почашево.

Глазовський район утворений 15 липня 1929 року згідно з постановою Всеросійського центрального виконавчого комітету. На момент утворення тут проживало 47 197 жителів у 212 населених пунктах. Того ж року на території району пройшла колективізація, в рамках якої було сформовано 163 колгоспи, якими оброблялося 12 577 га землі. Станом на 1929 рік у районі було 3 заводи — лісопильний, спирто-горілчаний та льонообробний.

У роки Другої світової війни 9117 жителів Глазова та Глазовського району були призвані до лав Червоної армії. На фронтах загинули 1974 жителі Глазова та 3926 селян з району. 600 колгоспників району брали участь у будівництві залізниці Іжевськ—Балезіно.

1950 року в районі було 93 колгоспи. У післявоєнні роки інтенсивно розвивалося сільське господарство, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби (26 435 голів у 1979), забезпечення господарств тракторами та комбайнами, було досягнуто високих врожаїв зернових[4].

Солдирське городище (Іднакар)

На території району розташовані 25 пам'яток[5], найбільшу цінність має археологічна пам'ятка IX-XIV століть всеросійського значення — Солдирське городище (Іднакар), середньовічний центр чепецьких земель.

У районі розташовано 20 природоохоронних територій, найбільш значущими з яких є кедровий гай у присілку Колевай, який має науково-пізнавальну та естетичну цінність, та ліс між присілками Адам та Заболотне, де трапляється багато рідкісних рослин, занесених до Червоної книги: лілія лісова, любка дволиста, коручка темно-червона тощо[6].

Єдиною архітектурною пам'яткою району є садиба О. К. Іванової у присілку Бабіно. Об'єктами культурної спадщини регіонального значення визнані пам'ятники та братські могили загиблим воїнам у населених пунктах Золотарьово, Кожиль, Кочишево, Портяново та Трубашур, пам'ятник В. І. Леніну у присілку Кочишево, бюст Йосипа Наговіцина у селі Октябрський та бюст загиблої стюардеси Н.Курченко у селі Поніно.

У 2005 році в присілку Адам було відкрито лижну базу з трасою, яка відповідає світовим стандартам[2].

Станом на 2012 рік район адміністративно поділяється на 11 сільських поселень, включає в себе 123 населених пункти, з яких 5 — не мають постійного населення, але ще не зняті з обліку:

У районі нараховується 118 сільських населених пунктів, найбільші з них:

Населення району складає 17134 особи (2015, 17604 в 2014[9], 17635 в 2013[10], 17478 в 2012[8], 17132 в 2010[11], 18471 в 2009[12], 18792 в 2002[12]). Чоловіки (станом на 2010 рік) становлять 47,6 % населення, жінки — 52,4 %.

Станом на 2009 рік 15 197 осіб мали право голосу, з них 3617 жителів у віці від 18 до 30 років, 7054 осіб є працездатними у віці понад 30 років і 4526 жителів району є пенсіонерами. Середня заробітна плата у районі станом на 2009 рік — 2625 рублів. 1545 мешканців Глазовського району є безробітними, що становить 14,5 % працездатного населення[13].

Національний склад населення станом на 2010 рік[14]:

1. ↑  З них козаків — 9 осіб
2. ↑  Азербайджанці — 24 особи, вірмени — 22, башкири — 18, марійці — 17, чуваші — 16, німці — 13, цигани — 7, білоруси, узбеки — по 6, корейці, туркмени — по 5, молдовани — 4, комі, комі-перм'яки, поляки — по 3, греки, литовці, мордва — по 2, грузини, таджики, турки — по 1 особі, інші — 1 особа

У районі є одне промислове підприємство — Торфопідприємство «Дзякіно» у однойменному селі, яке входить до складу ВАТ «Удмуртторф». Підприємство спеціалізується на видобутку та переробці торфу, дерево- та металообробці.

Сільське господарство представлене 17 сільськогосподарськими підприємствами та 11 селянсько-фермерськими господарствами. Основним напрямком діяльності сільськогосподарських підприємств району є м'ясо-молочне тваринництво. Обробляються зернові, кормові культури, картопля та овочі[15].

Пам'ятник Йосипу Наговіцину у селі Октябрський

У присілку Омутниця народився Йосип Наговіцин (1888 — 1937) — радянський революціонер, перший керівник Удмуртії.

З Глазовського району родом 3 Герої Радянського Союзу

• Аркадій Логінов (1921 — 1987) — авіатор, родом з присілка Поздеєво
• Іван Опалев (1906 — 1956) — авіатор, уродженець присілку Удмуртські Ключі
• Олександр Пряженников (1922 — 1945) — артилерист, родом з присілка Артьонки.

Уродженцями Глазовського району є такі діячі науки і культури:

• Михайло Ворончихин (*1947) — актор, Заслужений артист Росії, родом з присілка Качкашур
• Олександр Наговіцин (1909 — 1952) — удмуртський поет та журналіст, відомий під псевдонімом Олександр Ерік, уродженець присілка Омутниця
• Олександра Перевощикова (1905 — 1995) — доктор медичних наук, Заслужений діяч науки Удмуртії, депутат Верховної Ради СРСР, перша удмуртка, яка здобула звання професора, родом з присілка Трубашур
• Карл Пономарьов (*1931) — доктор історичних наук, професор Удмуртського державного університету, міністр освіти Удмуртської АРСР
• Віктор Шибанов (*1962) — удмуртський письменник, кандидат філософських наук, член Правління Міжнародної асоціації фіно-угорських письменників, народився у присілку Котнирево

Уродженцем села Мітіно Глазовського району є Анна Кунаєва (*1985) — біатлоністка, триразова переможниця Універсіади[2].

• Глазовський район на сайті Державної ради Удмуртії (рос.)
• Глазовський район на сайті «Офіційна Удмуртія»^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (рос.)
• В. М. Чиркова Глазов ёрослэн азбукаез (удм.)
• Объекты культурного наследия (памятники истории и культуры) регионального (Удмуртской Республики) значения^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос.)
• Кандалы для интуриста — Красное знамя, 6.11.2009