Джорджо Кіналья

Народився 24 січня 1947 року в тосканському містечку Каррара незабаром після закінчення війни. З роботою тоді було важко, і багато італійців відправлялися на заробітки в інші країни. Через це батько Джорджо Маріо разом з дружиною Джованною та старшою донькою Ритою відправився в Південний Уельс[6].. Сам Джорджо певний час залишався на батьківщині з бабусею Клелією, а коли йому виповнилося вісім років, він поїхав возз'єднуватися з батьками, які до того часу встигли створити власний ресторан[7].

Місто Каррара, в якому народився Джорджо Кіналья

1953 року, коли йому виповнилося вісім років, Джорджо довелося самотужки перетнути пів-Європи та Ла-Манш. Бабуся супроводжувала хлопця до Мілана, а далі дитині довелося справлятися самому:

	«Мені не було страшно. Я був занадто маленьким, щоб розуміти, що відбувається. Я лише запам'ятав добре те, що бабуся вишила на моєму коричневому светрі». Це було: «Giorgio Chinaglia-111 Richmond Street-Cardiff, Wales».
— Джорджо Кіналья

Джорджо добирався потягом, потім кораблем, потім знову потяг з лондонського вокзалу Вікторія і лише після того прибув в Кардіфф.

Незабаром Джорджо пішов у місцеву католицьку школу, але цікавила його лише гра з м'ячем. Вранці хлопчик грав в регбі, а вечорами займався футболом, приходячи додому в брудному та порваному одязі. Батько, однак, важав, що регбі мають займатися валлійці, а покликання італійців — футбол:

	«Мій батько був впевнений, що у мене є здібності, щоб стати великим футболістом. Часом він вірив у мене більше, ніж я сам».
— Джорджо Кіналья

Коли Маріо пішов зі сталеливарного заводу та відкрив свій заклад Mario's Bamboo Restaurant, то змушував Джорджо працювати на кухні і в залі весь час, вільний від тренувань.

Місто Кардіфф, Уельс, в якому Кіналья провів ранні роки і розпочав футбольну кар'єру

Після цього Кіналья відмовився спробувати свої сили в «Кардіфф Сіті» лише тому, що його не хотіли брати без перегляду[8]. А тренер «Свонсі Сіті» Тревор Морріс прийняв до складу талановитого італійця до молодіжної команди без жодних переглядів. В 1960-х типова британська команда нагадувала військову казарму, де особливо важко доводилося беззахисним новачкам, вимушеним робити всю брудну роботу. В 15-річному віці Кіналья потрапив в «Суонсі» на правах так званого apprentice. Тобто, окрім футболу, повинен був ще виконувати різні доручення «по господарству», від чищення бутс до фарбування стін в підтрибунних приміщеннях. За все це підліткові платили пристойні на ті часи 7 фунтів на тиждень. Проте до спорту ставлення у Джорджо було дуже легковажне. Кіналья виділявся на тлі ровесників, але при цьому був недисциплінований, постійно пропускав тренування і порушував режим. Кілька років Морріс і його наступник Глін Девіс терпіли розгульний спосіб життя Кінальї, і в 19 років він навіть добрався до першої команди, підписавши з нею контракт[9]. Сезон 1965/66 став для Джорджо першим в професійному футболі, проте ніякої слави Кінальї не приніс. Він з'явився в складі всього шість разів, а «Суонсі» вилетів з другого англійського дивізіону в третій[10]. Це був перший та останній сезон, проведений ним у Великій Британії — його вигнали з команди зі словами: «Тобі ніколи не стати професійним футболістом!»[11].

1966 року батько вирішив повернутися на батьківщину і, виступивши в ролі менеджера, сам посватав сина в клуб Серії С «Массезе» з міста Масса[12]. Кіналья виділявся на тлі своїх одноклубників, що не знали про віяння британської моди: відростив волосся і бакенбарди, а також носив оксамитові піджаки в стилі Beatles. Що стосується гри, то тут він був куди менш помітним, забивши всього всього 5 голів у 32 матчах. Незабаром Джорджо забрали в армію, і поки він проходив службу, його продали в «Інтернаполі», який тільки-но піднявся в Серію С. Кіналья був незадоволений, але президент новачків Де Гаудіо умовив хлопця, пообіцявши зарплату в 600 тисяч лір плюс премії за кожний гол і кожне зароблене командою очко.

В «Інтернаполі» Джорджо познайомився з футболістом Джузеппе Вілсоном. Окрім футболу, син англійця та неаполітанки вивчав юриспруденцію в університеті. Вони стали нерозлучними друзями на довгі роки і навіть клуби змінювали однакові. Також під час однієї з прогулянок з друзями Кіналья познайомився з дочкою американського військовослужбовця з НАТО Конні Еруцьоне. Їхні стосунки почалися з дружби, пізніше прийшла любов, і молоді люди хотіли одразу ж одружитися. Тільки батьки зуміли переконати їх небагато почекати.

Сезон «Інтернаполі» завершив дуже вдало: клубу зовсім трохи не вистачило, щоб піднятися в Серію В. А Кіналья забив 14 м'ячів. Ситуація в італійському футболі в той час була така, що скаути великих клубів шукали талановитих гравців в нижчих дивізіонах. Після фіаско «Скуадри адзурри» на чемпіонаті світу 1966 року купувати легіонерів за кордоном знову було заборонено, тому попит на внутрішній ринок різко зріс. Молодий форвард Кіналья потрапив на замітку багатьом селекціонерам після того, як забив 25 голів за два сезони в «Інтернаполі». Найспритнішим виявився Карлетто Галлі з «Лаціо»: за 200 мільйонів в Рим переїхав Джорджоне, а також його друг Вілсон. У Римі вважають, що це була найбільш ефективна витрата грошей в історії «Лаціо».

У той час орлів тренував аргентинець Хуан Карлос Лоренсо, який не поділяв ентузіазму президента Умберто Лендзіні і його скаутів:

	«Кіналья? Це не гравець рівня Серії А. Він мені нагадує слона, закритого на ключ в посудній лавці».
— Хуан Карлос Лоренсо

Небесно-блакитні, коли до них прийшов Кіналья, лише що повернулися з Серії В у еліту. Джорджо випустили на поле на заміну в матчі другого туру з «Болоньєю». Через тиждень, 28 вересня 1969 року, він вже грав на «Стадіо Олімпіко» у стартовому складі проти володаря Кубка чемпіонів — «Мілана». Це був день Кінальї, який забив єдиний гол у матчі. Він отримав довгий пас від захисника Джузеппе Вілсона, обвів міланця Анджело Анквілетті та закрутив м'яч повз воротаря Фабіо Кудічіні. Цей блискучий гол переконав тренера «Лаціо» Лоренсо в здібностях Кіналя, і дав йому місце в основному складі.

Томмазо Маестреллі — тренер «Лаціо», під керівництвом якого Кіналья здобув своє перше чемпіонство і вважав його своїм другим батьком

Однак на клубному рівні у Джорджо не все складалося благополучно. 1971 року «Лаціо» змушений був знову покинути Серію А. Аргентинця Лоренсо звільнили, а на його місце призначили Томмазо Маестреллі, колишнього гравця «Роми». Кіналья розлютився заявив: «Навіщо ви прибрали Лоренсо? Потрібно було дати йому ще один шанс! Тоді я теж піду!» Однак Маестреллі швидко знайшов підхід до футболістова, більше того, фактично став для нього другим батьком. Часом тренер виявляв поблажливість, коли відпустив Джорджо до дружини Конні, яка народжувала їх першу доньку Синтію, а часом та хитрість, коли за допомогою лимонних крапель переконував Кіналью, що він більше не хворий застудою і може спокійно виходити на поле.

У часи повального захоплення каттеначчо Маестреллі ризикнув надати «Лаціо» атакуючий стиль, на вістрі якого діяв Кіналья. У сезоні 1971/72 він забив 21 гол, забезпечивши своєму клубу друге місце слідом за «Тернаною», яке дає право на повернення в еліту.

У сезоні 1972/73 «Лаціо» став справжнім відкриттям Серії А. Ніколи ще команда, що піднялася з нижчого дивізіону, не була настільки близька до завоювання чемпіонського титулу. Боротьба за скудетто велася трьома клубами — «Ювентусом», «Лаціо» і «Міланом». Матчі останнього туру проходили одночасно, і за п'ять хвилин до їх закінчення всі три здобувача йшли нарівні, маючи по 44 очки. У «Ювентуса» на той момент була нічия в Римі з «Ромою» (1:1), у «Лаціо» — в Неаполі з «Наполі» (0:0). «Мілан» же безнадійно програвав у «Вероні» (2:5) і нічого вже змінити на краще не міг. Якби усталений до того моменту розклад зберігся, довелося б проводити додатковий турнір трьох команд. Але на 87-й хвилині Антонелло Куккуредду в Римі вивів вперед «Ювентус», а на 89-й і «Лаціо» пропустив у Неаполі м'яч від Дам'янова, відкотившись внаслідок на 3-тє місце.

Восени 1973 року англійські клуби вели перемовини по футболісту, але залишилися ні з чим. Також не зміг придбати футболіста і «Мілан», який готовий був викласти за Кіналя рекордну для світового футболу того часу суму — 1,2 мільйони доларів. Президент «Лаціо» Умберто Ленціні розумів, що варто йому лише дати натяк на згоду щодо цієї угоди, як в Римі негайно станеться повстання.

Джорджо Кіналья у римському дербі спілкується з фанатами «Роми». 1974 рік

До того ж того сезону «небесно-блакитні» взяли чемпіонство. В останньому домашньому матчі проти вибуваючої «Фоджі» їм потрібна була перемога, щоб достроково, за тур до кінця, забезпечити собі золото. На 60-й хвилині за рахунку 0:0 «Лаціо», яке реалізував Кіналья. Рахунок 1:0 зберігся до кінця матчу, який приніс «орлам» перше скудетто, а Кінальї дозволив виграти змагання бомбардирів з 24 м'ячами.

	«Немає нічого поетичного в тому пенальті. У мене в голові крутилася лише одна думка: я повинен забити. Я не відчував нічого особливого, хіба що трохи більший тиск, ніж зазвичай. Однак я був упевнений, що ми виграємо те скудетто. Я був упевнений в цьому ще з літніх зборів після попереднього чемпіонату, коли у нас вкрали титул. Я був настільки впевнений, що зумів зарядити цією впевненістю своїх партнерів».
— Джорджо Кіналья

На той момент Лонг Джон вже перетворився на ідола однієї частини Риму і самого ненависного в іншій. Треба сказати, що він сам провокував таке ставлення. Забивши свій перший гол у дербі в Кубку Італії, Джорджоне кинувся до фанів «Роми» і прокричав: «Подивіться на мене! Я Джорджо Кіналья, і я вас побив!». В цей час протилежна трибуна безперервно скандувала «Giorgio Chinaglia e ' il grido di battaglia», італ. «Джорджо Кіналья-наш бойовий клич». Ультрас захоплювалися не лише грою великого нападника, а й тим, що він, як і ще один футболіст того «Лаціо» Джіджі Мартіні, відкрито заявив, що голосуватиме на виборах за Джорджо Алміранте з правої партії Соціальний рух. За ці свої слова форвард та отримав клеймо фашиста.

Попри те що у Кіналя навіть були друзі серед гравців «Роми», наприклад, Франческо Кордова або Боб Вієрі, в дербі на полі він про це забував. Проте з часом стосунки з уболівальниками «джаллороссі» стали проблемою, оскільки вони нерідко приходили до нього під будинок або в його власний магазин джинсів, щоб покричати образливі речівки. Особливо це не подобалося його дружині Конні.

Джорджо Кіналья під час виступів за «Лаціо» у сезоні 1974-75

Тренер Маестреллі був для Джорджоне другим батьком. Ця пара часто обідала разом і за обідом обговорювала питання тактики та складу «Лаціо». Говорили навіть, що Кіналья рекомендував тренеру, кого з гравців слід купити. Одного разу, коли чутки про інтерес «Ювентуса» до успішного тренера досягли свого піку, Маестреллі запитав у Кінальї: «Уявімо, що мені подзвонять з смугастої команди. Що будемо робити?» І отримав відповідь: «А що можна робити, Містер? Залишимося тут. Ми представляємо Рим, ми найсильніші, всі інші нам поступаються. Куди ти хочеш поїхати? На Північ? Навіщо воно тобі?». Але в сезоні 1974/75, коли «Лаціо» захищав свій титул, у Маестреллі виявили рак, він змушений був розлучитися з футболом та через рік помер. Коли Маестреллі помер від раку, Джорджо вже жив в США, однак він повернувся, щоб нести труну з тілом тренера:

	«Томмазо був для мене батьком. Він мене дійсно любив як батько. Не знаю, чому він вибрав саме мене з усієї команди. Однак він став для мене дуже близькою та дорогою людиною. Я часто бував у нього вдома, іноді залишався ночувати. Думаю, що наші шляхи ніколи не повинні були розходитися: ні в житті, ні в футболі».
— Джорджо Кіналья

З відходом Маестреллі «Лаціо» різко покотився вниз і в сезоні 1975/76 клуб уже вів відчайдушну боротьбу за виживання в Серії А. Кіналья був шокований смертю друга та вчителя. Коли сезон 1974/75 підходив до кінця, він несподівано заявив керівникам «Лаціо», що виснажений трьома останніми чемпіонатами, втомився, хоче вирушити на відпочинок в США, і заручився їх згодою зіграти кілька матчів за одну з американських команд. Але як лише Кіналья залишив Рим, виявилося, що він без особливого розголосу продав квартиру, меблі, автомобіль і свою частку в одному з торгових підприємств. Всі виручені гроші були переведені в американське містечко Інглвуд — на батьківщину його дружини Конні. Десять днів керівництво «Лаціо» робило спроби розшукати втікача, але не змогло. Коли Кіналья таки виявився, до нього направили делегацію з трьох осіб. Джорджоне заявив їм, що йде у відставку (в 27 років), в Італії більше виступати не буде, а якщо і буде грати, то за один з американських клубів. Незабаром з'ясувалося, що Кінальї зробив пропозицію «Нью-Йорк Космос», який завербував і Пеле.

Джорджо Кіналья у останньому сезоні за «Лаціо». 1975 рік

Керівники «Лаціо» заявили, що менше ніж за два мільйони доларів вони Кіналя не віддадуть. Американці відповіли, що настільки значну суму вони платити не збираються. Після цього президент римлян заявив, що без їхнього дозволу він все одно грати не зможе. А «Лаціо» шукатиме собі нового центрфорварда. Тому Кінальї довелося після тримісячного відлучення повернутися до Італії та виплатити клубу штраф у розмірі 4 мільйонів лір (в перерахунку на долари — 14 тисяч)[13]. Його заробіток в попередньому сезоні (для порівняння) склав 120 мільйонів лір (420 тисяч доларів), не рахуючи преміальних. Він був одним з найбільш високооплачуваних футболістів Італії. Повернення Кінальї привернуло увагу ще й тому, що в інтерв'ю італійському телебаченню він дуже різко висловився на тему рабського становища футболістів в Італії, чим накликав на себе гнів керівництва федерації.

Кіналья якраз встиг повернутись до матчів «Лаціо» та одеського «Чорноморця» в першому раунді Кубка УЄФА. У першому матчі в Одесі «лаціалі» поступилися — 0:1. У відповіді рахунок 0:0 тримався до передостанньої хвилини, коли в сторону «Чорноморця» був призначений пенальті. Кіналья реалізував його, а у додатковий час забив ще два м'ячі з гри — 3:0. Майже цілий сезон Кіналья силоміць продовжував грати за «Лаціо», поки в травні 1976 року керівництво не погодилося нарешті відпустити його в «Космос». В цілому він забив за римлян 98 чемпіонатних голів, у тому числі 77 — в серії А.

Коли президент Лендзіні все ж домовився про перехід Лонг Джона в Космос за 900 тисяч доларів, тіфозі настільки не хотіли відпускати кумира, що в день його від'їзду зібралися в аеропорту в Ф'юмічіно. Кіналь довелося вилітати з іншого аеропорту, який розташований в Чампіно: спочатку в Геную, потім до Парижа і, нарешті, в США. Для того щоб фанати «Лаціо» зрозуміли і не засуджували його, він пішов на незвичайний крок: купив цілу рекламну смугу в газеті «Corriere dello Sport» і на цій смузі пояснив мотиви свого від'їзду. Він зробив наголос на тому, що його дружина Конні не хоче жити ніде, крім США, і що він повинен жити разом з нею.

В «Космосі» він виявився пліч-о-пліч з такими видатними гравцями як Пеле, Франц Бекенбауер, Карлос Алберто та інші. У лізі NASL не існувало каттеначчо, тому Кіналья швидко став найкращим бомбардиром команди. Уже в дебютному матчі проти «Лос-Анджелес Ацтекс» 17 травня 1976 він зробив дубль, і « Космос» переміг — 6:0. П'ять сезонів поспіль (з 1978-го по 1982-й) він ставав найкращим бомбардиром ліги, а клуб здобув чотири титули переможця Північноамериканської футбольної ліги.

Піка результативності Кіналья досяг 1980 року (в 33-річному віці), коли забив в 39 матчах 50 голів. Ця сума склалася з 32 голів у 32 матчах регулярного сезону і 18 голів у 7 матчах плей-офф. В одній з ігор, з «Талса Рафнекс», Джорджо зміг вразити ціль сім разів. Після цього жодному футболісту світу більше не вдавалося досягати півсотні голів за сезон у національному чемпіонаті.

25 лютого 1978 року Кіналья отримав американське громадянство[14]. В цілому за вісім сезонів в «Космосі» він забив 243 голи — набагато більше, ніж хто-небудь ще. 193 з них припали на 213 матчів регулярної першості, 50 — на 43 матчу плей-офф.