Домініканський монастир (Мінськ)

1600 року вдова венденського воєводи Кшиштофа Слушки Софія (з роду Завішів) почала будувати дерев'яний костел, який невдовзі після завершення будівництва 1605 року відійшов до монахів-домініканців[2][3]. За свідченням Владислава Сирокомлі, монастир підтримала шляхта — вони організували збір у фонд костелу, який отримав назву «Копиткова». Це була плата за проведення коня через міську заставу[4]. Пізніше в інтер'єр домініканського монастиря розмістили герби ініціаторів цього збору. 1615 року, після пожежі, мінський воєвода Петро Тишкевич подарував монахам площу для зведення кам'яних будівель. Станом на 1623 рік про костел є згадка як про недавно закладений[5]. Припускають, що він був побудований в 1620—1640 роках і освячений на честь Томи Аквінського, одного з найвідоміших представників домініканського ордену, філософа, проповідника[6].

Монастир та костел знаходились неподалік від південної лінії міських укріплень — земляного валу з ровом та бастіонами. У другій половині XVII століття монастир був одним з оборонних форпостів міста. У російських документах часів Московсько-польської війни (1654—1667) вказано, що з костелу можна було вести «полковий і підошовний і мушкетний бій»[7]. Мандрівники, які проїжджали через Мінськ, відзначали пишність та багатство костелу, а стольник Петра I Петро Толстой, який зупинявся 1697 року в місті, захоплювався органом. Відомо, що з 1692 до 1698 року органістом у соборі служив К. Мурашкевич, а з 1698 — К. Ластовський[8][9].

1703 року завершено будівництво нового монастирського комплексу, а 1709 року почали «реставрувати костел, особливо другу половину нави, яку належало вирівняти разом з каплицями іншої частини костелу». 1781 року почалася ще одна реконструкція костелу, для чого настоятель Петропавлівського монастиря М. Данилевський віддав домініканцям в оренду цегляний завод, що знаходився в урочищі Медвежино. 1781 року бургомістр та голова цеху мулярів Н. Макаревич уклав контракт з Б. Рибчинським, настоятелем монастиря, на будівельні роботи[3]. Внаслідок реставрацій монастир отримав незвичайну ансамблеву композицію — створення двох планів-куліс, розгорнутих у просторі[10].

У зв'язку зі створенням Мінської діоцезії 1798 року частина корпусів домініканського монастиря відійшла під єпископську резиденцію. Після придушення Польського повстання 1830 року, 18 липня 1832, російська влада закрила монастир, і костел почав діяти як парафіяльний храм в ім'я Трійці[3]. В 1840-х роках монастирські корпуси були перебудовані під духовну католицьку семінарію[11]. Після придушення Польського повстання 1863 комплекс починають використовувати як військовий двір. В 1880-х роках з'явився проект пристосування костелу під театр, який так і не був здійснений[12]. Впродовж XIX століття костел втратив свої бічні вежі[13]. На початку XX століття будівля костелу була за пожежним депо. Близько 1907 верх фронтону костелу розібрали, і на його місці спорудили дерев'яну оглядову вежу[8].

5 липня 1926 комплекс взяла під охорону держава[14]. Коли радянські війська займали Мінськ 1944 року будівля костелу отримала пошкодження. Після закінчення війни 1945 року уряд Німеччині виплатив контрибуцію на відновлення будівель Білоруської РСР, частина з якої пішла на первинну консервацію будівлі[12][15].

Однак 1950 року керівництво БССР затвердило генеральний план Центральної площі, згідно з яким посеред неї зводили пам'ятник Йосипу Сталіну, а на місці колишнього монастиря розбивали сквер. Незабаром костел був підірваний, і його камені пішли на будівництво нових споруд в Мінську[15]. 1986 року археологи розкрили фундамент костелу. Його стіни місцями досягали 3 метрів, на фасадах були виявлені бійниці нижнього бою, пристосовані для стрільби з мушкетів. Зенон Позняк, який брав участь у розкопках, в одній зі статей писав, що коли археологи дісталися до шару XVII століття, то виявили кілька десятків скелетів з проломленим або простреленими черепами[15].

Архітектурний ансамбль мав чітку просторово-розгорнуту композицію, перший план якої створювали вхідні ворота, на другому плані був безпосередньо сам головний ансамбль костелу, а своєрідним фоном були стіни монастирського корпусу.

Монастирські споруди з комплексом займали площу 9949,5 м², крім того були володіння в інших частинах Мінська, які загалом становили 5445 м² і здавалися в оренду городянам[16].

Костел

Костел був пам'ятником архітектури бароко. Він являв собою класичну тринавову базиліку без трансепта, з прямокутним вівтарем. Південно-західні частини бічних нав містили дві каплиці[11]. Високий корабель храму на головному фасаді завершував багатоярусний фігурний щит, прикрашений рустованими пілястрами, бічними волютами, декоративними вазами, лиштвами лучкових та аркових віконних прорізів [8]. Мальовничість фасаду значно збагачували восьмигранні ротонди-каплиці, які розташовувалися по обидва боки фасаду. До північно-західного фасаду у вигляді прямокутної апсиди прилягало захристя[8].

Домініканська вулиця, праворуч костел. Знімок 2-ї половини XIX століття

Центральну наву перекривало циліндричне склепіння, а бічні нави — хрестове[11]. Інтер'єр прикрашали фрески в стилі бароко і 13 ліпних вівтарів з рокайлями — головним та бічними, які були розташовані близько 6 міжнавових стовпів[17]. Головний вівтар був присвячений Томі Аквінському, ліворуч від нього були вівтарі, присвячені Діві Марії Розарію, апостолу Тадею, святій Варварі, святому Вінсенту Фереру, Катерині Александрійській, архангелу Михаїлу; праворуч — вівтарі Розп'яття Христового, святого Домініка, Непорочного зачаття Діви Марії, святого Яцека Одровонжа, святого Яна Непомуцького. Ще два вівтарі були в каплицях; у лівій каплиці, побудованій на пожертвування Глібовичів, — на честь Марії Магдалини, у правій, побудованій на пожертвування Завішів і розписаній фресками Страстей Христових, — на честь Скорботної Діви Марії. Також на карнизах було 8 ліпних гербів засновників і опікунів монастиря[8].

На хорах, над нартексом, містився найбільшим в Мінську орган. У 1830-х роках в костел часто приходив майбутній композитор Станіслав Монюшко, який жив у будинку навпроти, щоб послухати орган[15].

Монастирські ворота

Монастирські ворота

Перед головним фасадом костелу стояли вхідні ворота, що складалися з двох триярусних веж-дзвіниць, з'єднаних вхідним портиком у вигляді тріумфальної арки. Вежі були прикрашені чотирма діагонально розташованими волютами, які були увінчані бароковими сігнатурками[10].

Зовнішні зображення
	Проект костелу. Зовнішнє зображення

Існує проект відновлення костелу на історичному місці. Фахівці архітектурної секції Білоруського добровільного товариства охорони пам'яток історії та культури розробили ескіз костелу на підставі науково-дослідницьких матеріалів.

2011 року товариство підготувало звернення до влади Мінська з обґрунтуванням цієї пропозиції[18].

• Уладзімер Дзянісаў. Гіст.-дакум. хроніка Мінска. — Мн. : Белта, 2001. — С. 590. — ISBN 985-6302-33-1.
• Кулагін А. М. Каталіцкія храми Беларусі: Енцикл. даведнік. — 2. — Мн. : БелЕн, 2008. — С. 488. — ISBN 978-985-11-0395-5.
• Кулагін А. М. Каталіцкія храми Беларусі: Енцикл. даведнік. — 2. — Мн. : БелЕн, 2001. — С. 216. — ISBN 985-11-0199-0.
• Тамара габро. Муравания Хараль: Сакральна архітектура білоруського Барока. — Мн. : Ураджай, 2001. — С. 287. — ISBN 985-04-0499-X.
• Білоруський архів. — Мн., 1928.

• Касцёл Святога Тамаша Аквінскага и кляштар дамініканцаў у Мінску. Catholic.by.
• Дамінікани. Перспектива аднаўлення. білоруський дабраахвотнае Тавариства ахів помнікаў гісториі и культури.