Еремур показний

Трав'яниста рослина заввишки 1—1,5 м, геофіт, геміефемероїд. Кореневище дископодібне, до 2,5 см завширшки, несе купу потовщених, веретеноподібних коренів. Стебло прямостояче, циліндричне. Від 6 до 15 листків зібрані в прикореневу розетку та, частково, концентруються у нижній частині стебла. Листки сизо-зелені, широколінійні, килюваті, по краю гострошорсткі (у деяких популяцій голі й гладенькі), завдовжки до 30 см, завширшки 2,5—5 см.

Суцвіття — верхівкова, багатоквіткова, циліндрична китиця завдовжки до 80 см. Приквітки густоволосисті. Квітки шестичленні, з широколистою дзвоникуватою оцвітиною до 2 см завширшки, світло-жовті, інколи зеленкуваті або червонуваті з білим краєм, мають неприємний запах. Квітконіжки косо стирчать догори, при достиганні плодів вигинаються дугою. Листочки оцвітини довгастолінійні, завдовжки до 9 мм. Тичинки (6 штук) вдвічі довші за пелюстки. Стовпчик зігнутий донизу.

Плід — куляста коробочка завширшки 5-10 мм, вкрита поперечними зморшками, розкривається трьома гніздами. Насіння тригранне, коричневе (в Eremurus thiodanthus) чи строкате з буро-чорними плямами (в Eremurus jungei).

Центр розповсюдження виду знаходиться на Кавказі, у Малій, Західній і Центральній Азії (зокрема у горах Копетдагу). За межами цієї зони окремі популяції трапляються в степах Північного Причорномор'я та Приазов'я. В Росії еремур показний знайдений у Ростовській області, Ставропольському та Краснодарському краях, Чечні та Дагестані.

В Україні еремур показний знайдений в Гірському Криму (гори Кара-Даг, Чорна, Агармиш), а також на Донецькому кряжі.

Рослина світлолюбна, посухостійка, полюбляє добре прогріті ґрунти з високим вмістом кальцію. Найчастіше еремур показний можна побачити на лісових галявинах, крейдяних і вапнякових схилах, підстелених карбонатами, відслоненнях крейди, вапняка, мергелю, у чагарникових напівпустелях, але загалом для нього не характерна чітка екологічна приуроченість. Рослина віддає перевагу кам'янистим та різнотравним степам з розрідженим травостоєм, на сильно задернених ділянках рідкісна.

Розмножується насінням. Квітне у травні — липні, причому на ділянках з високою чисельністю створює аспект. Квіти у суцвітті розкриваються послідовно знизу до верхівки. В першу добу після розкриття квітки її нектарники не функціонують, опісля квіти починають відвідувати запилювачі — бджоли, джмелі, мухи-дзюрчалки. Найвища нектаропродуктивність спостерігається у старих квіток. Плодоносить у червні — серпні. Насіння вивільняється з коробочок при поштовхах, спричинених рухом людей чи тварин, або при розгойдуванні стебел вітром (автохорія). Зазвичай воно падає неподалік від материнської рослини, схожість насіння становить близько 50—65 %. Повного розвитку еремури досягають лише у віці 5—8 років, хоча у культурі починають квітнути з 4—5 років.

Зникненню цієї рослини сприяють як антропогенні фактори (заліснення територій, терасування схилів, збирання квітів), так і природні (вузька екологічна амплітуда, низька конкурентна здатність). Еремур показний охороняється в заказниках загальнодержавного значення «Агармиський ліс» і «Балка Гірка», а також у Карадазькому заповіднику.

Еремур показний зрідка використовують як декоративну рослину. В культурі він відомий з 1800 року, насадження цього виду стійкі, дають самосів. В Україні цей вид можна побачити в колекціях Нікітського і Донецького ботанічних садів, дендропарку «Олександрія». Під час цвітіння еремур показний слугує джерелом нектару для домашніх бджіл. Молоде листя рослини можна вживати в їжу. Корені еремура показного містять багато полісахарида еремурана, завдяки чому з них можна виготовити клейку речовину, що заміняє гуміарабік.

Рослина з нестійкими морфологічними ознаками, внаслідок чого деякі популяції інколи описують як окремі види — Eremurus thiodanthus Juz. та Eremurus jungei Juz.

Еремур показний у Червоній книзі України. — Переглянуто 2 січня 2015 р.