Етнічні чистки грузинів в Абхазії

До війни 1992 року грузини складали майже половину населення Абхазької автономії, тоді як абхази становили менш ніж одну п'яту частину населення. Зовсім інакше стояли справи в 1926 році, коли ці дві групи населення були майже рівновеликі, налічуючи близько третини кожна, при цьому решту складали росіяни, вірмени і греки. Великомасштабне заселення Абхазії грузинами, росіянами і вірменами непомірно збільшило чисельність цих трьох груп населення: під 1989 рік грузинське населення зросло майже вчетверо зі 67 494 жителів до 239 872, вірмен в Абхазії побільшало втричі, а росіян — у шість разів, тоді як кількість абхазів навіть не подвоїлася.[25]

У 1992 році політична обстановка в Абхазії набула рис військового протистояння між урядом Грузії та абхазькими сепаратистами. Бойові дії пожвавилися, коли війська Міністерства внутрішніх справ і оборони Грузії разом з підрозділами поліції взяли Сухумі і підійшли до міста Гудаута. Ініційована грузинами в Сухумі політика етнічної вибірковості створила одночасно біженців і ядро ​​бійців, рішуче налаштованих відвоювати втрачені домівки.[26] Проте у міру розгортання війни абхазькі сепаратисти проводили ту саму політику насильницького масового переселення етнічних грузинів з їхніх домівок, що насильно позбавило власних осель 250 000 осіб.[2] Як гадають, завдяки допомозі з Росії, їм удалося переозброїтися і організувати «добровольчі батальйони» з Північного Кавказу. На думку політолога Георгія Мирського, російська військова база в Гудауті «постачала абхазькій стороні зброю і боєприпаси».[17] Що більше, додає він, «ніколи не надавали ніяких прямих доказів цього, але було б наївно вважати, що танки, ракети, гаубиці, артилерійські системи та інше важке озброєння, яке нарощували сили антигрузинської коаліції, використовуючи його у своїй війні, було захоплено у противника».[17] Ця антигрузинська військова коаліція складалася з північнокавказької групи «Конфедерація гірських народів Кавказу», чеченської дивізії Шаміля Басаєва «Сірий вовк», вірменського батальйону «Баграмян», козаків, бойовиків із Придністров'я та різних російських спецпідрозділів.[27][28][29][30][31][32] За словами політолога Бруно Коппітерса, «західні уряди запустили певні дипломатичні ініціативи в Організації Об'єднаних Націй і склали звернення до Москви з метою зупинити активне залучення її збройних сил до конфлікту. Рада безпеки ООН прийняла ряд резолюцій, в яких закликає припинити вогонь, і засудила абхазьку політику етнічних чисток».[33]

Зіткнувшись із сотнями тисяч етнічних грузинів, які не бажали покидати свої домівки, абхазька сторона запустила процес етнічної чистки з метою вигнання і ліквідації грузинського етнічного населення в Абхазії.[34]

Точна кількість загиблих під час етнічних чисток є предметом дискусій, однак вона коливається від 8 000 до 10 000 осіб, не включаючи цивільних, убитих у 1998 році під час сепаратистського наступу на Гальський район.[35] Приблизно від 200 до 250 тис. етнічних грузинів було вигнано зі своїх осель.[21] Кампанія етнічних чисток також торкнулася і росіян, вірмен, греків, поміркованих абхазів та інших дрібних етнічних груп, що проживають в Абхазії. Більш ніж 20 000 будинків, що належали етнічним грузинам, було знищено. Сотні шкіл, дитячих садків, церков, лікарень, історичних пам'яток було розграбовано і зруйновано.[20]

Національна доповідь Державного департаменту США 1994 року описує сцени масових порушень прав людини, що підтвердила і «Human Rights Watch» на основі своїх власних вислідів. За даними Національного звіту Держдепу США про конфлікт в Абхазії (Грузія):

[Абхазькі] сепаратистські сили коїли масові злодіяння проти грузинського цивільного населення, вбиваючи багато жінок, дітей і людей похилого віку, беручи одних у заручники і катуючи інших ... вони також убили чимало грузинських цивільних осіб, які залишилися на захопленій абхазами території ...

Сепаратисти створили атмосферу терору проти грузинської більшості населення, хоча постраждали також і інші національності. за деякими повідомленнями, до скоєння звірств разом з місцевими абхазькими військами причетні і чеченці та інші північні кавказці з Російської Федерації ... Ті, хто втік з Абхазії, надали досить вірогідні свідчення про ті звірства, включаючи вбивства цивільних осіб без огляду на вік і стать. Трупи, повернуті з утримуваної абхазами території, містили ознаки великих катувань.[36]

Після закінчення війни уряд Грузії, ООН, ОБСЄ, а також самі біженці почали досліджувати і збирати докази, що підтверджують факти геноциду, етнічних чисток і депортації, які проводила абхазька сторона в ході конфлікту. В 1994 році і потім у 1996 році ОБСЄ під час Будапештського саміту дала своє офіційне визнання етнічних чисток грузинів в Абхазії і піддала осуду «виконавців воєнних злочинів, скоєних під час конфлікту».[37]

У березні 2006 року Гаазький трибунал щодо воєнних злочинів оголосив, що розглянув усі документи, представлені грузинською стороною, та після повномасштабного розслідування дійшов висновку, що підтримає звинувачення і розпочне судові слухання проти кампанії етнічної чистки, воєнних злочинів і терору, заподіяних етнічним грузинам в Абхазії.[38][39]

За словами Кетрін Дейл з Управління Верховного комісара ООН у справах біженців:

У великому скупченні переміщених осіб у колишньому туристичному таборі в Кутаїсі розказують про «поширену практику» під назвою «італійська краватка», коли вирізали з горла язик і прив'язували навколо шиї. Одна жінка розповідає про чоловіка, якого змусили ґвалтувати рідну дочку-підлітка, і про абхазьких солдатів, які вступали в статеві зносини з мертвими тілами. Один чоловік розказує, як у Гудауті один абхаз убивав маленьких дітей, а потім відрізав їм голови, щоб грати ними у футбол. Ці теми повторюються у багатьох окремих розповідях.[40]

Грузинське командування хотіло провести в Абхазії бліцкриг ... Та не все вирішується танками і «градами». Абхази не мають іншої землі, нам немає куди йти. Але і грузини більше не можуть тут жити. В Абхазії вони можуть тільки померти. (Віталій Смир, 1992) [41]

Нижче наведено кілька прикладів з Гельсінських доповідей «Human Rights Watch» і документації, поданої на розгляд в ООН і в Гаазький трибунал щодо воєнних злочинів.

Наслідки етнічних чисток в Абхазії виявилися нищівними для грузинського суспільства. Війна і подальші систематичні етнічні чистки вилилися у приблизно 200—250 тисяч[21] внутрішньо переміщених осіб, що втекли в різні райони Грузії, здебільшого у Мінгрелію (112 208 людей; УВКБ ООН, червень 2000 року). У Тбілісі і в інших куточках Грузії біженці займають для тимчасового проживання сотні готелів, гуртожитків і покинутих радянських військових казарм. Багатьом із них у пошуках роботи доводиться їхати в інші країни, насамперед у Росію.[57]

На початку 90-х біженці, проживаючи в Грузії, противилися інтеграції в грузинське суспільство. Уряд Грузії не сприяв асиміляції біженців, побоюючись «втратити один із аргументів на користь збереження панування над Абхазією».[58]

З 1994 по 1998 рік близько 60 000 грузинських біженців стихійно повернулися в Гальський район Абхазії, але десятки тисяч змушені були знову переселятися, коли в 1998 році в Гальському районі поновилися бойові дії. І все ж таки, з 1998 року в Гальський район повернулися від 40 до 60 тис. біженців, включаючи осіб, які щодня їздять на роботу і назад через лінію припинення вогню, та сезонних робітників, що мігрують відповідно до сільськогосподарських циклів.[59] Ситуація з правами людини в населених грузинами місцевостях Гальського району залишається нестійкою. ООН та інші міжнародні організації досі безуспішно закликають абхазькі фактичні органи влади «утримуватися від вжиття заходів, несумісних із правом на повернення і з міжнародними нормами у галузі прав людини, такими як дискримінаційне законодавство … [та] співпрацювати при створенні постійного міжнародного бюро з прав людини в Галі і допускати цивільну поліцію ООН без подальшого зволікання».[60]

• Історія Грузії