Жозеф Луї Гей-Люссак

Жозе́ф Луї́ Гей-Люсса́к (фр. Joseph Louis Gay-Lussac; 6 грудня 1778(17781206) — 9 травня 1850) — французький хімік і фізик, член Французької академії наук (1806), іноземний почесний член Петербурзької АН (1826); його ім'я внесено до списку найвидатніших науковців Франції, розміщеного на першому поверсі Ейфелевої вежі.

Жозеф Луї Гей-Люссак
Joseph Louis Gay-Lussac
фр.: [ʒɔzɛf lwi ɡɛlysak]
Народився 6 грудня 1778(1778-12-06)[1][2][…]
Сен-Леонар-де-Нобла[3]
Помер 9 травня 1850(1850-05-09)[1][2][…] (71 рік)
Париж, Франція[4][3]
Поховання
Пер-Лашез : 
Країна  Франція
Національність француз
Діяльність фізик, хімік, політик, інженер, викладач університету
Alma mater Політехнічна школа, Паризький університет і Національна школа мостів та доріг
Галузь хімія і фізика
Заклад Паризький університет і Політехнічна школа
Посада депутат Національної асамблеї Франції і член Палати перівd
Ступінь професор
Науковий керівник Клод Бертолле
Відомі учні Теофіль-Жюль Пелуз
Членство Лондонське королівське товариство[5], Паризьке філоматичне товариствоd, Academy of Science for Public Utilityd, Шведська королівська академія наук, Французька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Національна академія наук Італіїd, Баварська академія наук, Нідерландська королівська академія наук і Туринська академія наук[3]
У шлюбі з Geneviève-Marie-Joseph Rojotd
Родичі Simon François Gay de Vernond
Нагороди

Galvanism Prized (1809)

Член Американської академії мистецтв і наук

іноземний член Лондонського королівського товариства (6 квітня 1815)

Автограф
Роботи у Вікіджерелах
 Жозеф Луї Гей-Люссак у Вікісховищі

Відкрив газові закони, названі його ім'ям. Здійснив фундаментальні дослідження у галузі фізичної, органічної та неорганічної хімії. Зробив вагомий внесок у вивчення галогенів. Сприяв поширенню об'ємних методів у аналітичній хімії.

Відкрив ціан (1815), розробив метод добування щавлевої кислоти. Сконструював башту із системою свинцевих камер, яка в технології отримання сульфатної кислоти має його ім'я. Винайшов зручну конструкцію пікнометра, яку названо на його честь[6].

Запропонував назву хімічного елемента Бор.

Похований на паризькому цвинтарі Пер-Лашез. На його честь названо астероїд 11969 Гей-Люссак[7].

Біографія

Дитинство і юність

Жозеф Луї Гей-Люссак, один із найвизначніших французьких вчених, народився 6 грудня 1778 році в місті Сен-Леонар-де-Нобла (провінція Лімузен, сьогодні — у департаменті Верхня В'єнна). Його дід був медиком, а батько — королівським прокурором і суддею в Сен-Леонар-де-Нобла[8].

Коли Гей-Люссаку було 11 років, відбулася Велика французька революція 1789 року, яка різко змінила життя сім'ї. В 1793 році батько Гей-Люссака за «Законом про підозрілих» був заарештований і переведений у Париж. Туди ж відправився Гей-Люссак із наміром клопотати за батька. Тут його намагалися направити в армію, що воювала у Вандеї, однак Гей-Люссаку, завдяки його юридичним знанням, вдалося уникнути призову.

Після державного перевороту 27 липня 1794 року (9 термідора II року за Французьким республіканським календарем), який скинув якобінську диктатуру, батько Гей-Люссака був звільнений. В 1795 році він відправив сина в пансіон Савуру в Парижі, який незабаром був закритий через той голод, і Гей-Люссак був переведений у пансіон Санса, що розташовувався в околицях Парижа.

26 грудня 1798 року (6 нівоза VI року), блискуче склавши екзамени, Гей-Люссак став вихованцем Політехнічної школи в Парижі з окладом 30 франків. В 1800 році, як один із найкращих учнів, він одержав місце в лабораторії відомого хіміка Бертолле. Тоді ж він став репетитором (асистентом) відомого хіміка Антуана де Фуркруа і, читаючи лекції, одержав популярність як один із найкращих викладачів Політехнічної школи.

Досліди з повітряною кулею (1804 рік)

В 1804 році Гей-Люссак здійснив підйом на повітряній кулі з метою визначити залежність магнітного поля Землі й температури атмосфери від висоти підйому[8]. Проведені до цього досліди (вимірювання Сосюра в Альпах і підйоми на повітряних кулях Робертсона і Лоє в Гамбурзі 18 липня 1803 року та Робертсона і Захарова в Сан-Петербурзі 30 червня 1804 року) виявили деяке зменшення магнітного поля з висотою. Молодим вченим Гей-Люссаку і Біо було доручено повторити ці експерименти.

Уранці 16 вересня 1804 року Гей-Люссак досяг висоти 7016 метрів, встановивши світовий рекорд висоти підйому на повітряній кулі. Тут він зробив заміри температури повітря, яка виявилася становила −9,5 °C проти +27,75 °C на поверхні землі. Тим самим Гей-Люссак довів, що сніг, який покриває найвищі вершини, не є результатом дії гір на навколишнє повітря. Водночас через надто велику швидкість підйому кулі Гей-Люссаку не вдалося виміряти точну залежність температури від висоти.

За допомогою гігрометра Соссюра Гей-Люссак виміряв також відносну вологість повітря, виявивши, що вона швидко зменшується з висотою. Ці виміри, проте, були визнані помилковими, тому що використовуваний прилад не брав до уваги зниження температури.

В 1804 році було вже відомо, що вміст кисню й азоту в повітрі однаковий на різних широтах і поблизу поверхні землі не залежить від висоти підйому. Гей-Люссак одержав зразок атмосферного повітря на висоті 6636 метрів, дослідження якого підтвердили ці дані та не виявили в повітрі домішок водню. Ці досліди спростували наявні на той час уявлення про те, що метеор та інші подібні явища викликані горінням водню у верхніх шарах атмосфери.

У процесі підйому Гей-Люссак досліджував фізіологічну дію розрідженого повітря на організм людини (горе дихання, почастішання серцебиття, сухість у горлі), проте вважав умови на висоті 7016 м досить прийнятними, щоб не переривати дослідження.

Напруженість геомагнітного поля визначалася звичайним для того часу способом — шляхом вимірювання періоду гойдання магнітної стрілки, відхиленої від положення рівноваги. Під час другого підйому Гей-Люссак отримав такі дані:

  • 0 м — 4,22 с
  • 4808 м — 4,28 с
  • 5631 м — 4,25 с
  • 6884 м — 4,17 с.

На підставі цих результатів Гей-Люссак і Біо зробили висновок про незмінність магнітного поля з висотою, що з урахуванням невисокої точності вимірювальних приладів того часу було практично правильним.

Цікаві факти
  • Великий учитель Гей-Люссака хімік Бертолле, який помер у 1822-му, заповів своєму учневі шпагу пера Франції, оскільки не мав сумнівів, що з часом той увійде до палати перів. Проте обрання затягнулося на довгі роки, оскільки за тодішніми уявленнями перові Франції не личило займатися ручною працею.
  • Відкриття газових законів послужило імпульсом для Авоґадро до проведення активних експериментів, що зрештою призвело до відкриття числа Авогадро (NA)[9].

Наукові праці

Праці Гей-Люсака розміщено здебільшого в «Annales de chimie et de physique», які видавав спільно з Араґо (1815—1850). Багато звітів про дослідження Гей-Люсака вміщено в «Comptes Rendus» Паризької академії.

Окремі видання:

  • «Mémoires sur l'analyse de l'air atmosphérique» (1804, разом із Гумбольдтом).
  • «Recherches physicochimiques faites sur la pile» (1811, разом із Тенаром).
  • «Instruction pour l'usage de l'alcoolom ètre centésimal» (1824), «Instruction sur l'essai de chlorure de chaux» (1824).
  • «Instruction sur l'essai des matières d'argent par voi humide» (1833).
  • «Cours de physique» (1827) і «Lecons de chimie» (1828).

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118716581 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. www.accademiadellescienze.it
  4. Гей-Люссак Жозеф Луи // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. https://catalogues.royalsociety.org/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=NA7195&pos=1
  6. BRAND™ Gay-Lussac Calibrated Density Bottle - Pycnometers Spectrophotometers, Refractometers and Benchtop Instruments. www.fishersci.se (англ.). Процитовано 26 лютого 2019.
  7. База даних малих космічних тіл JPL: Жозеф Луї Гей-Люссак (англ.).
  8. Весь матеріал даного розділу, окрім абзаців, де джерело вказано особливо, взято з книги: Араго Ф. Біографії знаменитих астрономів, фізиків і геометрів. — Т. II, III. — Іжевск: НІЦ «Регулярна і хаотична динамика», 2000. — 464 с.
  9. Gribbin, John. Science. A History (1543-2001). — Penguin Books, 2003. — 648 с. — ISBN 978-0-140-29741-6.

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.