Кадлубовський Арсеній Петрович

Арсеній Петрович Кадлубовський (2 березня 1867 (14 березня 1867) 1867, Москва – 23 листопада 1921, Куюк-Тюбе) — літературознавець, історик російської літератури. Професор Харківського, Петроградського, Пермського, Таврійського університетів. Перший декан історико-філологічного факультету Пермського університету (жовтень 1916 — вересень 1918 р.). Фахівець з давньоруської агіографічної літератури, російської літератури XIX століття.

Кадлубовський Арсеній Петрович
Народився 2 (14) березня 1867
Помер 23 листопада 1921(1921-11-23) (54 роки)
Стамбул, Османська імперія
Країна  Російська імперія
 Південь Росії
СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Історико-філологічний інститут князя Безбородька (1888)
Галузь літературознавство і агіографія
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна, Санкт-Петербурзький державний університет, Пермський державний університет, ТНУ, Харківська громадська бібліотека і Faculty of History and Philology of the Perm State Universityd
Посада декан, приват-доцент, професор і професор
Ступінь
Нагороди

Lomonosov Prized (1903)

Автограф
 Кадлубовський Арсеній Петрович у Вікісховищі

Життєпис

Народився 2(14) березня 1867 року у Москві. Освіту отримав у Ніжинській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю (1884). У 1884-1888 роках навчався на словесному відділенні Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька. Наставник студентів інституту (1890-1899).

Був одним з учасників запровадження жіночої освіти. Викладав у харківській жіночій гімназії Д. Д. Оболенської. Читав публічні лекції для жінок з вивчення російської народної словесності. [1]Читав лекції з розвитку теорії поезії та поетичних родів, був секретарем харківського Історико-філологічного товариства.

З вересня 1899 р. водночас приват-доцент Харківського університету та викладач Третьої харківської гімназії. Серед колег Кадлубовського були професори М.Ф. Сумцов та М. Г. Халанський. А серед його учнів у гімназії був майбутній академік О.І. Білецькій. [1] Потім Арсеній Петрович професор кафедри російської мови і словесності.

1902 року захистив у Варшаві магістерську дисертацію «Нариси з історії давньоруської літератури житій святих», яка вийшла окремим виданням і поставила ім'я вченого поряд з В. О. Ключевським, іншими дослідниками агіографії. У праці вперше обґрунтовано висловлене заперечення В. О. Ключевському щодо його низької цінності як історичного джерела житія святих .

Захистив у Варшавському університеті дисертацію «Нариси з історії давньоруської літератури житій святих», котрі публікувалися випусками і потім в 1902 р. видані повністю. На думку сучасних дослідників, цій праці належить заслуга першого аргументованого заперечення Василю Ключевскому, який давав низьку оцінку джерелознавчому потенціалу житійної літератури[2]. За цю роботу у 1903 році він був нагороджений почесним відгуком Ломоносовської премії.

Упродовж багатьох років діяльність  А.П. Кадлубовського була пов’язана  з Харківською громадською бібліотекою.  1901 року був обраний кандидатом у члени правління,1902 - членом правління бібліотеки,  1907–1908 роках  виконував обов’язки товариша голови правління.У різні роки завідував архівом,нотним абонементом,відділом бібліотекознавства бібліотеки. У створеному за ініціативи Д.І. Багалія відділі рукописів та автографів здійснював збір, зберігання й науковий опис мемуарів,автографів видатних людей Росії та зарубіжжя. Разом з Михайлом Масловим і Валерієм Патоковим займався корегуванням третього тому систематичного каталогу бібліотеки, складеного Михайлом Антоконенком[3].

У роки Першої світової війни перебрався спершу до Петрограду (про його курс у Петроградському університеті, присвяченому житіям святих, згадує зі стриманою незадоволеністю В. В. Виноградов[4]).

Потім А. П. Кадлубовский переїжджає до Пермі, де в 1916–1917 роках викладав давньоруську літературу на історико-філологічному факультеті Пермського університету, займався також фольклорними та етнографічними дослідженнями[5]. Був першим директором наукової бібліотеки університету[6].

Став першим деканом историко-філологічного факультету[7] Пермского відділка Петроградского університету (жовтень 1916 — травень 1917), згодом самостійного Пермского університету (червень 1917 — вересень 1918).

У 1919–1920 роках— професор Таврійського університету, зблизився з Сергієм Булгаковим і Георгієм Вернадським[8]. Емігрував і незабаром після цього помер поблизу Константинополя.

А. П. Кадлубовський вважається фахівцем з давньоруської агіографічної літератури. Він був одним із перших істориків-літературознавців, що показали значення житій святих, як історичного джерела. Він вважав, що житія потрібно розглядати, насамперед, як літературні пам'ятники, що несуть в собі інформацію про моральні та релігійні установки населення Давньої Русі.[9]

Крім того, А. П. Кадлубовський опублікував книги «Гуманні мотиви у творчості Пушкіна» (Київ, 1899), «Про витоки ломоносовського вчення про три стиля» (1905), «Художник і мораліст в Л. М. Толстому» (Харків, 1911), ряд статей про творчість Пушкіна, Грибоєдова, Гоголя, про вплив Вольтера на російських авторів. Найбільше значення мали роботи Кадлубовского в галузі давньоруської літератури — зокрема, стаття «До історії руських духовних віршів про преподобних Варлаама та Іоасафа» (1915), публікація «Житія преподобного Пафнутія Боровського, написаного Вассіаном Саніним» (1899) та ін.

Науковий доробок
  • Несколько словъ о значеніи А. С. Грибоедова в развитіи русской поэзіи // Сб. истор.-филол. об-ва при Ин-тѣ князя Безбородко в Нѣжинѣ. К., 1896. Т. 1, отд. 2.
  • Гуманные мотивы въ творчествѣ Пушкина. Нѣжинъ, 1899.
  • Очерки по исторіи древне-русской литературы житій святыхъ. Вып. 1–5. Варшава, 1902.
  • Объ источникахъ Ломоносовскаго ученія о трехъ стиляхъ. Х., 1905.
  • Къ вопросу о вліяніи Вольтера на Пушкина // Пушкинъ и его современники. С.-Петербургъ, 1907. Вып. 5.
  • «Сорена и Замиръ» Николева и трагедіи Вольтера // Изв. Отдѣл. рус. языка и словесности. 1907. Т. 12, кн. 1.
  • Гоголь въ его отношеніяхъ къ старинной малорусской литературѣ // Сб. истор.-филол. об-ва при Ин-тѣ князя Безбородко. Нѣжинъ, 1911. Т. 7, отд. 2.
  • Художникъ и моралистъ въ Л. Н. Толстомъ. Х., 1911.
  • Пушкинъ – певецъ красоты // А. С. Пушкинъ: Его жизнь и сочиненія. Москва, 1912.
  • Галицко-русский вариантъ сказанія о крестникѣ. Х., 1914.
  • Къ исторіи русскихъ духовныхъ стиховъ о преподобныхъ Варлаамѣ и Иоасафѣ. Варшава, 1915.

Нагороди

Примітки
  1. Бондар К.В. А.П. Кадлубовський - український і російський філолог, співробітник Харківської громадської бібліотеки // Збірник наукових праць. Вип. 8 / М-во культури України ; Харків. держ. наук. б-ка ім. В.Г. Короленка. - Харків, 2016.- С. 74 - 79.
  2. Забаев И. В. Православие и хозяйство: Обзор русскоязычных исследований, диссертационных работ, конференций, полемики по основным социально-экономическим доктринам РПЦ за период XIX — начало XXI вв. // Экономическая социология. 2005. Т. 6. № 5.
  3. Шалыганова, 2016, с. 138—140.
  4. В. В. Виноградов. Из истории изучения поэтики (20-е годы) // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. N 3. 1975. C. 259—272.
  5. Кадлубовский, Арсений Петрович // Официальный сайт Пермского университета.
  6. Научная библиотека Пермского национального исследовательского университета
  7. Историко-политологический факультет // Старая версия сайта ПГНИУ.
  8. В. И. Вернадский. Дневники 1917—1921. Январь 1920 — март 1921. (Киев: Наукова думка, 1997). Запись от 9 (22) января 1920 г.
  9. Кадлубовский, Арсений Петрович (1867—1921) // Биографика СПбГУ.
  10. Награды и производства, 1912, с. 5.

Джерела і посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.