Кам'янецький еялет

1669 року Дорошенко отримав від османського султана Мехмеда IV титул бея українського санджаку[1]. На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 18 років тому (у 1651) між Богданом Хмельницьким і османським султаном^[6]. За цим старим договором:[2]

• територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля
• підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, якого обирали довічно;
• українська православна церква зберігала автономію у складі Константинопольського патріархату;
• українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни;
• на українських землях османи й татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир;
• Османська імперія і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана;
• султанські грамоти, які стосувалися України, мали писати турецькою та українською мовами

1671 р. — початок війни османської імперії у союзі з гетьманом Петром Дорошенком проти Речі Посполитої. Йшла неквапливо, 1672 р. — великий візир Фазіл Ахмед Кепрюлю підійшов до Кам'янця-Подільського, який було захоплено 27 серпня 1672 р.

2 вересня 1672 р. прибув султан Мехмед IV, взяв в облогу Львів та зрештою змусив короля Міхала Вишневецького укласти Бучацький мирний договір, згідно з яким Османська імперія отримала Поділля, частину Галичини, підтвердило протекторат над Правобежною Україною. Річ Посполита зобов'язувалася сплачувати щорічну данину у 22 тисячі злотих.

На захопленому Поділлі було утворено Подільський еялет. За наказом султана кафедральний собор було перетворено на соборну мечеть. Призначався каді (суддя). Засновано було 3 благодійних заклади (вакфи). Засновано 2 школи та 1 медресе.

Для керування новою провінцією було утворено 4 санджаки (субпровінції) з центрами у Кам'янці, Барі, Язлівці, Меджибожі.[3]

• Кам'янецький санджак був поділений на 8 нахій з центрами в Кам'янці, Хропотовій, Сатанові, Скалі, Китайгороді, Кривче, Жвані та Могилеві.[4][5]

• Меджибізький санджак утворений у 1678 році.[4] Він був поділений на 4 нахії з центрами у Меджибожі, Плоскирові, Чорному Острові і Константинові.[5]

• Барський санджак був поділений на 4 нахії з центрами у Барі, Деражні, Зінькові і Попівцях.[5]

• Язловецький санджак був поділений на 3 нахії з центрами в Язлівці, Чорткові і Касперівцях.[5]

Як очільник еялету призначався паша. Першим був Халіль Кюстенділі-паша. Наказав провести перепис нерухомості (дефтяр).

Для зміцнення свого становища в еялеті за наказом султана сюди було переміщено мусульманські родини, яким було передано майно християнських міщан та шляхти, що втекла з міста. Усе християнське населення було оголошено підданцями (реайя).

У подальшому планувалося відновлення людності на Поділлі завдяки залучення нових мусульманських родин. За переписами податкового населення у 1673 та 1681 роках[6] було визначено 7803 осіб. Виходячи з цього можна визначити, що загальна чисельність населення еялету за часу османів становила близько 38 тисяч осіб. Прибуток еялету дорівнювався 4 млн акче, тобто 17 тисяч золотих флоринів.

Кам'янець-Подільський розглядався як одна з найважливіших фортець імперії поряд з Багдадом, Будою, Белградом та Кандією, знаходилася залога з 6 тисяч яничарів.

Увесь час^{[джерело?]} (за іншими даними, більшу частину його території у 1683 році взяли під контроль війська Речі Посполитої[7]) османським військам вдавалося контролювати еялет, навіть під час війни Священної ліги. Лише за результатами Карловицького конгресу у 1699 році Османська імперія повернула Речі Посполитій Поділля та Кам'янець.