Чорний Острів (смт)

Про заснування цього поселення перекази свідчать таке. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.

1425 р. Чорний острів належав Іванові (Янові) Свірчу, наданий йому попередньо Вітольдом і в цьому ж році внаслідок обміну перейшов до Миколая Бедриха.[3]

У XIV столітті це місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.

1493 Чорний Городок мав 18 димів.

1495 належав Новодворським.

Чорний Острів з 1545 р. належав Анні з Новодворських Влодковій — дружині старости Мацея Влодека. Пізніше він перейшов до її сестри Констанції Свірч. За часів Констанції король надав Чорному Острову Магдебурзьке право.

1552 року польський шляхтич Ян Каменецький — ротмістр корогви кавалерії оборони поточної — отримав у доживоття Чорний Острів (Подільське воєводство).[4]

1592 р. племінник князя Дмитра Байди Вишневецького — Костянтин Вишневецький через одруження з Анною, отримав у володіння Чорний Острів, яким Вишневецькі володіли до 1744 р. Після смерті князя Михайла Серватія Вишневецького, місто перейшло його внучці — Катерині з Огінських Пшездецькій.

1671 р. Чорний Острів належав дядькові короля Михайла Вишневецького — князю Костянтину Вишневецькому, місто мало природний захист озерами та річкою Бог. На той час Чорний Острів був досить великим містом. 1667 р. татари не змогли взяти місто і відступили. В місті був дерев'яний костел та церква. Під ту пору усе місто було забудоване дерев'яними будинками. Замок знаходився на окремому острові і був оточений земляним валом та палісадом. Будинків в межах замку не було.

Тут було дві церкви — Вознесенська та Воскресенська. Не відомо, коли і ким Вознесенська церква була розібрана і перевезена до с. Катеринівка. Однак до наших днів вона не збереглася.

Графи Пшездзецькі, яким землі Чорного Острова передавались з покоління в покоління, починаючи з XVI століття, володіли 20 селами.

Леонід Глібов, працюючи в Чорноострівському училищі, часто користувався бібліотекою. Однак історики стверджують про такий факт. Якось відомий байкар був запрошений на прийом до шляхтичів. Сам Кароль Пшездзецький запросив його на розмову. Про що тоді між ними йшлося — не відомо. Але після тієї розмови Глібову заборонили відвідувати маєток і користуватися бібліотекою. Невдовзі після цього випадку Леонід Глібов назавжди покинув Чорний Острів та переїхав до Чернігова.

У 1847 році у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Він не був знайомий із господарями, але у ті часи багатії, вирушаючи у далеку подорож, мали, так званий, путівник. У ньому зазначались місця, де подорожній міг переночувати та поміняти коней. Дорогою до Санкт-Петербургу композитор зупинився саме у володіннях графа, які на той час славились своєю пишністю. Ференцу Лісту настільки сподобалось у Пшездецьких, що він залишився не тільки переночувати, але гостював там з тиждень. У залі він грав на інструменті для родини графа.

Пам'ятка розташована в центрі стародавнього міста Чорний Острів, що знаходиться за 20 км від обласного центру м. Хмельницького. Її було збудовано на початку XIX ст. 4 липня 2014 року будівлю було пошкоджено пожежею. Наразі вона потребує реставрації.

Фасад ратуші сьогодні

Ратуша має статус історично-культурної пам'ятки України місцевого значення.

Свавілля шляхтича щодо чорноострівських селян дійшло до того, що він примушував кріпаків працювати навіть у святкові дні. Цю справу у 1838 році розглядав проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів усе ж констатував перевищення прав поміщиком. Люди розповідають, що Софія, дружина Пшездзецького, відпочиваючи на Кавказі, скуштувала приготовлену форель. Їй дуже сподобався смак цієї риби, і приїхавши додому, вона забажала її розводити у своєму маєтку. Тоді Карл змусив селян викопати ставок розміром 50 на 50 метрів. А як відомо, форель живе тільки у крижаній гірській воді. Тому кріпаки взимку заготовляли лід і зберігали його у льохах, а влітку ним щодня обкладали ставок, аби вишуканою рибою могли частуватися пани.

Безтурботне життя графа було затьмарене гіркою втратою. Літнього дня 1873 року дві його доньки поїхали на прогулянку верхи. Того дня ніщо не сповіщало біди. Але Лаурі стало погано і вона впала з коня. Важка травма — перелом хребта, прикувала дівчину до ліжка. Батько, який не бажав спокійно споглядати як поволі помирає його донька, вирішив вести її на лікування до Риму. У дорозі Лаурі стає тільки гірше і вона помирає у 21-річному віці. Її поховали у сімейному склепі, який знаходився під будівлею костелу. Засмучені важкою втратою батьки замовляють коштовний надгробок у видатного скульптора, професора Петербурзької академії мистецтв Віктора Бродського. Майстер працював над замовленням 2 роки. Надгробок з білого каррарського мармуру вагою понад 3 тонни 1876 року було доставлено залізницею. Пам'ятник встановили у костелі, де знаходився родинний склеп. 1898 році Карл помирає. Вдова продає родинний маєток невідомому власникові. За умовами договору про продаж, вдова Софія мала право жити у садибі до смерті. Вона не хотіла виїздити до Польщі і покидати могили своїх рідних. Софія померла у 1900 році і похована у родинному склепі поряд з чоловіком і донькою. Кажуть, що перед смертю графиня розпорядилась закопати срібний родинний посуд у підземному переході, якій сполучав костел із садибою. У свій час паничі щоранку перед сніданком цим переходом діставались до костелу. Тільки помолившись, вони приступали до трапези. Після того, як костел відвідала родина, він відчиняв двері для простих людей.

З усієї родини залишилась старша донька Пшездзецьких — Марія, яка виїхала до Варшави, де згодом вийшла заміж. Її рід продовжується донині. Правнук Марії Пшездзецької — Мар'ян, якому зараз за вісімдесят, спеціаліст зі Східних ринків. Він живе у Варшаві, але часто буває в Україні. Є ще один нащадок Ярослав Пшездецький — магістр духовної семінарії у Ватикані.

Жителі Чорного Острова у буремні часи переховували надгробок Лаури під престолом у костелі. 1938 року його віднайшли. Він був засипаний землею та сміттям. Тоді його і перевезли до Кам'янця. На нього претендували Московський музей ім. Пушкіна, та Літературний музей російського мистецтва у Петербурзі. Серед радянських чиновників знайшлася людина, яка зрозуміла, що такий шедевр має залишитись в Україні. Але розпочалась Німецько-радянська війна, яка і відволікла увагу чиновників від цього питання. Після війни до цієї теми також не повертались.

Служитель Чорноострівського костелу — брат Юрій каже, що останки родини Пшездзецьких і до сьогодні знаходяться у склепі. Але він замурований і доступу до нього немає.

У садибі Пшездзецьких до 1982 року розташовувалась загальноосвітня школа. Сьогодні у цьому приміщенні діє музична школа.

Олександр Андрійович Казіміров мріє відновити колишню славу Чорного Острова: «Я хотів би, щоб цей маєток взяла під свою опіку держава. З жодним із нащадків ще не зустрічався. Нам не потрібна від них матеріальна підтримка, однак може вони посприяють з документальними свідченнями про родину Пшездецьких. Адже більшість архівних матеріалів про них знаходиться у Польщі».

Сьогодні костел діє, його відвідують парафіяни з 15 навколишніх сіл. На святковій службі, яку провів єпископ Леон Дубравський, після проповіді хтось із парафіян вигукнув: «Поверніть нам Лауру!». Чорноострівчани вірять, що краса, яку віртуозно передав відомий скульптор у камені, поверне містечку хоч часточку колишньої величі.

Чорноострівський професійний аграрний ліцей було засновано 29 червня 1963 року[6] як Чорноострівське професійно-технічне училище.

Станом на 2013 рік ліцей готує трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва, лаборантів хіміко-бактеріологічного аналізу, обліковців, кухарів, операторів комп'ютерного набору[7].

ФК «Промінь». Склад команди 2012—2013

Після закінчення німецько-радянської війни футбольна команда Чорного Острова регулярно брала участь в першості Хмельницької області у другій групі. В ті часи команда проводила свої матчі на стадіоні, який був розташований на березі Південного Бугу. У 1960-х команда занепала та припинила своє існування. Команда відродилася лише у 1980-му році завдяки новому викладачеві фізкультури місцевого ПТУ Сергію Дем'янчуку. Домашні матчі спершу відбувалися на стадіоні в селі Антонівка, оскільки власного стадіону в команди деякий час не було.

У 2011 році «Промінь» переміг у чемпіонаті Хмельницького району. Цього ж року команда дійшла до півфіналу Кубка Хмельницього району та виграла Кубок ім. М.Дацкова.

У 2012 році команда «Промінь» здобула перемогу в Кубку ім. Б.Сідлецького.

Наразі «Промінь» є однією з найбільш титулованих команд району — багаторазовий чемпіон та призер розіграшу першості Хмельницького району, багаторазовий володар Кубку Хмельницького району[8].

• 
  Знак при в’їзді у Чорний Острів
• 
  Млин в Чорному Острові
• 
  Господарчий корпус
• 
  Пам’ятник Леоніду Глібову
• 
  Палац в Чорному Острові
• 
  Палац Пшездецьких в Чорному Острові
• 
  Костел Успіння
• 
  Вулиця в селищі
• 
  Пожежне депо
• 
  Чорноострівський аграрний ліцей
• 
  Пам’ятник трактору
• 
  Чорний Острів

• Олександр Пшездзецький (1814–1871) — польський письменник, історик, етнограф, видавець.
• Пасічник Олександр Валерійович — сержант, військовослужбовець ЗС України. Загинув під час виконання бойового завдання в районі Іловайська.
• Маттео Баччеллі — італійський художник, працював і помер у містечку.
• Дубинецький Степан Миколайович — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, лицар ордена «За мужність».
• Добровольський Леонід Георгійович (1907—1979) — радянський військовик
• Тейтель Яков Львович (1850—1939) — суддя, доктор права, гуманіст, видатний суспільний діяч, поборник прав євреїв, видатний діяч еміграції, засновник установ для дітей мігрантів у Берліні у 1920-1930-х роках; народився у Чорному Острові.

• Єсюнін С. Чорний Острів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 558. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Czarny Ostrów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 767. (пол.) — S. 767. (пол.)

• Облікова картка^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Чорний Острів
• http://www.castles.com.ua/czarnyostrow.html
• https://archive.is/20121225115539/http://docins.narod.ru/in.html
• http://sportlider.km.ua/1576.html