Карл Петерс

Народився в родині протестантського священика. Навчався в університеті у відомого німецького історика соціал-натураліста Генріха Трейчке. З 1879 року — доктор філософії Берлінського університету.

Після закінчення навчання Карл Петерс вивчає досвід колоніального будівництва Великої Британії, розраховуючи застосувати його в інтересах Німеччини для створення Німецької колоніальної імперії. У 1884 році він засновує «Товариство німецької колонізації» і, разом з двома компаньйонами, відправляється в Східну Африку, де від свого імені товариства укладає низку угод з місцевими вождями. Після повернення в 1885 році в Європу засновує Німецьке східно-африканське товариство.

Уряд Отто фон Бісмарка, побоюючись загострення відносин з Великої Британією, спочатку був налаштований проти цих планів, і відмовився підтримати Петерса. Коли Петерс, повернувшись у Європу в заключні дні Берлінської конференції, знову звернувся за урядовою підтримкою, Бісмарк відмовив йому знову. Однак Петерс заявив, що в такому разі він продасть свої права бельгійському королю Леопольду II, який прагне розширити свою Конголезьке володіння. Так як союзники Бісмарка в рейхстазі з Націонал-ліберальної партії були налаштовані на користь колонізації, то він у підсумку поступився «цьому дурневі». Таким чином, Петерс отримав офіційне обґрунтування своєї діяльності.

У 1888 році Карл Петерс уклав угоду з султаном Занзібару Халіфою ібн Саїд про оренду Німецьким східно-африканським товариством його материкових володінь в Танганьїці. У тому ж році він організував експедицію від східного узбережжя Африки, офіційно — для звільнення відрізаного махдистами Емін-паші, а насправді — для розширення німецького впливу на території Уганди і єгипетської Екваторіальної провінції. Ці його дії не були санкціоновані німецькою владою і було кваліфіковано англійцями як «флібустьєрська експедиція». Досягнувши на початку 1890 року Буганда, Петерс уклав вигідний для Німеччини договір з кабакою Мванго II, однак йому довелося швидко залишити Буганду через наближення експедиції Фредеріка Лугарда, спрямованої Імперською Британською Східно-Африканською Компанією. Повернувшись у Занзібар, він дізнався, що всі його зусилля були марні, оскільки 1 липня 1890 року Велика Британія і Німеччина уклали Занзібарський договір, згідно з яким Буганда увійшла в британську сферу впливу, і його договір з Мванго II став юридично нікчемним. Тим часом на узбережжі почалося повстання Абушири, спрямоване проти передачі влади від султана німцям. Німецький уряд був змушений послати війська під керівництвом Германа Віссмана, і забрати у Компанії її володіння, перетворивши їх у колонію.

Проте після повернення до Німеччини Петерс отримав великі почесті, а в 1891 році опублікував звіт про свою експедицію під назвою «Die deutsche Emin Pasha Expedition». Протестуючи проти Занзибарського договору, він брав участь у створенні Пангерманського союзу.

У 1891 році Петерс знову відправився в Східну Африку, де став рейхскомісаром регіону Кіліманджаро, підлеглого губернатору Вісману. В 1892 році він був одним з членів комісії з демаркації кордону між Німецькою Східною Африкою і Британською Східною Африкою.

Карл Петерс відрізнявся яскраво вираженими расистськими поглядами щодо «неповноцінних народів». Масові протести африканського населення проти жорстокого поводження Петерса з корінними жителями змусили німецьку владу усунути його від колоніальної служби. Петерс був відкликаний в Берлін, і з 1893 по 1895 роки працював в Імперському управлінні у справах колоній, поки йшло розслідування висунутих проти нього звинувачень. Нарешті, в 1896 році звинувачення були доведені, і в 1897 році він був з ганьбою звільнений з державної служби, втративши права на пенсію.

Щоб уникнути подальшого кримінального переслідування, Карл Петерс перебрався в Лондон, де зайнявся складанням планів по дослідженню Родезії і Португальської Східної Африки. В інтересах заснованої ним золотодобувної компанії, він обстежив райони, прилеглі до річки Замбезі, де виявив руїни міст і вироблені золоті копальні середньовічного королівства Мономотапа, ідентифікованого як легендарна країна Офір. По поверненні, в 1901 році він опублікував звіт про свої відкриття в «Im Goldland des Altertums». У 1905 році він знову відвідав район між річками Замбезі і Саве.

Серед кіл, які пропагували колонізацію, Карл Петерс залишався національним героєм. В 1914 році він зміг повернутися до Німеччини після того, як кайзер Вільгельм II персональним декретом повернув йому титул рейхскомісара і призначив йому пенсію з особистого фонду, однак рішення дисциплінарного суду також залишалося в силі. Петерс був офіційно реабілітований через 20 років після своєї смерті спеціальним указом Адольфа Гітлера; в 1941 році режисер Герберт Зельпин зняв з його біографії пропагандистський фільм «Карл Петерс».

Карл Петерс — автор спогадів («Lebenserinnerungen», 1918) та кількох книжок, де виправдовує проведену європейськими державами колоніальну політику.

• «Enzyklopädie des Wissens» Bd.8 Köln 1990.
• Книга Карла Петерса "Операція Емін-паша" російською мовою доступна на сайті africastolet.ru