Ключі з Астурії від минулого України
«Ключі́ з Асту́рії від мину́лого Украї́ни» — важлива підсумкова праця з топоніміки Костянтина Тищенка. Початком її стало виявлення топонімів України, схожих на імена людей з середньовічних документів Астурії та Галісії (на заході теперішньої Іспанії). Нариси книжки висвітлюють подробиці цієї події та зумовлений нею дальший розвиток теми.
![]() | |
Автор | Костянтин Тищенко |
---|---|
Дизайн обкладинки | Костянтин Тищенко |
Країна | Україна |
Мова | українська |
Жанр | наукове видання |
Видавництво | «Пóсвіт» |
Видано | 2015 р. |
Сторінок | 528 |
ISBN | 978-617-7235-48-3 |
Історія написання
Видання є шостим томом "прочитаної" з карти історії мовних контактів предків українців. При її створенні використано метод топонімічного контекстування [1] для виявлення між сусідніми географічними назвами смислових зв'язків, – а відтак і відображених у них подій.
Підставою до написання книги став випадок. Восени 2013 р. було зауважено схожість назви відомого з історії села Трахтемирів з вестготським ім'ям власним Tructemir•o [2]. Таке ім'я часто трапляється у текстах з Астурії та Галісії упродовж Х ст. В основі його виділяють дві морфеми: корінь drauhti(-witoþ) 'військовий (похід)' і формант mereis 'чудовий' [3]. Тоді ж було знайдено кілька інших переконливих пар – с. Говилів, Кисилин, пот. Фрумилів ІФ ~ Gavila, Cisilu, Frumilli. Збіг обох складників (корінь + формант) імен людей X ст. за Піренеями і сіл в Україні пояснити "просто випадком" неможливо. Значить, наші топоніми – репліки тих імен?
Певна частина основ помічених назв виявилася фонетично старшою від основ імен з Астурії та Галісії, – як-от у назвах того ж села Трахтемирів, платформи Торохтяний біля с. Зарічне, сіл Рихальське, Рихли або потоків Фрумилів, Фрунилів ІФ Калуш, річки Авунда. Пор. імена власні вестготс. Tractemirus, Tructin.us, Rikila; Fromilio, Fronilli, Avonda [4] при давніших готс. drauhti, Rechila; fruma 'перший', fraujinōn 'панувати' [5], [Avi + unda] [4]. Це і зрозуміло, адже готи прийшли до Дніпра раніше (у ІІ ст.), а вестготи за Піренеї – пізніше (у V ст.). В такому разі наддніпрянські назви – репліки не вестготських, а давніших місцевих готських імен черняхівської пори.
Хоча на мовні контакти середньовічної Іспанії і Наддніпрянщини звернув увагу ще акад. В.М.Топоров у статті 1983 р. про галіндів у Західній Європі [6], географічна віддаленість цих земель спочатку була перешкодою для композиції книги. Це пояснює появу розділу ІІІ про синхронні події на проміжних теренах. Завдяки опорі на ономастичні (а не тільки словникові) джерела у новому світлі постала й низка післяримських подій. Вони склали зміст доданого розділу V. Все це зумовило помітний приріст якісно нових знань про вивчену добу.
Анотація
Кілька століть історії Наддніпрянщини проминуло у «близькому зарубіжжі» Риму. Люди черняхівської культури бували тоді й на заході імперії, але слід їхніх контактів вдалося виявити лише тепер. Повний збіг низки основ топонімів України з коренями і формантами 180 власних імен післяримської Астурії і Галісії (Іспанія) дав спочатку вихід до надійнішого розпізнання сусідніх топонімів військової тематики. Через цільовий пошук у тих же районних контекстах упізнано топооснови від слів відомих мов античного часу (латини, грецької, готської, аланської тощо), а також з мов тунгусів (праевенків), нанайців, чжурчженів і монголів, що вказує на етнічний склад гунів. Усього добуто понад 1400 пізньоримських і середньовічних етимологій. Новий рівень знань досягнуто завдяки авторському методу топонімічного контекстування і працям К.Бака, Б.Бахраха, М.Брайчевського, О.Васильєва, Х.Вольфрама, П.Ґолдена, А.Кортезана, О.Коссю, Й.Піля, О.Стрижака, О.Трубачова, В.Цінціус, М.Щукина.
Зміст
Вступ. Ключі від живого минулого України
Розділ І. Астурійська ланка топонімічної пам’яті
- 1. Перші репліки імен з Астурії в Україні
- 2. Імена з Галісії – однолітки астурійських
Розділ ІІ. Різномовне черняхівське зарубіжжя Риму
- 3. Вельбарська культура з-над Вісли
- 4. «Біляримська» черняхівська культура
- 5. Похід Кніви: трофеї і топоніми
- 6. Країна суддів: «Цить, бо Дорош прийде!»
- 7. Різноголосі битви над Дніпром
- 8. Гунські уроки для готів і для нас
Розділ ІІІ. Ключі до брами на римський лімес
- 9. Шляхи на рейнський кордон
- 10. Хрещення за папи Симмаха
- 11. Тиса тече до *Угриниці
Розділ ІV. З-над Дніпра на римський захід
- 12. Два королівства візиготів
- 13. Війни свевів і війни зі свевами (410-589)
- 14. Війни Риму з вандалами Гензериха
- 15. Три століття війн проти басків (409-714)
- 16. Різдвяний податок
Розділ V. Південь і Схід у післячерняхівській історії України
- 17. Наші беї та «сіди» на службі в маврів
- 18. Зміст половецького тому історії України
- 19. Колишні східні союзники половців
- 20. Мовні метрики козацтва
Підсумок. Етапи усвідомлення істини
Шостий том топонімічної історії (Післямова Володимира Пащенка)
Покажчик розпізнаних топонімічних основ
Уривки з книги
«Новий етап цих топонімічних студій, як і вся теперішня книга, були б неможливі без праці Onomastico Medieval Português, оприлюдненої істориком А.Кортезаном у Португалії сто років тому [7]. Це "всього лише" словник власних імен людей і топонімів майже без коментаря – але вибраних з найдавніших письмових документів Португалії. Тому помітне місце в ньому займають вестготські імена, звичайні колись на всій території Астуро-Леонської держави [8]. ...Наукове значення цієї півсотні сторінок для історії України виявилося доленосним, адже Й.Піль дослідив імена й топоніми Португалії, Галісії, Астурії, Каталонії, залишені правнуками тих самих знайомих нашим предкам готів, ...[чий] слід у топонімії України контурно розпізнаний лише за останні роки...[9]» (стор. 18).
«Трахтемирів, Говилів, Кисилин, Фрумилів! Такий лейтмотив початкового, райдужного етапу нового витка топонімічних студій – і першого розділу книги. Ще б пак: у цих українських назвах нарешті прочитано єдині справжні прототипи, якими виявилися для них вестготські імена з Астурії. Звідки упевненість, що саме вони – «єдині і справжні»? Бо ім'я Tructe-mirus > Трахте-мир-ів; Cis-ilu > Кис-ил-ин; Gav-ila, Gav-illi > Гов-ил-ів; Frum-ildi > Фрум-ил-ів. Не потребує доказу, що ближчої комбінації основ і формантів на роль прототипів уже не буде! Причому, таких аналогій у цілій масі імен з Астурії знайшлося в Україні відразу багато (нарис 1) – порівняно з тим, що траплялося досі... Зайшовши до районних контекстів через такі гарантовані, а не гіпотетичні назви, можна було чекати надійнішого розпізнання навколо них інших назв тієї ж теми й того ж часу... » (стор. 9).
«У другому розділі – різноголосе, різномовне відлуння клубка племен, які залишили в Україні археологічні пам'ятки черняхівської культури (нарис 4). Готи були в ній у повному сенсі застрільниками, призвідцями готських або скіфських війн ІІІ ст... У цьому читач переконається, простеживши перипетії виявлення топонімічного сліду походу Кніви на Філіппопіль і Маркіянопіль у римській Мезії (251 р.; нарис 5)» (стор. 10).
«У розділі третьому розглянуто топонімічні ознаки ближчих походів черняхівських племен. Спочатку окреслено загальну схему подій історії «варварів» у Центральній Європі та їхніх шляхів до Риму (ІІ/IV ст.), які залишили слід у топонімії України у вигляді звичних нам назв Дунаївці, Дýнаєць, Тýники, Моташівка, Матусів, Рюмівка (пор. Дунай, Tuona, скіфс. Ματόας 'Нижній Дунай', лат. Roma), але і Хрінники, Хренів (дгерм. Rhīn, лат. Rhenus; нарис 9)» (стор. 12).
«У великому четвертому розділі досліджено потужний топонімічний слід в Україні участі місцевих варварів у безупинних війнах Риму на заході – у Галлії та Гіспанії. Численні репліки в топонімії України назв-прототипів проміжних портових баз (як-от міста Арля, який 250 років був готським, або Кирноса-Корсики) засвідчують звичність військових мандрівок готів морем до родичів у далекі володіння вестготів. Очевидно, мандрували й набрані вербувальниками приготські загони черняхівців-неготів. Готи пробувати збудувати державу на заході двічі: зі столицею в Тулузі (418–507 рр.) і Толедо (507–725 рр.). По розгляді назв типу Тулушка, Орлинці, Бургунка (з прототипами Toulouse, Arles, Bourgogne) увагу було зосереджено на топонімах Кордубанове, Кирдани, Лідине і схожих на них (Курдибанівка, Керданівка, Лідава). Прототипи цих назв – ім'я славетного міста лат. Corduba 'Кóрдова', імена історичних земель катал. Cerdanya, ісп. Lleide. Варто зауважити, що на цю групу назв-реплік вдалося вийти вже й раніше, у студіях арабського фракталу топонімії України [Тищенко 2011, 237–242], але арабський контекст залишав нез'ясованими обставини перенесення назв з Гіспанії до Наддніпрянщини. Перехід пошукової теми до готського контексту (нарис 12) відкрив нову можливість пояснення: тоді як у маврів омейядського халіфату з Кóрдови не було якихось особливих інтересів у наших краях, у вестготів, натомість, тут були – не більше, не менше – їхні родичі...» (стор. 12).
«Генетично монолітних народів немає, усі вони строкаті. Топонімія України свідчить про співіснування десятків етнічних груп. І тому марно шукати «єдиний корінь» українців від людей кирилівської стоянки, або «трипільців», скіфів чи варягів: там усюди формат не той, що «від Сяну до Дону». З ...дослідження тисяч місцевих назв – і з дочитаного тепер вами звіту про це – випливає, що першої і очевидної відмінності в історії набули ми завдяки співжиттю з усім місцевим конгломератом ЧЕРНЯХІВСЬКИХ племен, який склався у пізньоантичний час близько від Риму і до якого згодом додавалися всі пізніші місцеві племінні напластування. А осердя наше, що не дало нам розчинитися в сусідах, як то спіткало готів, – зовсім не генетичне, а мовне. Це та місцева слов'янська мова, якою успадкована й топонімія: вона об'єднала всі наші етнічні складові і таки вивела в сучасність як відмінний від сусідів народ – до такого висновку археологів і істориків тепер «просто» долучається топоніміка» (стор. 503).
«Особливістю книги є включення до неї останнього, п'ятого розділу з чотирма нарисами (17-20) про те, як місцева еліта не раз сходила на манівці через свої зв'язки на півсвіту і спокуси зусібіч: звісно, це події, ближчі до нас, ніж часи пізнього Риму, але започатковані вони в ту добу і пояснимі лише з неї. Це своєрідний розгорнутий епілог дослідженого і водночас топонімічний місток до сучасності. У нарисі 17 на підставі аналізу значного масиву однотипних назв групи Сколобів, Сітомля, Мовчани, Голубієвичі, Бейзими зроблено висновок, що вони вказують на службу варварів з-над Дніпра – передусім, готів, але і слов’ян – у маврів Омейядської Іспанії (Saqaliba, sīdi, banu al-'Umayya, al-Aġāliba, bey, zimmi). Мали у Наддніпрянщині свої обійстя також і інші «сумісники» – аглабідські беї та «сіди» з місцевих зіммі – немусульманських підданців арабів. Нарис 18 присвячений огляду половецьких реалій з карти України: Комань, Кончаки, Іршики; Коптів, Сатиїв, Франів, Радехів (Cumani, Кончак, ersek; Qopt, satmaq, Franc, Rawdah)... У ХІІІ ст. ...до Дніпра знову (через 900 років по гунах) повернувся Далекий Схід (нарис 19) – перемігши і післяварязький Київ, і половців. Лишилися недобитки. Їх продано до Єгипту. Все одно не всіх» (стор. 14).
«...Половецьке слово (h)ersek 'перелюб' могло вплинути на формування української ідіоми "скакати в гречку" (Номис, № 8812-8815)[10], яка має непояснений синонім "скакати в горох" [Номис, № 8823]. Власне, щó є спільного між гречкою і горохом при такій нагоді? Спільне те, що в українській це – на слуху, в побуті збережена звукова форма половецького слова (h)ersek 'перелюб', яке францисканці записали 700 років тому. Воно схоже за складом приголосних і на горошок, і на гречку, – і на гріх! Бо й джерело слова гріх теж невідоме[11]. ЭССЯ: "реконструйоване гіпотетично... *grexъ – *greti ніде вірогідно не засвідчене" [12]. Ж. Шарпантьє 1920 р. сконструював потрібну форму *ghrēṣ-, але не знайшов придатної найближчої мовної ланки. Схоже, що вона лежала у хрещальні собору Сан Марко у Венеції[13]. І на думку не могло дотепер спасти, що наші предки набиралися розуму в половців. Та мабуть так і не було. "Просто" половці стали частиною нас[14]. Як відомо, минуле степового населення України – таки іранське й тюркське. З думкою про участь скіфів і сарматів у нашому етногенезі широкий загал звикся, а про те, що далі нами стали й печеніги, і половці, офіційний підручник не пише. А однак "після занепаду їхньої держави велика частина печенігів прийняла зверхність торків/ огузів, а пізніше (починаючи з 1055 р.) половців-куманів та розплилася в них, щоб потім у великій мірі стати частиною української мовної спільноти"[15]» (стор. 423).
«...Нащадки Батия були зацікавлені у збільшенні підкореного половецького населення... на продаж. Це, нарешті, пояснює численні ознаки пізніх контактів з Середземномор'ям (Ченокалівка, Штомпелі, Мишерине, Осколонівка[16]) і остаточно доводить, що хаотично-драматичне половецьке минуле – ...невіддільна частина нашої історії... П.Ґолден розкрив глибші причини того, що монголи "зглянулися" над половцями і всього лише приторговували ними. По монгольському завоюванню кипчацьких земель, завершеному до 1230-х рр., окремі племена кипчаків відійшли з Котяном до Угорщини. Однак більшість їх була включена до імперії монголів. Як повідомляє мамлюцький історик аль-'Умарі (пом. 1348 р.), еліта татаро-монґолів через шлюби з місцевим тюркським населенням досить скоро "кипчакизувалася". І вже від 1260-х рр., коли між ханствами Чингізідів почалися територіальні конфлікти, Джучиди з Сарай-Бату у своїй боротьбі з Хулаґідами Ірану знайшли вигідного союзника в особі кипчацьких мамлюків з Єгипту-Сирії, куди вони далі постачали мамлюків (рабів) через свої кримські порти [17]» (стор. 443).
«От у чому секрет тяглості населення Наддніпрянщини, історичної та етнічної пам'яті, козацьких дум. От чому збережені сотні назв з дополовецької топонімії. От чому францисканці у 1290-х рр. мають протекцію монголів, монастир на Волзі і християнізують половців (для цього і створено Codex Cumanicus). От чому теорія масової втечі наддніпрянців у північні ліси антиісторична... Ґотський епічний спадок мав шанс вижити у половецькому середовищі[18]» (стор. 499).
«Лист з Інтернету: "Вельмишановний пане, я мав приємність з вами поспілкуватися в минулому з питань мови гунів. Думаю, тут буде щось цікавого і для вас. Я з "задоволенням" читаю, яку масу критики на вас кидають. Чому з "задоволенням", – таких дурниць, як тепер наші псевдопатріоти надумують, російські історики часів Петра та Катерини до такого не могли і додуматись. Фантазії в них було явно замало.:)", – і далі йде відповідний лінк. Наші знання про світ ніколи не абсолютні і з часом змінюються. За словами А.Камю, "міркуючи, ми прагнемо узгодити своє уявлення про речі з новими фактами, які його спростовують. У цьому зсуві, у цій зміні думки, у цьому свідомому виправленні й полягає істина, тобто урок, даний життям"[19]» (стор. 506).
Оформлення
![](../I/%D0%9A%D0%BB%D1%8E%D1%87%D1%96_%D0%B7_%D0%90%D1%81%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96%D1%97_(%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B7%D0%B0%D1%86).jpg.webp)
У монографії півтора десятки таблиць і майже 300 ілюстрацій: 94 карти (чимало авторських) і 199 чорно-білих зображень – фото дослідників, текстів історичних документів, знайдених археологами артефактів. Кольорові форзац і нахзац сприяють розкриттю структури книги. Великі цифри на форзаці вказують номер нарису, в якому читач знайде основні відомості про відображені в топонімії України історичні зв'язки з цими землями.
Відгуки
Враження від книги її першого читача і рецензента, професора В.М.Пащенка:
«Новаторство методу К.Тищенка полягає не лише у трактуванні топонімічних ландшафтів як різновиду текстів з не до кінця зрозумілим сенсом, але й у послідовному застосуванні до топонімії дослідних інструментів синтактики й системного підходу з елементами теорії криптографії. Через контекст вдалося матеріалізувати інакше невловимі історичні зв'язки між сусідніми назвами... Професор К.Тищенко перший спромігся читати топонімічні ландшафти як осмислений текст з історії, – так, як географ читає карту, складаючи з окремих позначок бачення цілого (для повноти аналогії карта мала б ще бути добре потерта)» (стор. 507).
«На виході застосування методу К.Тищенка створена і далі якісно й кількісно зростає вражаюча серія цікавих книжок[20]: теперішня – повноцінний шостий том топонімічної історії цілої низки земель Європи. Зміст цих томів апробований статтями у наукових вісниках університетів Києва, Львова, Загреба та в журналах... Яскраві й глибокі за змістом монографії вченого збагатили відразу кілька наук і напрямів дослідження: топоніміку, мовознавство, праісторичні й середньовічні розділи україністики, цілі галузі історії мов і етносів» (стор. 508).
«...Стрижень лексико-топонімічних праць К.М.Тищенка – мовний. Хронологічною вимірною рейкою усіх його студій, що надала їм нової якості, стала фундаментальна концепція лексико-топонімічної стратиграфії України, запропонована вченим у 2005 р.[21] і (...) [унаочнена] у вигляді хронологічної схеми з 32 мовних пластів у словнику й топонімії України на відрізку часу в 5 тисяч років: від фінізмів та іранізмів... до літуанізмів, полонізмів, росіянізмів і англо-американізмів (рис. 1). Як наслідок, Україна має чи не найдокладнішу схему етномовної стратиграфії, не раз відображену в монографіях 2006–2012 рр. [див. примітки 4, 9]. Їй присвячено окрему розгортку в «Історичному атласі України» – унікальному виданні Ю.Лози, перший том якого вийшов 2010 року[22]. Це нове бачення топонімічної стратиграфії України К.Тищенко конкретизував на матеріалі 15 тис. топонімів у своєму етимологічному словнику-посібнику «Іншомовні топоніми України»[23]» (стор. 512, 514).
«Генетична апробація лексико-топонімічної стратиграфії України. Ще одна неочікувана апробація запровадженої К.Тищенком ідеї кореляції лексичної і топонімічної стратиграфії України прийшла від сучасної генетики. Автор концепції пише про це так: “Усю генетичну різноманітність теперішніх народів унікального Європейського півострова Азії визначає різний пропорційний склад одних і тих самих північно-західних Y-гаполгруп (R1b, I, R1a, N, G2, J2, E1b1b, Т, Q), які внаслідок епохальних переселень давніх скупчень людей опинилися саме в цьому районі... Образно кажучи, гіпотеза фінського походження назв річок України Сож, Яха, Либідь не самоочевидна (хоча є фін. susi 'вовк', joki 'річка', літоп. Либь 'ліви'). Але ця гіпотеза міцніє, відколи в українському словнику також знайдено низку запозичень з мов фінської групи: кульгати, кволий, щур (ест. kulgeda 'ходити', лівс. kūol'iji 'помираючий' від kuolla 'помирати', фінс. hiiri, морд. šever̕ 'миша'). Такі системні відповідності краще протистоять несистемній критиці, – але тепер ще дістають незалежну потужну підтримку від зовсім іншої науки: виявляється, кожний 20-й українець має Y-гаплогрупу N від фінського (лівського, естонського) предка. [На дальших сторінках брошури] показано взаємну відповідність цих трьох рядів незалежних наукових аргументів”[24]» (стор. 516).
«Автору поталанило з початком книги. Але ДЕ він його знайшов! К.Тищенко зумів упізнати краще для своїх студій у скромному списку середньовічних імен з Астурії. За парою проб він оцінив “доказовість саме цього масиву антропонімів для подальших студій топонімії України” – тоді, коли це ще нікому не було очевидно. Слід гадати, що тут виник і задум книги: “Зайшовши до районних контекстів через такі гарантовані, а не гіпотетичні назви, можна було чекати надійнішого розпізнання навколо них інших назв тієї ж теми й того ж часу” (с. 9). До цієї думки вчений повертається по півторарічній напруженій праці (с. 502), обґрунтувавши за цей час у книзі понад 1400 нових етимологій з десятків мов, що дає змогу читачеві судити як про обсяг дослідної програми, так і про ступінь досягнення пошукової мети» (стор. 519).
Покажчик до книги
У покажчику зібрано 1763 топоніми. З різним ступенем вірогідності вони мають кожний одну або кілька з 1434 етимологій, переважно уперше запропонованих у книзі. Для кожного з топонімів вказано пошукову адресу.
Примітки
- Пащенко В.М. Науково-пізнавальний зміст методу топонімічного контекстування // Вісник Львівського університету. Серія філол. Вип. 59. (Матеріали Міжнародної міжгалузевої конференції "Топоніміка і контекстуальний метод К.М.Тищенка": Київ, 20.04.2012; Львів, 5.10.2012). – Львів, 2013. – С. 21-37. (Доступно у форматі pdf – через адресу www.lnu.edu.ua/faculty/Philol/www/visnyk/59_2013/59_2013_zmist_ukr.htm)
- Cortesão A.A. Onomástico Medieval Português (Separata do «Archeologo Português», vol. VIII y segs.). – Lisboa, 1912; Cossue O. Antroponimia Altomedieval en Galicia (2007; 4ª Ed.; 2085 nomes).
- Orel V. A Handbook of Germanic Etymology. – Brill, 2003
- Cossue O. Antroponimia Altomedieval en Galicia (2007; 4ª Ed.; 2085 nomes).
- Wright J. Grammar of the Gothic Language. – Oxford, 1966.
- Стаття В.Топорова доступна на сайті Інституту слов'янознавства РАН: www.inslav.ru/izdaniya/arxiv/8-2009-08-05-10-47-42/108--l-r. Міститься у документі "Балто-славянские исследования. 1982. М., 1983. (pdf)".
- Cortesão A.A. Onomástico Medieval Português (Separata do «Archeologo Português», vol. VIII y segs.). – Lisboa, 1912.
- Piel J. Antroponimia germánica (1952)// Enciclopedia lingüística hispánica / Dir. por M. Alvar e.a. – Tomo I. – Madrid, 1960. – P. 421–444.
- Тищенко К.М. Мовні контакти: свідки формування українців. – К.: Аквілон-Плюс, 2006. – 416 с.; Тищенко К.М. Етномовна історія прадавньої України. – К.: Аквілон-Плюс, 2008. – 480 с.; Тищенко К.М. Італія і Україна: тисячолітні етномовні контакти. – К., 2009. – 192 с.; Тищенко К.М. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. – Тернопіль, 2010. – 240 с.
- Українські приказки, прислів'я і таке інше.../ Уклав М.Номис. – К., 1990.
- Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. – М., 1964-1973; ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К., 1982–2006...
- Этимологический словарь славянских языков. - Вып. VII, с. 115.
- Місце збереження Codex Cumanicus
- Пор. євшан-зілля, козак Мамай.
- Пріцак О. Печеніги // Український історик. Журнал укр. істор. товариства. №1-2 (25-27). – Нью-Йорк–Мюнхен, 1970. – C. 95–101.
- Пор. тур. Çanak-kale 'Дарданелли', іт. венец. Stampàlia (гр. Άστυπάλαια) 'острів Астипáлея' в Егейському морі, тур. Misr 'Єгипет', лат. Ascalon 'Аскалон' (тепер Ашкелон в Ізраїлі).
- Golden P.B. Introduction // Codex Cumanicus_Central Asian Monuments_Edited by H.B. Paskoy_CARRIE Books.htm; eurasia-research.com/erc/002cam.htm
- Після цього набуває важливості факт, помічений і залучений до готських студій М.Рахном: готи ще й на початку XV ст. жили в Куманії [Рахно, 39]. У «Книзі пізнання світу» (1404 р.) єпископ Іоанн де Галоніфонтибус повідомляє, що готи, котрі живуть уздовж і довкола Чорного моря, а також у Татарії або Куманії, є християнами грецького обряду, розмовляють германською мовою й розповідають про своє походження від північних народів [Kern A. Der "Libellus de notitia Orbis"... // Archivum Fratrum Praedicatorum. Vol. VIII. 1938. pdf]
- Цит. за кн.: Афоризмы / Сост. Т.Г. Ничипорович. – Минск, 1999. – С. 654.
- Тищенко К.М. Мовні контакти: свідки формування українців. – К.: Аквілон-Плюс, 2006. – 416 с.; Тищенко К.М. Етномовна історія прадавньої України. – К.: Аквілон-Плюс, 2008. – 480 с.; Тищенко К.М. Арабський пласт топонімії України VII-XIII ст. – К., 2008. – 64 с.; Тищенко К.М. Італія і Україна: тисячолітні етномовні контакти. – К., 2009. – 192 с.; Тищенко К.М. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. – Тернопіль, 2010. – 240 с.; Тищенко К.М. Халіфат і сівера: топонімічний слід в Україні. – К.: Аквілон-Плюс, 2011. – 496 с.; Тищенко К.М. Перська сатрапія над Дніпром: топонімічні контексти. – К., 2012. – 120 с.
- Тищенко К.М. Контури лексико-топонімічної стратиграфії України і етногенез українців // Народна творчість та етнографія. № 5, 2005. – С. 31-44.
- Історичний атлас України/ Уклав Ю. Лоза. – Т. 1. – К., 2010.
- Тищенко К.М. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. – Тернопіль, 2010. – 240 с.
- Тищенко К.М. Генетична апробація студій словникових контактів і топонімії України. – К., 2012. – С. 8.