Князівство Трансільванія (1570—1711)
Трансільванське князівство або Семигородське князівство (рум. Principatul Transilvaniei, угор. Erdélyi Fejedelemség, нім. Fürstentum Siebenbürgen) — васальне князівство Османської імперії, яке існувало з 1570 по 1711 роки на території Трансільванії. Його територія, крім земель Трансільванського воєводства, так само включало східну частину Угорщини — так званий Парціум. Створення князівства пов'язано з Шпаєрською угодою, однак значною мірою у формуванні образу Трансільванської монархії мав статус князя Стефана Баторія як короля Речі Посполитої[1]. Трансільванське князівство, як правило, було під верховенством Османській імперії, однак князівство часто мало подвійну васальну залежність (Османських султанів і Габсбургзьких угорських королів) в 16-му і 17-му століттях.[2][3]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Князівство Трансільванія було символом виживання угорської державності[4], угорських інтересів проти Габсбурзьких посягань в часи панування Габсбургами королівством Угорщина.[5] Всі традиційні угорські закони залишалися послідовно та неухильно в князівстві. Після неврегульованості періоду війни Ракоці за незалежність, князівство стало частиною Габсбурзької монархії.
Історія
| Історія Угорщини | |
|---|---|
 | |
| Стародавня Угорщина | |
| Доугорська Угорщина | |
| Паннонія | |
| Гунський каганат | |
| Передісторія угорців | |
| Магна Хунгарія | |
| Леведія | |
| Ателькуза | |
| Середні Віки | |
| Аварський каганат | |
| Блатенське князівство | |
| Угри | |
| Завоювання угорцями Паннонського басейну | |
| Князівство Угорщина | |
| Арпади | |
| Королівство Угорщина | |
| Королівство Угорщина на початку сучасної епохи | |
| Османсько-угорські війни | |
| Османська Угорщина | |
| Східно-Угорське королівство | |
| Князівство Трансільванія (1570 – 1711) | |
| Королівство Габсбургів | |
| Повстання Ракоці | |
| Революція 1848-1849 років в Угорщині | |
| Австро-угорський компроміс | |
| Транслейтанія | |
| Угорська історія в ХХ столітті | |
| Перша Республіка | |
| Угорська Радянська Республіка | |
| Королівство Угорщина (1920—1946) | |
| Сучасність | |
| Угорська Республіка | |
| Угорщина (1944—1945) | |
| Друга Республіка | |
| Народна Республіка | |
| Повстання 1956 | |
Портал «Угорщина» |
Трансільванське князівство було утворено в 1570 році, коли Янош II Жигмонд відмовився від своїх претензій на угорський престол за умовами Шпаєрського договору[6][7] і став князем Трансільванії[8]. Договір також визнавав, що князівство Трансільванія залишалося у васальній залежності від Угорського королівства[9]. Рід Баторі прийшов до влади в князівстві після кончини Яноша II 1571 року. Янош заповів свій трон своєму казначею, Каспару Бекешу, але аристократія не прийняла це рішення і вибрала Стефана Баторія як воєводу. Це призвело до короткої громадянської війні, яка закінчилася перемогою Баторія. Аж до 1602 року князівство знаходилося під сюзеренітетом османів, а потім (ненадовго) — Габсбургів. Прихід до влади Баторія ознаменував становлення князівства Трансільванія як напівнезалежної держави.
Молодий Стефан Баторій, перший сильний князь Трансільванії[10], угорський католик, згодом став королем Польщі і великим князем Литовським[10]. Він зобов'язався не обмежувати релігійну свободу, видавши Турданський едикт, але з часом став інтерпретувати це зобов'язання у все більш вузькому сенсі. Останній правитель Трасільваніі з роду Баторі — Жигмонд Баторі — вступив у союз зі Священною Римською імперією[10] у війні проти турків.
У березні 1599 року трансільванський князь Жигмонд Баторі відмовився від княжого престолу на користь свого двоюрідного брата, Вармійського князя-єпископа і кардинала Анджея Баторі, ставленика Польщі. У жовтні 1599 року в битві під Шелімбере Анджей Баторій зазнав поразки від армії волоського господаря Михая Хороброго, який окупував Трансільванію.
У Трансільванії влада Михая з самого початку була дуже неміцною. Місцеві феодали побоювалися, що справа йде до засилля вихідців з Волощини і до зменшення їх власного впливу. Влаштувавши переворот, трансильванська шляхта вигнала представників Михая Хороброго і 4 лютого 1601 року знову обрала своїм князем Жигмонда Баторі, який до цього часу збирав нове військо під Коложваром.
Після 1601 року князівство короткий час було під владою імператора Рудольфа I, який ініціював германізацію населення, щоб повернути князівство в католицизм. У 1604–1606 роках угорський дворянин Іштван Бочкаї очолив успішне повстання проти австрійського панування. Іштван Бочкаї був обраний князем Трансільванії 5 квітня 1603 року. Він досяг з Священною Римською імперією миру за Віденським договором в 1606 році[10]. За умовами миру Трансільванія отримала релігійну свободу і політичну самостійність, відновлення всіх конфіскованих маєтків, скасування всіх «неправедних» суджень, а також визнання Бочкаї як незалежного князя Трансільванії.
При наступниках Бочкаї Трансільванія пережила свою золоту добу, особливо в правління Габора Бетлена і Дьордя I Ракоці. Габор Бетлен, що правив з 1613 по 1629 роки, постійно зривав всі зусилля німецького імператора приєднати Трансільванію і завоював репутацію за кордоном, відстоюючи протестантизм. Три рази він вів війну з імператором, двічі він був проголошений королем Угорщини, а за результатами миру в Нікольсбурзі (31 грудня 1621 року) отримав підтвердження умов Віденського договору 1606 року, а також сім додаткових округів в північній Угорщині. Наступник Бетлена, Дьордь I Ракоці, також успішно пручався німецькому тиску. Його головним досягненням став Лінцький мир (16 вересня 1645 року), останній політичний тріумф угорського протестантизму, який знову подтвердив умови Віденського миру. Бетлен і Дьордь I Ракоці також багато зробили для освіти та культури, їх правління справедливо називають золотим століттям Трансільванії. Вони щедро виділяли гроші на прикрасу своєї столиці Алба-Юлії, яка стала головним оплотом протестантизму в Східній Європі. Під час їхнього правління Трансільванія також була однією з небагатьох європейських країн, де католики, кальвіністи, лютерани і унітарії жили у взаємній терпимості.
Падіння Надь Вараді (1660 рік) намітило період занепаду князівства Трансільванія: Габсбурги стали набувати все більший контроль над цією територією. Князь Янош Кемені проголосив незалежність Трансільванії від османів (квітень 1661 року) і звернувся за допомогою до Відня, але секретна німецько-османська угода привела лише до подальшого підвищенню впливу Габсбургів у князівстві. Після поразки Османської імперії в битві під Віднем в 1683 році Габсбурги поступово почали вводити свої закони на території раніше автономної Трансільванії. В кінці XVII століття Трансільванія була приєднана до імперії Габсбургів як частина Угорщини[11][12], місцеві правителі тепер обиралися з відома імператора. З 1711 року Габсбурги встановили повний контроль над Трансільванією, і князі були замінені губернаторами.
Демографія
| Історія Румунії | |
|---|---|
 | |
| Доісторичний час | |
| Культура Кукутені-Трипілля | |
| Культура Хаманджія | |
| Бронзова доба у Румунії | |
| Дакія | |
| гети | |
| Римська Дакія | |
| виведення Римських військ з дакії | |
| Середньовіччя | |
| Етногенез Румунів | |
| Переселення готів | |
| Печенізький каганат | |
| Перше Болгарське царство | |
| Золота Орда | |
| Королівство Угорщина | |
| Князівство Волощина Утворення Молдови | |
| Новий час у Румунії | |
| Князівство Трансільванія (1570 – 1711) | |
| Князівство Трансільванія (1711—1867) | |
| Фанаріоти | |
| Дунайські князівства | |
| Органічний регламент | |
| Молдавська_революція_1848 | |
| Волоська революція (1848) | |
| Війна за незалежність Румунії | |
| Королівство Румунія | |
| Румунська кампанія (1916—1917) | |
| Унія Трансильванії і Румунії | |
| Унія Бессарабії і Румунії | |
| Велика Румунія | |
| Бесарабсько-буковинський похід 1940 | |
| Румунія в Другій світовій війні | |
| Соціалістична Республіка Румунія | |
| Радянська окупація Румунії | |
| Студентський рух 1956 | |
| Румунська революція (1989) | |
| Сучасність | |
| Питання воз"єднання | |
| Румунія | |
Портал «Румунія» |
До кінця XVI століття князівство налічувало понад 1 млн жителів: близько 560 тис. угорців, близько 330 тис. волохів (33 % населення; є свідчення джерела про 25 % в 1549—1573 рр.), близько 90 тис. німців (саксів, «сасів»), близько 85 тис. представників інших етнічних спільнот (в тому числі останки колись великої громади русинів-українців Трансільванії). У другій половині XVII ст.- початку XVIII ст. 45-50 % населення Трансільванського князівства становили мадяри, 10-15 % — німці, 30-40 % — волохи. До 1760 року частка волохів дорівнювала вже 60 %, за іншими підрахунками — 66,46 %. Згідно ж Джорджу Уайту, в 1600 році волохи, що були в основному селянами, уже становили більш ніж 60 відсотків населення[13]. Ця теорія знаходить підтримку у Іона Арделяну, який заявляє, що румунськомовне населення представляло «переважну більшість» в період правління Михая Хороброго[14]..
До 1660 року, згідно Міклошу Молнару, населення князівства становило 955 000 осіб (з урахуванням населення Парціума): з них 500 000 угорців (у тому числі 250 000 секеїв), 280 000 волохів, 90 000 саксів і 85 000 українців, сербів та представників інших національностей[15].
За Бенедеком Янчшо на початку 18-го століття в Трансільванії було 250 000 румунів, 150 000 угорців і 100 000 саксів.[16]
Карой Кочіш і Естер Ходошіi[17] стверджують, що угорці були переважальною етнічною групою до другої половини 17-го століття, коли волохи стали більшістю. Згідно з їхніми дослідженнями, більшість населення князівства Трансильванія мало таку структуру населення: в 1595 році із загальної чисельності населення в 670 000 чоловік 52,2 % були угорцями, 28,4 % були волохами, 18,8 % — німцями; в 1720 році, із загальної чисельності населення в 806 221, 49,6 % були волохами, 37,2 % — угорцями, 12,4 % — німцями.
Галерея
Князівство Трансільванія, наступник Східно-Угорського королівства (1570). Парціум зображений у темний колір.
Розділ середньовічного Угорського королівства між Османською та Габсбурзькою імперіями тривав більше 150 років[18] після Битви при Могачі (1526).
Князівство Трансільванія в 1606 році.
Князівство Трансільванія в 1606-1660 роках..jpg.webp)
Князівство Трансільванія в 1629 році.
Мапа Трансільванії (1300-1867 рр.)
Князі
1613—1629: Габор Бетлен
Примітки
- Katalin Péter, Beloved Children: History of Aristocratic Childhood in Hungary in the Early Modern Age, Central European University Press, 2001, p. 27
- Dennis P. Hupchick, Conflict and chaos in Eastern Europe, Palgrave Macmillan, 1995, p. 62
- Peter F. Sugar, Southeastern Europe under Ottoman rule, 1354—1804, University of Washington Press, 1993, pp. 150—154
- Károly Kocsis, Eszter Kocsisné Hodosi, Ethnic Geography of the Hungarian Minorities in the Carpathian Basin Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine., Simon Publications LLC, 1998, p. 106
- Transylvania article of Encyclopedia Britannica
- Diarmaid MacCulloch, The Reformation, Viking, 2004, p. 443
- Instytut Historii (Polska Akademia Nauk), Historický ústav (Akademie věd České republiky), Political Culture in Central Europe: Middle Ages and early modern era, Institute of History, Academy of Sciences of the Czech Republic, 2005, p. 338
- István Keul, Early Modern Religious Communities in East-Central Europe: Ethnic Diversity, Denominational Plurality, and Corporative Politics in the Principality of Transylvania (1526—1691), BRILL, 2009, p. 61
- Anthony Endrey, The Holy Crown of Hungary, Hungarian Institute, 1978, p. 70
- Richard Bonney; David J. B. Trim (2006). Persecution and Pluralism: Calvinists and Religious Minorities in Early Modern Europe 1550–1700. Peter Lang. с. 99–. ISBN 978-3-03910-570-0. Процитовано 1 червня 2012.
- Transylvania. Encyclopædia Britannica. Процитовано 26 червня 2008.
- Transylvania; The Columbia Electronic Encyclopedia, Columbia University Press.
- George W. White (2000). Nationalism and Territory: Constructing Group Identity in Southeastern Europe. Rowman & Littlefield. с. 132–. ISBN 978-0-8476-9809-7. Процитовано 1 червня 2012.
- Ion Ardeleanu; Arhivele Statului (Romania); Biblioteca Centrală de Stat a Republicii Socialiste România (1983). Mihai Viteazul în conștiința europeană: ediție de documente. Editura Academiei Republicii Socialiste România. Процитовано 1 червня 2012.
- Miklós Molnár, A Concise History of Hungary, Cambridge University Press, 2001, p. 113
- Demographic Changes. Mek.niif.hu. Retrieved on 2012-06-01.
- Károly Kocsis, Eszter Kocsisné Hodosi, Ethnic Geography of the Hungarian Minorities in the Carpathian Basin, Simon Publications LLC, 1998, p. 102 (Table 19)
- A Country Study: Hungary. Federal Research Division, Library of Congress. Процитовано 11 січня 2009.