Код да Вінчі (роман)

Книга розповідає, як Роберт Ленгдон, професор релігійної симвології Гарвардського університету, намагається розкрити вбивство куратора Лувру Жака Соньєра. Онучка Соньєра, криптограф Софі Неве, допомагає Ленгдону знайти вбивцю діда. Разом їм вдається розгадати ряд закодованих таємниць, підказки до яких заховані у творах Леонардо да Вінчі.

Загадки, часто зашифровані у ребуси та анаграми, приводять героїв до таємного братства «Пріорат Сіону», яке віками оберігало таємні документи про життя Ісуса Христа, що могли докорінно змінити історію церкви. Через це на хранителів інформації полює католицька організація «Опус Деї» та таємничий Учитель. Роберту та Софі вдається розгадати всі загадки, знайти справжнього вбивцю та інформацію, приховану «Пріоратом Сіону».

Роберта Ленгдона, який саме приїхав в Париж читати наукові лекції, викликають на місце вбивства у Лувр. Французька поліція має серйозні підстави вважати самого Ленгдона вбивцею куратора Луврського музею Жака Соньєра (як виявляється потім — головного магістра «Пріорату Сіону») , адже перед смертю куратор залишив записку, де просив знайти Роберта. Ленгдон шокований тим, що бачить на місті вбивства — Соньєр лежить голим у позі «Вітрувіанської людини» Леонардо да Вінчі. Виявляється, куратор сам роздягнувся і зімітував позу.

Безу Фаш, голова поліції, намагається хитро виманити з Роберта зізнання у вбивстві. Однак на допомогу Ленгдону приходить Софі Неве, поліцейський криптограф, а також онучка Соньєра. Вона допомагає Роберту втекти, а також розшифрувати таємне послання дідуся Софі — на Соньєровій передсмертній записці був шифр із цифр (послідовність Фібоначчі: 1,1,2,3,5,8,13,21) та вказівка на «Мону Лізу» і «Мадонну в скелях» Леонардо да Вінчі. Дослідивши картини, Софі та Роберт знаходять дороговкази, а саме ключ з емблемою «Пріорату Сіону» та адресу в Парижі.

«Вітрувіанська людина» Леонардо да Вінчі

Вирвавшись з Лувру, Ленгдон та Неве прямують за вказаною адресою. Виявляється, що Соньєр направляв їх у швейцарський банк.

Скориставшись ключем, Софі та Роберт потрапляють до сховища банку. Згодом їм вдається розгадати код до схованки — це та сама послідовність Фібоначчі, яку залишив дідусь Софі (1 1 2 3 5 8 13 21). В схованці головні герої знаходять криптекс — вмістилище для важливих документів, зроблене за проектом да Вінчі Соньєром. У криптексі, на думку Роберта, мусить бути та важлива інформація, яку так ретельно оберігав «Пріорат Сіону».

В той же час вбивця Соньєра та трьох сенешалів (заступників магістра) «Пріорату Сіону» монах-альбінос Сайлас вирушає у церкву Святої Сульпіції, що в Парижі. Сайлас — член католицького братства «Опус Деї», відомого своїм суворим дотриманням канонів католицизму. Він виконує накази таємничого Учителя, який дає Сайласові інформацію про наріжний камінь «Пріорату Сіону» та його магістрів. Монах хоче віднайти «Лінію Рози» — місце, де проходив початковий меридіан ще до того, як замість нього було обрано Гринвіцький. На це його наштовхнули слова Соньєра та сенешалів «Пріорату Сіону», які перед смертю розповіли Сайласові ту саму брехню — нібито наріжний камінь (який Сайлас і шукає) знаходиться саме у церкві Святої Сульпіції. Але монах нічого там не знаходить, хоча і вбиває черницю Сандрін, яка намагалася його зупинити. Після цього Сайлас вирішує переслідувати Софі та Роберта, підозрюючи, що вони знають більше секретів «Пріорату Сіону».

Монах діє таємно від свого релігійного наставника, іспанського священика Арінгароси. Коли той дізнається про вбивства, скоєні Сайласом, одразу звертається до французької поліції, розповівши усю правду. Також Арінгароса каже, що Учитель сам запропонував Сайласу та йому знайти наріжний камінь «Пріорату Сіону» як помсту та захист від Ватикану. Як виявиться згодом, Ватикан вирішив відмовитися від покровительства «Опусу Деї», віддавши їм їхні кошти. Саме це змусило Арінгаросу погодитися на пропозицію Учителя. Будучи у відчаї, він думав, що це допоможе «Опусу Деї». Однак після вбивств Арінгароса усвідомлює справжню ціль Учителя. Після цього жандарми на чолі з Безу Фашем вже не полюють на Ленгдона, а намагаються схопити Сайласа, котрий мав би вивести їх на Учителя.

Роберту та Софі вдається непоміченими покинути банк за допомогою його голови, Андре Берне. Він вивозить їх на вантажівці, прикинувшись звичайним водієм. Після цього Андре сам намагається відібрати криптекс, однак йому це не вдається.

Криптекс, зображений в однойменному фільмі

Криптекс можна відкрити тільки за допомогою слова-коду. Воно і має відкрити замок. В іншому випадку інформацію не отримати. Софі каже Роберту, що якщо відкривати криптекс силоміць, то оцет, який є у скляній флязі всередині криптексу, проллється та знищить інформацію. Підказка написана задом наперед, так, як писав свої журнали Леонардо да Вінчі. Ключами до шуканого слова є вірш: «Як давнє слово мудрості знайти… щоб зміг з'єднати знов родину ти?..Ключ — камінь, перед ним вкляк тамплієр… Відкриє атбаш правду всю тепер».[4]

Згодом, щоби заховатися від поліції, а також щоби розгадати слово криптексу, Ленгдон вирішує звернутися до Лі Тібінга — відомого англійського вченого, який займався вивченням історії Святого Грааля (Чаші Христової). Софі та Роберт вирушають до його французького помешкання неподалік Версаля. Попри те, що Ленгдона розшукує поліція, сер Лі погоджується допомогти. Як виявиться згодом, він і є тим Учителем, який стоїть за вбивствами членів «Пріорату Сіону».

Під час перебування у будинку Тібінга на Роберта та Софі нападає Сайлас, який вистежив та переслідував їх. Слуга Тібінга, Ремі, знешкоджує Сайласа.

Сер Лі викликає свій приватний літак, тож він, Роберт та Софі летять до Англії. Вони також беруть із собою непритомного та зв'язаного Сайласа, за яким наглядає Ремі.

Саме в Англії, на думку професора, і має бути наріжний камінь з інформацією «Пріорату Сіону». Під час польоту Софі розповідає про життя з дідусем. Роберт дізнається, що їхні близькі стосунки були повністю зруйновані після того, як Софі побачила сексуальний ритуал «Пріорату Сіону» у заміському будинку дідуся. Також Софі розповідає, що дідусь часто загадував їй загадки, подібні до тих, що у криптексі.

Ленгдону вдається відкрити криптекс, словом до якого є «SOFIA». Однак всередині виявляється ще один, менший криптекс, який також потребує відгадки. Підказкою до нового криптексу є вірш: «В Лондоні папа[5] лицаря[6] ховав, Його плід гнів священний накликав. В утробі сім'я, Рожі плость — а де На гробі куля, що до них веде?»

При виході з літака Тібінга та супутників зупиняє англійська поліція. Вправно обдуривши її, супутники вирушають на пошуки інформації.

Тібінг переконаний, що у вірші йдеться про могили тамплієрів. Також він радить, що потрібно шукати у церкві Тамплієрів у Лондоні. Однак там вони нічого не знаходять. Під час відвідин церкви на них нападає Ремі, вірний слуга Тібінга, та Сайлас, якого Ремі звільнив. Вони погрожують Ленгдону та Софі, а також роблять Тібінга своїм заручником. Роберт у відчаї, він не має найменшого поняття, де шукати далі. До того ж, його мучить сумління через пригоду із сером Лі.

Софі радить пошукати в архівах. Тоді Роберт нарешті розуміє, що треба шукати — не папу, а Попа, англійського поета, який головував на похороні лицаря, сера Ісаака Ньютона, великого магістра «Пріорату Сіону».

Після схоплення Тібінга, Сайлас покидає його та Ремі і йде в Лондонський будинок «Опусу Деї». Там його і ловить французька поліція. Під час затримання Сайлас випадково ранить священика Арінгаросу. Після цього він виривається з рук поліції та, поранений, помирає на вулиці Лондона. Арінгаросі вдається вижити. Він вирішує віддати отримані від Ватикану гроші сім'ям тих, кого убив Сайлас.

В той же час Учитель отруює Ремі (який був його помічником увесь цей час), давши йому отруєний коньяк. Після цього Учитель вирушає у Вестмінстерське абатство.

Могила Ісаака Ньютона у Вестмінстерському абатстві

Тоді ж Роберт та Софі вирушають у Вестмінстерське абатство. Ленгдон думає, що саме там має бути розгадка. Знайшовши могилу Ньютона, супутники не бачать нічого, що має їм допомогти відгадати слово.

Учитель, хитро виманивши Софі та Роберта, заманює їх у пастку. Там він показує своє обличчя, і Софі та Роберт із подивом впізнають Тібінга.

Той розповідає про свою мету знайти наріжний камінь та розкрити таємницю «Пріорату Сіону» через власну ненависть до католицької церкви. Також він погрожує Ленгдону, змушуючи його віддати йому криптекс. Однак в останню хвилину Роберт відкриває криптекс, витягає з нього інформацію та відволікає Тібінга. Той кидається рятувати криптекс, завдяки чому Ленгдону вдається знешкодити його та врятувати себе та Софі.

Поліція затримує Тібінга та знімає обвинувачення з Роберта та Софі. Роберт каже Лі, що розгадкою до криптексу було слово «APPLE» (яблуко — заборонений плід з Біблії).

Через деякий час Роберт та Софі вирушають у каплицю Розлін, куди вказувала підказка, знайдена у малому криптексі. Там Софі знаходить бабусю та молодшого брата, які, як виявилося, не загинули, а жили окремо від неї та Соньєра заради їхньої ж безпеки. Софі невимовно щаслива тому, що знайшла родину. Бабуся розповідає Софі, що їх рід походить від Ісуса Христа, однак вони змінили прізвище, щоби приховати це.

У каплиці Розлін Роберт знаходить ще один дороговказ до відгадки таємниці. Як він виявляє згодом, таємна інформація «Пріорату Сіону» була захована весь цей час під пірамідою-куполом у Луврі. Маючи доступ до цієї інформації, Роберт та Софі вирішують її не розголошувати.

Роман міг би залишитися непоміченим, якби він не мав такого успіху та якби на першій сторінці не стверджувалося би про правдивість описаних подій. Критики звернули увагу на велику кількість неточностей у викладі історії та використанні багатьох непідтверджених легенд.

Хоча книгу вважають художнім, а не історичним твором, Ден Браун розпочинає книгу зі вступом, де стверджує що «всі мистецькі роботи, скульптури, документи… і таємні ритуали у романі є точними»[13], однак багато науковців вважають, що такі заяви вводять читачів у оману.

Найбільшої критики книга отримала саме за неточності у наведенні історичних фактів. Також багато суперечок виникло щодо історії, опису та тлумачення католицизму, церкви та європейського мистецтва, що викликало чимало незадоволення у представників католицьких та інших християнських організацій.

Багато критиків твердили Брауну, що перед публікацією книги потрібно було отримати більше знань на задану тему. Також критики звинувачують Брауна у фабрикуванні та використанні недостовірних історичних фактів, які, за твердженням автора на сторінках роману, є підтвердженими та перевіреними.

«Опус Деї» також спростував опис організації у книзі. На своєму сайті вони заявили: «Ми хотіли би нагадати про те, що „Код да Вінчі“ — історична фікція, і не є надійним джерелом інформації у релігійних питаннях»[14]

У книзі «Пріорат Сіону» зображено як таємну організацію, створену ще у 1099 році. Також стверджується, що братство віками оберігало таємницю Святого Грааля. Твердження Брауна є помилковим. «Пріорат Сіону» було засновано у 1956 році П'єром Плантардом у Франції, і тоді ж було оголошено чотирьох живих членів: Андре Бономе, Жана Делавела, Амана Дефажа і самого Плантарда. Офіційною метою ордена було «виконувати добрі справи, [і] допомогти Католицькій Церкві».

У 1960-70-х роках Плантард створює ряд документів, які ніби-то доводять існування родоводу Марії Магдалини та Ісуса Христа, який започаткував династію королів у Франції; і він, П'єр Плантард, є прямим нащадком цієї династії. Після цього він почав використовувати ім'я Плантард де Сен-Клер, заявляючи, Сен-Клери є прямими нащадками Марії Магдалини та Ісуса Христа.

У 1993 розгорівся скандал навколо «Пріорату Сіону», у якому були замішані Плантард та друг тодішнього президента Франції Франсуа Міттерана, Роджер-Патріс Пелат. У документах «Пріорату Сіону», створених Плантардом, Пелат був записаний як Магістр.

Після виклику до суду для надання свідчень, Плантард під присягою зізнався, що повністю придумав схеми і документи «Пріорату Сіону». Після обшуку його будинку було знайдено решта документів, створених Плантардом, які проголошували його королем Франції. Суддя обмежився тим, що дав Плантарду попередження та звільнив його. Документи «Пріорату Сіону» були визнані недійсними.[15]

Також у книзі «Код да Вінчі» є твердження, ніби серед магістрів «Пріорату Сіону» були видатні люди, наприклад, Ісаак Ньютон, Віктор Гюґо чи Леонардо да Вінчі. Документи, які містили імена можливих магістрів «Пріорату Сіону», було визнано підробкою (ці документи також були створені П'єром Плантардом).[16]

У романі на запитання Софі Неве чи вважався Ісус Сином Божим при житті, Лі Тібінг відповідає їй, що послідовники Христа вважали його звичайною людиною, а Сином Божим його було обрано під час Нікейського собору.

За романом «Код да Вінчі», римський імператор Костянтин скликав Нікейський собор, на якому Христа було «обрано» Сином Божим. Костянтин вважав, що християнство може об'єднати Римську імперію, і для цього вирішив встановити єдину релігію у країні. Через це за основи християнства було прийнято чотири Євангелія, які зображали Христа як сина Божого, та було знищено решту Євангелій, які зображали Христа як людину.

Однак Ісуса вважали Богом із самого початку християнства. Найбільш ранні документи християнської церкви надають Ісусу божественний статус. Навіть нехристиянські письменники, такі як Пліній і Цельс, стверджували, що християни шанують Ісуса як Бога. Одні з перших послідовників Христа були вбиті за переконання, що Ісус був Богом — переконання, якого вони не відреклися навіть перед смертю.[17] У листах апостола Павла, написаних по смерті Ісуса, він називає Христа «Господом».[18]

У творі Лі Тібінг стверджує, що Ісус був одружений з Марією Магдалиною, і у них народилася дочка. У офіційних Євангеліях і Біблії немає жодної згадки про його одруження. Для підтвердження власної теорії, Лі Тібінг використовує уривок гностичного Євангелія від Філіпа, написаного пізніше попередніх Євангелій, у якому йдеться про те, що Ісус любив та часто цілував Марію Магдалину. Однак оригінал рукопису розірваний на цьому уривку, тому нема точного підтвердження даної інформації. Марію Магдалину названо «компаньйонкою Христа», але це не є підтвердженням фізичних зносин між нею та Ісусом. Більшість Євангелій, на які посилається Тібінг, написані пізніше решти Євангелій.[19]

У книзі є твердження Лі Тібінга, ніби Марія Магдалина була втіленням Святого Грааля, і так її таємно називали. Однак легенди про Святий Грааль з'явилися аж у дванадцятому столітті, тож нема доказів того, щоби Марію Магдалину так називали.[20]

Ден Браун надає давньофранцузькій назві Святого Грааля (San Graal) нового значення — королівська кров (за романом , Sang réal), змішуючи два поняття, та стверджуючи, що вони пишуться однаково. Однак правильно «королівська кров» французькою пишеться le sang royal. Також нема офіційно визнаних доказів, ніби Тамплієри знайшли що-небудь, пов'язане з Граалем.

Роман отримав чимало критики з боку літераторів. Автору закинули нестачу письменницького таланту та стереотипне відтворення французів та британців. Письменник Стівен Кінг назвав книгу бездарною.[21]

Салман Рушді сказав про «Код да Вінчі»: «Навіть не запитуйте мене про „Код да Вінчі“. Ця книга настільки погана, що ганьбить решту поганих книг».[22]

Стівен Фрай сказав про книгу: «Я ненавиджу всі ті книги про Святий Грааль, масонів та католицькі змови. Я хочу сказати, що є набагато більше цікавого в мистецтві та архітектурі. Книга грає на найгіршому в людстві, це бажання думати погано про наше минуле та бажання почувати себе вищим за це у дурнуватий спосіб».[23]

Ентоні Лейн, репортер газети «The New Yorker», назвав «Код да Вінчі» «абсолютним сміттям», і «грубим падінням стилю».[24]

Лінгвіст Джефрі Пуллум назвав Брауна «найгіршим письменником в історії літератури», додавши: «Браун пише не просто погано; це незграбно, бездумно, майже геніально погано».[25]

Роджер Іберт відізвався про книгу як про «халтурно написаний твір», хоча додав: «однак з інтригуючим сюжетом».[26]

«Код да Вінчі» мав чимало попередників, які і вплинули на Брауна у написанні його роману.[27]

Ідея «Коду да Вінчі» була навіяна книгою Майкла Бейджента, Річарда Лі та Генрі Лінкольна «Свята кров та Святий Грааль», видана у 1982 році. Ден Браун не заперечував знайомства з книгою. У главі 60 «Коду да Вінчі» є згадка про «Святу кров і Святий Грааль», як підтвердження теорії Брауна про Марію Магдалину та Ісуса Христа. Варто додати, що один із головних героїв «Коду да Вінчі», Лі Тібінг є контамінацією імен Лі (Leigh) і Бейджента (Baigent — анаграма Teabing).

Лі та Бейджент подали в суд на Брауна, стверджуючи, що «Код да Вінчі» є художньою версією їхньої власної книги, а не самостійним твором. Однак у 2006 році суд відхилив їх звинувачення.

У свою чергу, книга «Свята кров та Святий Грааль» базується на дослідженнях та гіпотезах німецького історика та археолога Отто Рана, які він виклав у своїй книзі «Хрестовий похід проти Грааля» («Kreuzzug gegen den Gral»,1933)

Ден Браун назвав головними джерелами для написання «Коду да Вінчі» книги Маргарет Старберд та «Одкровення Тамплієрів» Лінна Пікнета и Клайва Принса.