Конячів

Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» село належало до Ярославського повіту, знаходилося в родючій місцевості, при дорозі з Ярослава до Цешанува. В селі не було власної церковної парафії. Греко-католики належали до парафії в селі Сурохові Ярославського деканату Перемишльської єпархії, а римо-католики — до парафії у Ярославі. Згідно з переписом 1881 року в селі було 227 мешканців. Проте відповідно до церковних даних, тоді було 17 римо-католиків та 223 греко-католики.[3].

У 1912 р. селяни звели дерев'яну богослужбову каплицю о. Николая, яка була філіяльною церквицею парафії у Сурохові.[4]

Після окупації поляками Галичини село входило до Ярославського повіту Львівського воєводства Польщі, а після укрупнення ґмін 1 серпня 1934 року включене до ґміни Муніна. На 01.01.1939 в селі проживало 480 мешканців, з них 300 українців-грекокатоликів, 80 українців-римокатоликів (у кінці 1930-х перейшли на римо-католицький обряд), 20 поляків, 80 польських колоністів міжвоєнного періоду[5]. Після анексії СРСР Західної України в 1939 році село включене до Ляшківського району Львівської області.

16 серпня 1945 року Москва підписала й опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном. Українці не могли протистояти антиукраїнському терору після Другої світової війни. Частину добровільно-примусово виселили в СРСР (135 осіб — 30 родин опинилися в населених пунктах Тернопільської області)[6]. Решта українців попала в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і була депортована на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[7].

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][8]: