Кренкель Ернст Теодорович

Ернст Теодорович Кренкель
нім. Ernst Theodorowitsch Krenkel
рос. Эрнст Теодорович Кренкель;
Народився 11 (24) грудня 1903(1903-12-24)
Білосток, Російська імперія нині Польща
Помер 8 грудня 1971(1971-12-08) (67 років)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Російська імперія СРСР
Національність німець
Діяльність мандрівник-дослідник, журналіст, політик, філателист, географ
Галузь радист
Заклад НДІ гідрометеорологічного приладобудування
Посада голова Всесоюзного товариства філателістів (1966—1971)
Ступінь доктор географічних наук
Відомий завдяки: «Північний полюс-1»
Батько Теодор Эрнстович Кренкель
Мати Марія Яківна Кренкель (ур. Кестнер)
У шлюбі з Наталя Петрівна Кренкель (ур. Корягіна) (1902—1970)
Діти Ірина, Людмила (1928), Теодор (1940)
Нагороди
Почесний радист СРСР

 Кренкель Ернст Теодорович у Вікісховищі

Ернст Теодо́рович Кре́нкель (нім. Ernst Theodorowitsch Krenkel, рос. Эрнст Теодорович Кренкель;; 11 (24) грудня 1903, Білосток 8 грудня 1971, Москва, СРСР) — відомий радянський полярний дослідник, професійний радист, доктор географічних наук (1938). Герой Радянського Союзу (1938).

У 1930 році встановив світовий рекорд радіозв'язку на довгих хвилях.

Учасник арктичної експедиції на дрейфуючій полярній станції «Північний полюс-1» під керівництвом Івана Папаніна.

Життєпис

Народився 9 (24) грудня 1903(19031224) в місті Білосток Гродненської губернії Російської імперії (нині — адміністративний центр Підляського воєводства Польщі) в родині інспектора комерційного училища. Німець.

У 1910 році разом з родиною переїздить до Москви. Навчався в приватній гімназії при швейцарській реформатській церкві. З початком Першої світової війни полишив навчання, працював різноробом, пакувальником посилок, розклійником афіш, помічником електромонтера. У 1921 році з відзнакою закінчив однорічні курси радіотелеграфістів у Москві, працював на Люберецькій приймальній радіостанції.

У 1924—1925 роках як радист брав участь у роботі першої радянської полярної обсерваторії на Маточкин Шар (Нова Земля). У 1925 році призваний до лав РСЧА, проходив службу радистом радіотелеграфічного батальйону (м. Владимир). У листопаді 1926 року демобілізувався. Не знайшовши роботи за спеціальністю, почав займатись короткохвильовим радіоаматорством.

З 1927 року — знов радист радянської полярної обсерваторії на Маточкиному Шарі, під час зимування 1927—1928 років вперше в історії провів наддалекі сеанси радіозв'язку на коротких хвилях. У 1928 році — радист гідрографічного судна «Таймир», на якому провів тривалу експедицію в Баренцевому морі.

З кінця 1928 року — співробітник Центрального науково-дослідницького інституту зв'язку. Учасник численних арктичних експедицій: на криголамному пароплаві «Георгій Сєдов» (1929), зимування на полярній станції Бухта Тиха в архіпелазі Земля Франца-Йосифа (1929—1930), на німецькому дирижаблі «Граф Цепелін» (1931), на пароплаві «Сибіряков» (1932), на радянському дирижаблі «В-3» (1933), на пароплаві «Челюскін» (1933—1934). Після загибелі корабля забезпечував радіозв'язком крижаний табір Отто Шмідта з материком. Позивний радіостанції «Челюскіна» RAEM згодом був закріплений за Е. Кренкелем як його особистий радіоаматорський позивний. Протягом 1935—1936 років — начальник полярних станцій Мис Олов'яний і Острів Домашній в архіпелазі Північна Земля.

З 21 травня 1937 по 19 лютого 1938 року як радист спільно з Іваном Папаніним, Єфгеном Федоровим і Петром Ширшовим брав участь у дрейфі першої радянської дрейфуючої станції «Північний полюс-1».

З 1938 року — начальник управління полярних станцій Головпівнморшляху. В роки німецько-радянської війни виконував важливі доручення керівництва Головпівнморшляху: керував евакуацією дітей полярників з Москви, брав участь у переводі Арктичного інституту та інших підрозділів Головпівнморшляху з оточеного Ленінграда.

У 1948 році був раптово знятий з посади. Після кількамісячного безробіття був призначений директором Московського радіозаводу.

З 1951 року й до кінця життя працював у НДІ гідрометеорологічного приладобудування: завідувач лабораторією, завідувач відділом, а з 1969 року директор інституту. У 1968—1969 роках очолював похід науково-дослідницького судна «Професор Зубов» до Антарктиди.

Також проводив значну громадсько-політичну діяльність: очолював Федерацію радіоспорту СРСР, очолював Всесоюзне філателістичне товариство, обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1946).

Мешкав у Москві, де й помер 8 грудня 1971 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Радист

У 1933—1934 роках Кренкель працював радистом на пароплаві «Челюскін». Після загибелі «Челюскіна» 13 лютого 1934 Кренкель забезпечував радіозв'язок льодового табору О. Ю. Шмідта з материком. Позивний радіостанції «Челюскіна» RAEM у серпні 1934 року був закріплений за Кренкелем як особистий радіоаматорський позивний[2].

Нагороди і почесні звання

Поштова марка СРСР до 70-річчя від народження Е. Кренкеля (1973).
Геофізична полярна обсерваторія імені Е. Кренкеля на острові Гейса.

Твори

Пам'ять

Ім'ям Ернста Кренкеля названо:

Примітки

  1. Кренкель Эрнст Теодорович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Свиридова, 1979, с. 17.
  3. Свиридова, 1979, с. 199.
  4. Книжковий інтернет-магазин «libex.ru». Архів оригіналу за 22 вересня 2014. Процитовано 20 червня 2015.
  5. Свиридова, 1979, с. 17—18.
  6. Радиолюбительский диплом RAEM (рос.)

Література

  • Справочник по радиолюбительским дипломам мира / Составитель Свиридова Вера Степановна. — 3—е, переработанное и дополенное (по состоянию на 1 февраля 1979 г.). — Москва : Ордена «Знак Почёта» Издательство ДОСААФ СССР, 1979. — 248 с. (рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.