Кьовесс фон Кевессаза

Кьовесс був сином генерал-майора Альбіна Віктора Кьовесса (1821—1890) та Йоганни Регіни Стерцінг (1836—1898), дочки трансільванського фармацевта.

5 жовтня 1892 року він одружився з Євгенією Фрейн Хе фон Глунек (1861—1941), дочкою вчителя права і цісарсько-королівського Міністра Антона Фрейхера Хе фон Глунека. У подружжя було троє синів: Адальберт († 1914), Євген (Йен) і Геза (1896—1977), які служили артилерійськими офіцерами. Останній працював доктором історії в Музеї історії армії, і в 1950 році йому ненадовго довірили керівництво.

З 1864 р. Кьовесс відвідував середню школу в Будапешті, а з осені 1865 р. вступив до кадетського інституту в Гайнбург-ан-дер-Донау. У 1868 році він розпочав навчання в академії в Зноймо, а в 1869 році вступив у Цісарсько-королівську технічну військову академію у Відні.

18 серпня 1872 року він в званні лейтенанта приєднався до цісарсько-королівського інженерного полку № 2 (Відень).

У 1875 році він став першим обер-лейтенантом, який відвідував військову школу з 1876 по 1878 рік. У 1878 році він був призначений до 16-ї піхотної дивізії військ у Сібіу як офіцер генерального штабу.

У 1879 році — офіцер генерального штабу 12-ї кавалерійської бригади.

В 1882 році з метою придушення заколоту в Далмації Кевессаза очолив свою першу експедицію, за це імператор Франц Йосиф I відзначенив його медаллю «За заслуги», також він отримав Лицарський хрест Ордена італійської корони того ж року.

З 1882 р. Кьовесс працював гауптманом Генерального штабу у Відні, в 1885 р. виконував обов'язки командира роти піхотного полку № 38.

У період з листопада 1886 р. по листопад 1888 р. був офіцером Генерального штабу 1-го армійського корпусу в Кракові. У 1889 році він перейшов до штабу піхотного полку № 56 у Вадовицях.

1 травня 1890 року він отримав звання майор та був переведений в Естергом в 26-й піхотний полк. У листопаді 1894 року, у віці 40 років, він отримав звання оберст-лейтенанта і був працевлаштований у 72-му піхотному полку в Братиславі.

1 листопада 1896 р. Кьовесс став оберстом і служив у піхотному полку № 52. З березня 1898 р. по жовтень 1902 р. він командував піхотним полком № 23 у Будапешті. У жовтні 1902 року він взяв на себе керівництво 15-ою піхотною бригадою 8-ї дивізії під керівництвом Франца Конрада в Інсбруку і отримав звання генерал-майора в листопаді. У листопаді 1906 року він прийняв командування цісарсько-королівської 8-ї військової дивізії і був підвищений до фельдмаршала-лейтенанта в травні 1907 року.

Герман Кьовесс фон Кевессаза. 1915 р.

У квітні 1910 р. став інспектором укріплень у Південному Тіролі. У червні 1911 року він обіймав посаду генерал-командуючого XII корпусу в Сібіу, 1 листопада 1911 року він отримав звання генерала піхоти.

Коли в серпні 1914 р. розпочалася війна, група XII корпусу Кьовесса була підпорядкована 3-й армії і намагалася захищати Буковину та лінію Дністра. У битві на Гнилій Липі ці війська були відкинуті росіянами. Крім того, 30 серпня Кьовесс отримав звістку про смерть свого старшого сина Бели (Адальберта), який загинув в якості взводного в Угнові.

У вересні XII Корпус підрозділу 2-ї армії генерала Едуарда фон Бем-Ермолі, змушений був евакуйовуватися з Східної Галичини після поразки під Львовом та відступати до Карпатського хребта. Наприкінці жовтня 1914 р. XII корпус для полегшення виснаженого Перемишля не добився результату в контратаках у Старому Самборі. У листопаді 1914 року 2-а армія була виведена з Карпат і з XII-тим корпус передислокувався до Піліці в районі Белхатова для траншейної війни в польській Сілезії.

На початку травня 1915 р. внаслідок Горлицького прориву німецької 11-ї армії почався «великий відступ» росіян. Напад з району Радома на Віслу було відновлено.

21 липня 1915 р. Кьовесс у співпраці з німецьким корпусом ландверу під командуванням генерала Войрша зумів взяти Демблінську фортецю і командував своєму корпусу перетнути там Віслу.

28 вересня 1915 р. Кьовесс став командувачем цісарсько-королівської 3-ї армії. У жовтні 1915 р. складі групи армій Маккенсена було розпочато напад на Сербію разом з німецькою 11-ою армією Макса фон Гальвіца, в результаті було завойовано Белград. 3-тя армія зосередилася у другій фазі нападу на завоювання Чорногорії та Албанії. Після завоювання Ловчена (11 січня), окупації Цетинє (13 січня) і Тирани (9 лютого), Кьовесс отримав звання генерал-оберста.

Кьовесс з німецьким фельдмаршалом фон Макензеном. 1916 р.

З березня 1916 року австро-угорська 3-тя армія входила до групи армій ерцгерцога Євгена на Південно-Тірольському фронті. У липні наступ на італійців, що розпочався в середині травня, довелося знову розірвати, оскільки фронт в Галичині розвалився в результаті російського наступу Брусилова.

20 жовтня 1916 року генерал-оберст Кьовесс прийняв командування 7-ю цісарсько-королівською армією, яка захищала Карпатський хребет на румунському кордоні. У липні 1917 р. Контрнаступ союзників відвоював Буковину, а втрачені Чернівці були звільнені військами під керівництвом Кьовесса. За це він був нагороджений угорським баронством у поєднанні з довічним кріслом в угорському парламенті.[1]

5 серпня 1917 р. Кьовесс отримав звання фельдмаршала. З січня 1918 р. Кьовесс командував існуючими групами 7-ї армій та 1-ї армій в Трансільванії, після Бухарестського мирного договору 7 травня 1918 року, ці формування були знову розпущені. Будучи наступником Артура Арца фон Штраусенбурга, Кьовесс нарешті був призначений Карлом І останнім Верховним головнокомандувачем Збройних сил Австро-Угорщини (3 листопада 1918), які до цього моменту перебували в стані повного розпаду. 4 листопада 1918 р. (наступного дня після перемир'я з Італією) Кьовесс мусив відступити і наказати демобілізацію Збройних сил, згідно з наказом Карла I.

31 жовтня 1918 р. Угорщина розірвала Реальний союз з Австрією. Угорські полки поверталися до свого командування. Прибув Кьовесс у Відень 9 листопада 1918 року з 200 чоловіками на кораблі з Угорщини. До 3 грудня 1918 р. він закінчив розпуск Збройних сил та 19 грудня подав у відставку.

Після війни Кьовес жив в Відні і Будапешті. В травні 1919 року ряд угорських офіцерів звернулися до Кьовеса з пропозицією постати на чолі «білих» угорських військ і виступити проти Угорської Радянської Республіки, но Кевессаза відмовився, заявивши, що в політику він не вмішується. Помер 22 вересня 1924 на 70 році життя в Відні.

Форму фельдмаршала Кьовесса фон Кевессази можна переглянути у постійній експозиції Військово-історичного музею у Відні.