Кіршенблат Яків Давидович

Яків Давидович Кіршенблат народився в Тифлісі 23 липня 1912 року в родині лікаря, випускника Берлінського університету. Закінчивши школу і мріючи стати вченим-біологом, він поїхав до Ленінграда. Документи виш у нього не прийняв, бо хлопець виявився неповнолітнім (16 років). Він влаштувався портовим вантажником і відвідував лекції на біологічному факультеті як вільний слухач. Ставши студентом, працював у протозоологічній лабораторії В. О. Догеля.

У 20 років Яків Кіршенблат одержав диплом про вищу освіту і пішов науковим співробітником фізіологічної лабораторії Всесоюзного інституту тваринництва. Після закінчення аспірантури (1934—1937) він стає асистентом кафедри зоології безхребетних в університеті. Тоді ж його обрали секретарем Ленінградського відділення Академії наук СРСР. Це надало йому можливість спілкуватися з видатними вченими, зокрема фізіологами О. О. Ухтомським, Л. А. Орбелі. Невдовзі він захистив свою монографію з паразитології (1938) як кандидатську дисертацію[1].

В роки війни він лишався у блокованому Ленінграді. Він стає лікарем-лаборантом військового шпиталю, згодом — начальником лабораторії і… стає студентом лікувального факультету Першого Ленінградського медичного інституту в оточеному місті.[2].

По закінченню війни він працює (1946—1953) старшим науковим співробітником Інституту акушерства і гінекології Академії медичних наук СРСР, стає доктором біологічних наук (1952). Повоєнні роки стали часом лихих випробувань: розгром вітчизняної біології як такої і розгортання антисемітської компанії (Справа лікарів). Низка вчених зазнала репресій, сотні біологів змушені були полишити місця роботи в наукових центрах[1]. Син вченого, Володимир Кіршенблат згадує: «Коли батька звільнили через „справу лікарів“, він дев'ять місяців знаходився без роботи і з валізою чекав, коли за ним „прийдуть“. Але за ним не прийшли. Коли Сталін помер, батька відновили на роботі. Однак кабінет ендокринології вже ліквідували, а куди він тільки не писав — до Москви, Київа, Ленінграда — усі відмовляли. І лише коли він подав кандидатуру на конкурс по заміщенню посади завідувача кафедри нормальної фізіології Чернівецького медичного інституту, його взяли на роботу»[3]. Цю посаду він обіймав до кінця життя.

Дослідження Я. Д. Кіршенблата здійснювались у трьох основних напрямах: паразитологія, ентомологія і ендокринологія. Він вніс зміни у класифікацію стьожкових червів[5], описав нові види цих тварин, що паразитують на закавказьких гризунах, вивчив поширення і фізіологію гельмінтів Грузії та Вірменії.

Невдовзі після закінчення університету Я. Д. Кіршенблат описав два нові види і два підвиди кліщів, згодом — десятки видів жуків з родини хижаків (Staphylinidae) Тоді ж, у другій половині 1930-х він вивчав географічне поширення жуків у Забайкаллі і Поволжі[6][7].

Вже у Чернівцях, ставши ендокринологом, він обробляв свою довоєнну колекцію жуків-хижаків. Нині вона зберігається в Зоологічному інституті РАН[8].

Людина широкої ерудиції, Я. Кіршенблат обґрунтував виділення особливої групи біологічно активних речовин, яким він дав назву «телергонів» (1957). Він переконливо показав наявність хімічного передавання ними інформації у рослин, тварин, людини і запропонував детальну класифікацію цих сполук (1958). Два роки по тому до аналогічних висновків дійшли й німецькі біологи, запропонувавши термін «феромони», який згодом набув поширення на заході, а потім і в СРСР. Захистити свій пріоритет і запровадити згадану класифікацію у науковий вжиток[9] Якову Давидовичу не вдалося.

У повоєнний період основним напрямом досліджень Я. Д. Кіршенблата стає ендокринологія, зокрема особливості будови і функціонування статевих залоз, їх вплив на організм Разом з учнями він енергійно розвиває революційну на той час гіпотезу про регуляторну дію гіпоталамуса на ендокринні залози. Нині ті припущення одержали безперечне підтвердження. Він також вивчав кортикостероїдні гормони надниркових залоз, гіпофізу і яєчників, лікування розладів менструального циклу. При кафедрі вчений створив лабораторію електрофізіології мозку (1966).

Одним з практичних результатів праці Я. Кіршенблата стала розробка гормональної діагностики вагітності на 7—14 тижнях. Ідея і розроблена методика знайшли застосування не в акушерстві, а у рибництві для штучного розведення осетрових та костистих риб.

У Чернівцях Я. Кіршенблат невдовзі після початку роботи на новому місці досконало опанував нову для нього навчальну дисципліну — нормальну фізіологію, вивчив українську (на додачу до грузинської, німецької і англійської). Слухати його глибокі майстерні лекції приходили міські лікарі-практики. За чверть століття він керував виконанням 16 кандидатських дисертацій і консультував підготовку чотирьох докторів наук.

Вагомим внеском у підготовку ендокринологічних кадрів стала навчальна література, підготовлена Я. Д. Кіршенблатом. Він є автором понад 160 наукових та науково-методичних публікацій, серед яких є монографії і підручники (дивись нижче). Крім того, у його творчому доробку — науково-популярні статті у всесоюзних журналах «Природа», «Знание — сила» та інші.

• Обзор жуков рода Paederus, встречающихся на территории СССР// Паразитологический сборник: 1932. Вып. 3. С. 215—222.
• Обзор палеарктических видов рода Ontholestes Ganglb. (Col., Staph.) — Тр. ЗИН. АН СССР. — 1936. — Т. 3. С. 551—567.
• Жуки-стафилины в гнездах Citellus pygmaeus Pall. // Вестник микробиологии, эпидемиологии и паразитологи (Саратов), 1937, т. 16, № 1-2, с. 171—185. https://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/shavlbdm.htm
• Происхождение явления промежуточных хозяев у паразитов.— В кн.: «Проблемы общей паразитологии».—Уч. зап. ЛГУ, 1937, № 13, серия биол.
• Закономерности динамики праразитофауны мышевидных грызунов. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1938. — 92 с.
• Паразитические черви малоазиатского суслика (Citellus xanthoprymnus Bennet) в Армении.— Уч. зап. ЛГУ, 1939, № 15, серия биол.
• Особенности пещерных животных «Природа», 1939, № 8.
• Личиночные стадии ленточных червей в грызунах Грузии и Армении.— Сообщ. Груз, филиала АН СССР, 1940, т. 1, № 4.
• Новые данные о личиночных стадиях ленточных червей в грызунах Грузии.— Сообщ. АН ГрузССР, 1948, т. 9, № 4.
• Материалы к гельминтофауне грызунов в Грузии. — Тр. зоол. ин-та. АН Груз. ССР, 1948. Т.8. стр. 317—339.
• К гельминтофауне закавказского хомяка (Mesocricetus auratus brandti Nehr.).—Уч. зап. ЛГУ, серия биол., 1949, вып. 19, № 101.
• О возрастных и сезонных изменениях паразитофауны грызунов // Природа, 1951, № 5. С. 69 — 71.
• Сем. Staphylinidae — Стафилины, или коротконадкрылые жуки. В кн.: Определитель насекомых Европейской части СССР. М.–Л.: Наука, 1965, с. 111—156.
• Общая эндокринология [учеб. пособие для биол. специальностей ун-тов]. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Высш. школа, 1971. — 370 с.
• Практикум по эндокринологии [Текст]: [для биол. специальностей ун-тов] — М. : Высш. школа, 1969. — 256 с.
• Сравнительная эндокринология яичников. — М.: Наука, 1973
• Телергоны — химические средства взаимодействия животных: 2-е изд. — Москва: Наука, 1974. — 127 с.

Багатогранна діяльність Я. Д. Кіршенблата відзначена орденом Знак Пошани та медалями. На його честь названо низку видів твердокрилих комах.

Портрет вченого є в галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету. У цьому ж виші заснована щорічна студентська стипендія імені професора Я. Д. Кіршенблата, його ім'я носить кафедра фізіології БДМУ. У 2003 році в Чернівцях відбулася міжднародна наукова конференція «Фізіологія регуляторних систем», присвячена Я. Д. Кіршенблату[1].