Гормони

Гормо́ни (грец. Ορμόνη) — це біологічно активні речовини, що виділяються ендокринними залозами безпосередньо у кров і впливають на певні органи і тканини-мішені або на організм в цілому.[1][2] Гормони є гуморальними (такими, що переносяться з кров'ю) регуляторами певних процесів у певних органах і системах.

Існують й інші визначення, згідно з якими трактування поняття гормони ширше: «сигнальні хімічні речовини, що виробляються клітинами тіла і впливають на клітини інших частин тіла»[джерело?]. Це визначення є кращим, оскільки воно охоплює багато речовин, які традиційно зараховують до гормонів: гормони тварин, які позбавлені кровоносної системи наприклад, екдизони круглих червів, гормони хребетних, які виробляються не в ендокринних залозах (простагландини, еритропоетини тощо), а також гормони рослин.

Історія

Гормони були відкриті у 1905 році Старлінгом і Бейлісом.

Функція

Використовуються в організмі для підтримки його гомеостазу, а також для регуляції багатьох функцій (росту, розвитку, обміну речовин, реакції на зміни умов середовища).

Рецептори

Всі гормони реалізують свою дію на організм або на окремі органи і системи за допомогою спеціальних рецепторів цих гормонів. Рецептори гормонів діляться на 3 основні класи:

Для всіх рецепторів характерний феномен саморегуляції чутливості за допомогою механізму зворотному зв'язку — при низькому рівні певного гормону автоматично компенсаторно зростає кількість рецепторів у тканинах та їх чутливість до цього гормону — процес, що називають сенсибілізацією (а також ап-регуляцією (посилення, від англ. up-regulation), або сенситізацією (англ. sensitization)) рецепторів. І навпаки, при високому рівні певного гормону відбувається автоматичне компенсаторне зниження кількості рецепторів в тканинах та їх чутливості до цього гормону — процес, що називається десенсибілізацією (а також даун-регуляцією (від англ. down-regulation — зниження), або десенситизацією (англ. desensitization)) рецепторів.

Збільшення або зменшення вироблення гормонів, а також зниження, або збільшення чутливості гормональних рецепторів і порушення гормонального транспорту призводить до ендокринних захворювань.

Механізми дії

Коли гормон, що знаходиться в крові, досягає клітини-мішені, він вступає у взаємодію із специфічними рецепторами; рецептори «прочитують послання» організму, і в клітині починають відбуватися певні зміни. Кожному конкретному гормону відповідають виключно «свої» рецептори, що знаходяться в конкретних органах і тканинах, — тільки при взаємодії гормону з ними утворюється гормон-рецепторний комплекс.

Механізми дії гормонів можуть бути різними. Одну з груп складають гормони, які з'єднуються з рецепторами, що знаходяться усередині клітин, — як правило, у цитоплазмі. До них належать гормони з ліпофільними властивостями — наприклад, стероїдні гормони (статеві гормони, глюко- і мінералокортикоїди), а також гормони щитоподібної залози. Будучи жиророзчинними, ці гормони легко проникають через клітинну мембрану і починають взаємодіяти з рецепторами у цитоплазмі, або ядрі. Вони слабо розчинні у воді, при транспортуванні по крові зв'язуються з білками-носіями.

Вважається, що в цій групі гормонів гормон-рецепторний комплекс виконує роль своєрідного внутрішньоклітинного реле — утворившись в клітині, він починає взаємодіяти з хроматином, який знаходиться в клітинних ядрах і складається з ДНК і білка, і тим самим прискорює або сповільнює роботу тих, або інших генів. Вибірково впливаючи на конкретний ген, гормон змінює концентрацію відповідною РНК і білка, і разом з тим коректує процеси метаболізму.

Біологічний результат дії кожного гормону вельми специфічний. Хоча у клітині-мішені гормони змінюють зазвичай менше 1 % білків і РНК, цього виявляється цілком достатньо для отримання відповідного фізіологічного ефекту.

Більшість інших гормонів характеризуються трьома особливостями:

  • вони розчиняються у воді;
  • не зв'язуються з білками-носіями;
  • починають гормональний процес, як тільки з'єднуються з рецептором, який може знаходитися в ядрі клітки, її цитоплазмі, або розташовуватися на поверхні плазматичної мембрани.

У механізмі дії гормон-рецепторного комплексу таких гормонів обов'язково беруть участь посередники, які індукують відповідь клітини. Найважливіші з таких посередників — цАМФ(циклічний аденозинмонофосфат), інозитолтрифосфат, іони кальцію.

Так, в середовищі, позбавленому іонів кальцію, або в клітинах з недостатньою їх кількістю, дія багатьох гормонів послаблюється; при застосуванні речовин, що збільшують внутрішньоклітинну концентрацію кальцію, виникають ефекти, ідентичні до дії деяких гормонів.

Участь іонів кальцію, як посередника забезпечує вплив на клітини таких гормонів, як вазопресин і катехоламіни.

Виконавши своє завдання, гормони або розщеплюються в клітинах-мішенях, або в крові, або транспортуються до печінки, де розщеплюються, або, нарешті, видаляються з організму в основному з сечею (наприклад, адреналін).

Гормони людини

Список найважливіших гормонів людини:

СтруктураНазваСкороченняМісце синтезуМеханізм дії
триптамінмелатонін (N-ацетіл-5-метокситриптамін)епіфіз
триптамінсеротонін5-htентерохромафінні клітини
похідне ТирозинутироксинT4щитоподібна залозаTR
похідне ТирозинутрийодтиронінT3щитоподібна залозаTR
похідне Тирозину (катехоламін)адреналін (епінефрин)надниркові залози
похідне Тирозину (катехоламін)норадреналін (норепінефрин)надниркові залози
похідне Тирозину (катехоламін)дофамінгіпоталамус
пептидантимюлерівський гормон (речовина Мюллера, інгібітор)АМГклітини Сертолі
пептидадипонектинжирова тканина
пептидадренокортикотропний гормон (кортикотропін)АКТГпередня частка гіпофізуцАМФ
пептидангіотензин, ангіотензиногенпечінкаIP3
пептидантидіуретичний гормон (Вазопресин)АДГзадня частка гіпофізу
пептидпередсердний натрійуретичниий пептидАНФсерцецГМФ
пептидглюкозозалежний інсулінотропний поліпептидГІПK-клітини дванадцятипалої і тонкої кишок
пептидкальцитонінщитоподібна залоза (C-клітини)цАМФ
пептидкортикотропін-вивільняючий гормонАКГГгіпоталамусцАМФ
пептидхолецистокінін (панкреозимін)CCKi-клітини дванадцятипалої і тонкої кишок
пептидеритропоетиннирки
пептидфолікулостимулюючий гормонФСГпередня частка гіпофізуцАМФ
пептидгастринG-клітини шлунку
пептидгрелін (гормон голоду)
пептидглюкагонпідшлункова залоза (альфа-клітки)цАМФ
пептидгонадотропін-вивільняючий гормон (люліберин)GNRHгіпоталамусIP3
пептидсоматотропін-вивільняючий гормон ("гормон росту"-вивільняючий гормон, соматокринін)GHRHгіпоталамусIP3
пептидхоріонічний гонадотропін людиниhcg, ХГЛплацентацАМФ
пептидплацентарний лактогенПЛ, HPLплацента
пептидсоматотропний гормон (гормон росту)GH or hghпередня частка гіпофізу
пептидінгибін
пептидінсулінпідшлункова залоза (бета-клітини)Тирозинкіназа, IP3
пептидінсуліноподібний фактор росту (соматомедин)ІФР, IGFТирозинкіназа
пептидлептин
пептидлютеїнізуючий гормонЛГ, LHпередня частка гіпофізуцАМФ
пептидмеланоцитстимулюючий гормонМСГпередня частка гіпофізуцАМФ
пептиднейропептид Y
пептидокситоцинзадня частка гіпофізуIP3
пептидпаратироїдний гормонPTHпаращитоподібна залозацАМФ
пептидпролактинпередня частка гіпофізу
пептидрелаксин
пептидсекретинSCTверхні відділи тонкої кишки
пептидсоматостатинSRIFпідшлункова залоза (дельта-клітини острівців Лангерганса), гіпоталамус
пептидтромбопоетинпечінка, нирки
пептидТиреотропний гормонпередня частка гіпофізуцАМФ
пептидТиротропін-вивільняючий гормонTRHгіпоталамусIP3
глюкокортикоїдкортизолКіркова речовина надниркової залози
мінералокортикоїдАльдостеронКіркова речовина надниркової залози
статевий стероїд (андроген)тестостероняєчкаядерний рецептор
статевий стероїд (андроген)дегидроепіандростеронДГЕАКіркова речовина надниркової залозиядерний рецептор
статевий стероїд (андроген)андростендіоляєчники, яєчка
статевий стероїд (андроген)дигідротестостеронмножинне
статевий стероїд (естроген)естрадіолфолікулярний апарат яєчників, яєчка
статевий стероїд (прогестин)прогестеронжовте тіло яєчниківядерний рецептор
стеринкальцитріолнирки
ейкозаноїдпростагландинисім'яна рідина
ейкозаноїдлейкотрієнилейкоцити
ейкозаноїдпростациклінендотелій
ейкозаноїдтромбоксантромбоцити

Див. також

Джерела

Література

  • Гормони: розмова про жіноче тіло, приголомшливі факти про критичні дні та про те, чому нас треба почути / Е. Морган ; [пер. з англ. О. Замойської]. – Київ : SNOWDROP, 2020. – 264 с.

Посилання

  1. Melmed, S; Polonsky, KS; Larsen, PR; Kronenberg, HM (2011). Williams Textbook of Endocrinology (вид. 11th). Saunders. с. 478–479. ISBN 978-1416029113.
  2.  Шевчук, В. Г., В. М. Мороз, С. М. Бєлан, М. Р. Гжегоцький, М. В. Йолтухівський (2015). Фізіологія. (вид. 2, Підручник для ВМНЗ IV р.). Вінниця: Нова Книга. ISBN 9789663825328.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.