Липа Іван Львович

Ли́па Іва́н Левкович (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик, 24 лютого 1865, Керч — 13 листопада 1923, Винники) — український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар. Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Батько Юрія Липи.

Іван Львович Липа
Іван Львович Липа
1-й Комісар Одеси від ЦР УНР
1917
Попередник Микола Княжевич
Наступник Володимир Мустафін
Міністр управління культів
26 грудня 1918 — 13 лютого 1919
Попередник Воронович Михайло Михайлович
Міністр віровизнання
13 лютого 1919 — 9 квітня 1919
Наступник Мирович Констянтин Констянтинович
Народився 24 лютого 1865(1865-02-24)
Керч, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер 13 листопада 1923(1923-11-13) (58 років)
Винники, Львівське воєводство,
Польська Республіка
Відомий як поет, літературний критик
Країна Російська імперія
Національність українець
Освіта Казанський державний університет
Політична партія УПСС
Мати Ганна Житецька
Діти Липа Юрій Іванович
Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис
Іван Липа, 1881 рік

Народився в родині міщан. Батько, Лев Васильович, був відставним солдатом російської армії. За материнською лінією (Ганна Михайлівна Житецька) походив з козаків Полтавщини, що підтримували Івана Мазепу у його повстанні.

Навчався в церковнопарафіяльній школі при грецькій Іоано-Предтеченській церкві в Керчі. Відтак вступив до Олександрівської чоловічої гімназії в Керчі, де навчався у 1878–1887 роках і блискуче закінчив.

1888 вступив на медичний факультет Харківського університету.

1891 року став засновником таємного товариства «Братство тарасівців», яке мало на меті поширення ідей Тараса Шевченка та боротьбу за національне визволення українського народу. У цій справі також співпрацював із Борисом Грінченком та Миколою Міхновським. 1893 року Івана Липу заарештували за народницьку і проукраїнську діяльність та виключили із університету. Після 13 місяців ув'язнення ще три роки жив під наглядом поліції в Керчі.

У 1896 році поновив навчання на медичному факультеті Казанського університету, який закінчив 1897 року.

У 1898 році працював лікарем в селі Липецьке Ананьївського повіту Херсонської губернії. З липня 1898 по лютий 1902 року — земський лікар містечка Мачухи Полтавського повіту (біля Полтави). У 1902 році переїхав до Одеси, де працював на митниці та санітарним лікарем.

У 1902—1912 роках працював лікарем в селі Дальник (біля Одеси). У 1904–1905 роках побудував у селі Дальник лікарню для незаможних жителів. З травня 1912 по грудень 1918 року жив у Одесі, займався лікарською практикою в районі «Ближні Мельниці».

У січні 1904 року одружився в Одесі з сільською вчителькою Марією Шепель-Шепеленко. У 1909 році в Старих Санжарах, як хрещений батько, разом з дружиною священника Григорія Прихожого — Євлампією Іванівною всиновив Григорія Андрійовича Геращенко. Після цього всиновленому змінили прізвище, ім'я та по батькові. Існує припущення, що Григорій Геращенко насправді був рідним сином Івана Липа від Єлизавети Геращенко, але народженим в родині священника Андрія Геращенка[1].

Іван Липа організував видавництво «Одеська літературна спілка», у 1905 році видав альманах «Багаття» (разом з дружиною), часто друкувався в українських часописах «Діло», «Народ», «Правда», «Буковина», «Зоря», «Літературний Науковий Вісник», «Українська Хата» та інших. Тісно співпрацював з одеською «Просвітою» і Одеським Літературним Товариством.

Іван Липа, 1917 рік

З початком Першої світової війни служив військовим лікарем у російській армії, брав участь в окупації Львова російськими військами восени 1914 року.

З березня по квітень 1918 року призначений українським комісаром Одеси, заснував українське видавництво «Народній Стяг». Потім, за часів Української держави, працював лікарським інспектором міста Одеси. На початку 1919 року переїхав до Києва. З 1919 належав до Української Партії Соціалістів-Самостійників, входив до складу її Центрального комітету.

У період Української Народної Республіки — керуючий управлінням культури і віровизнання в уряді. Був членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. 25 січня 1919 міністр культів УНР Іван Липа звернувся до духовенства та службовців духовного відомства з обіжником — зобов'язував вести усе церковне діловодство, особливо метричні книги, тільки українською мовою.

З серпня 1920 входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час був міністром охорони здоров'я в Уряді Української Народної Республіки в екзилі (в місті Тарнові, Польща). У 1920 році був засновником української благодійницької організації Блакитний Хрест.

На початку 1922 переїхав до Львова. 1 березня 1922 прибув у Винники, про що свідчить запис в особистому записнику.

Надгробок на могилі Івана Липи на цвинтарі Винників

У Винниках провадив життя, позбавлене політики: займався лікарською практикою і писав. Мешкав як приватний лікар у хаті Марії Лозовської на вулиці Лесі Українки (колишня вулиця Шашкевича; будинок зберігся донині). У Винниках відкрив медичну амбулаторію з такою табличкою: «Д-р мед. Іван Липа. Приймає». Був переслідуваний польською поліцією, бо не мав дозволу на практику. Заробляв мало, тому жив дуже скромно.

Думками завжди був з близькими людьми, з якими розлучила доля, — дружиною Марією (залишилася в Одесі) і сином Юрієм (студент медичного факультету Познанського університету), з яким підтримував постійний зв'язок через листування.

У Винниках у той самий час мешкав Іван Огієнко, який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках (опубліковані в журналі «Наша культура» за 1937).

Огієнко у спогадах цитує Івана Липу: «Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…».

У Винниках написав новели «Кара» й «Утома», виткані, як писав його син Юрій, «ніби блакитним цвітом».

В листопаді 1923 року стан здоров'я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919 хворів на рак шлунка).

Похований 15 листопада у Винниках. Ховав православного Івана Липу греко-католицький священик о. декан Григорій Гірняк (з дозволу митрополита Андрея Шептицького).

Творчий доробок

Автор віршів, нарисів, оповідань та збірок «Тринадцять притч», «Оповіді про смерть, війну і любов»(1935) та ін.

Окремі видання:

Вшанування пам'яті

20 травня 2015 року в Полтаві провулок 2-й Дундича було перейменовано на провулок Івана Липи[2].

9 жовтня 2020 року було встановлено меморіальну дошку на честь Івана та Юрія Лип.

Примітки
  1. Стамбол І. І. Іван Львович Липа в національному русі: лікар, письменник, тарасівець / І. І. Стамбол ; наук. ред. і вступ. ст. В. М. Хмарський ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Одес. нац. ун-ту ім. І. І. Мечникова. — Київ; Одеса, 2017. — С. 12, 57-58
  2. ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ТОПОНІМІЧНИХ НАЗВ, ДЕМОНТАЖ МЕМОРІАЛЬНИХ ДОЩОК ТА ЗОБРАЖЕНЬ КОМУНІСТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ У МІСТІ ПОЛТАВІ. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 29 травня 2016.

Джерела та література
  • Ю. П. Лавров. Липа Іван Львович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 145. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  • Стамбол І. І. Іван Львович Липа в українському національному русі: лікар, письменник, тарасівець / І. І. Стамбол ; наук. ред. і вступ. ст. В. М. Хмарський ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Одес. нац. ун-ту ім. І. І. Мечникова.– Київ; Одеса, 2017.– 296 с.
  • Стамбол І. І. Листування Івана Липи 1892—1922.– Київ: Темпора, 2020.– 576 с.
  • Байцар Андрій. Іван Липа і Винники //https://web.archive.org/web/20130315024509/http://vinnikiplus.in.ua/publ/vynnyky/ivan_lipa_i_vinniki/21-1-0-678
  • Байцар Андрій. Іван Липа творив у Винниках. Тут він залишився назавжди…//http://vinnikiplus.in.ua/publ/vynnyky/1/21-1-0-515%5Bнедоступне+посилання+з+жовтня+2019%5D
  • Глиняна Л. Алегорична проза І. Липи: параметри духовності // Слово і час. — 2003. — № 9. — С. 54-56.
  • Ільницький М. Не зрікайся своєї душі (Концепція України в творчості Юрія Липи) // Дивослово. — 1994. — № 4. — С. 3-8.
  • Липа Іван // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1996. — Т. 4. — С. 1291.
  • Луців Л. Іван Липа «Тринадцять притч». Рецензія // Література і життя. Літературні оцінки. — Джерзі Ситі — Нью-Йорк: Свобода, б. р. — С. 409—410.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Нежива Л. Листи Марії Загірної до Івана Липи // Слово і час. — 2000. — № 5. — С. 67-74.
  • Огієнко І. Світлій пам'яті Івана Липи // Кур'єр Кривбасу. — 1998. — № 104. — С. 124—134.
  • Погребенник Ф. П. Липа Іван Львович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 173—174.
  • Середницький Я. Батько і син (Про українських письменників Івана Липу і Юрія Липу) // Дніпро. — 1992. — № 8-9. — С. 115—120.
  • Шестель О. Г. Художня інтерпретація біблійної тематики і символіки в творчості Івана Липи // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. — 2007. — № 22 (138). — С. 172—179.
  • Іван Липа: двічі міністр // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.
  • Іван Львович Липа. (Петро Шелест). Род. 1865 р.: Київ, 1908. // Українська Муза: од початку до наших днів / під ред. О. Коваленко, 1908. — Стб. 825—832 : Київ: Друк. П. Барського

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.