Старі Санжари
Старі́ Санжа́ри — село Новосанжарського району Полтавської області, центр Старосанжарської сільської ради.
село Старі Санжари | |||
---|---|---|---|
| |||
![]() | |||
Країна | ![]() | ||
Область | Полтавська область | ||
Район/міськрада | Полтавський район | ||
Рада | Старосанжарська сільська рада | ||
Код КАТОТТГ | UA53080310400075667 | ||
Облікова картка | Старі Санжари // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України. | ||
Основні дані | |||
Засноване | 1243 | ||
Населення | 1283 | ||
Площа | 15,65 км² | ||
Густота населення | 81.99 осіб/км² | ||
Поштовий індекс | 39313 | ||
Телефонний код | +380 5344 | ||
Географічні дані | |||
Географічні координати | 49°25′42″ пн. ш. 34°26′50″ сх. д. | ||
Водойми | р. Ворскла | ||
Місцева влада | |||
Адреса ради | 39313, с.Старі Санжари, вул.Старосанжарська, 70 | ||
Карта | |||
![]() ![]() Старі Санжари | |||
![]() ![]() Старі Санжари | |||
Мапа | |||
![]() | |||
|
Географія
Село Старі Санжари знаходиться на правому березі річки Ворскла, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Ганжі, на протилежному березі — село Пристанційне. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Стара Ворскла) і заболочені озера.
Походження назви
![](../I/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%B6%D0%B0%D1%80%D0%B8._San%C5%BEary.jpg.webp)
Назві приписують тюркське «урочище, брід», чи турецьке (від санджак (тур. Sancak)) «знамено, штандарт, адміністративна одиниця» походження. Згідно історичних джерел 1243 року на Ворсклі зимувала орда Батия котра й найменували місцевість. Урочище Сан-Чар, Сан-Чарів згадується в одній зі скарг, переданих кримським ханом Івану Грозному, стосовно пограбування тут перекопських купців[1][2].
Історія
Про давню історію цього сіверського поселення свідчать залишки слов’янського городища VIII – X ст. н. е., які збереглись поблизу Старих Санжар в урочищі Городок[3].
Очевидно осіле життя на території поселення на деякий час зникало. Поновлення колонізації поселення відбулось на початку XVII ст. і пов’язується з польським шляхтичем Казаковським (можливо Казановським)[4].
Перша літописна згадка про Старі Санжари як сотенне містечко датована 1659 роком[4].
За доби Гетьманщини Старі Санжари мали статус сотенного містечка Полтавського козацького полку. Мало свою символіку — печатку з зображенням козацької порохівниці під короною. Пролягало на торговельному шляху з Криму до Москви. Позначене на карті Боплана. 1574-го ці землі були надані та закріплені за козаком Омеляном Івановичем. Його онуки у 1636-му продали маєтність Немиричу. Згідно ревізії 1735 року в реєстр сотні занесено 274 козацькі двори, 1762 зафіксовано 3515 мешканці[5].
За даними на 1859 рік у власницькому та козачому містечку Полтавського повіту Полтавської губернії, мешкало 4636 осіб (2211 чоловічої статі та 2425 — жіночої), налічувалось 693 дворових господарства, існували 6 православних церквов, козаче приходське училище, завод та сільська управа, відбувалось 3 ярмарки на рік[6].
Станом на 1900 рік село було центром Старосенжарівської волості[7]. Під час голодомору 32-33 загинуло принаймні 136 мешканці поселення[8].
Зміна назви
1946—1992 — назву змінено на Решетники. 20 квітня 1992 Верховна Рада України відновила історичне найменування — Старі Санжари.
Відомі люди що народилися у Старих Санжарах
- Янко Олександр Петрович (1879—1938) — громадський і політичний діяч, журналіст.
- Булдовський Олександр (1887—1938) — педагог, учений природознавець.
- Липа Юрій Іванович (1900—1944) — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції, один з визначних ідеологів українського націоналізму.
- Лопань Іван Павлович (1919—1996) — український військовий диригент, педагог; заслужений діяч мистецтв УРСР.
- Мешко Оксана Яківна (1905—1991) — правозахисниця.
- Мешко Катерина Яківна (1910—1976) — діячка ОУН, член УГВР.
- Мелетій (Леонтович) (1784—1840) — релігійний діяч, педагог.
- Середа Микола Миколайович (1890—1948) — оперний співак, ліричний тенор.
Джерела
Примітки
- Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — 432 с. (див. Нові Санжари)
- Полтава. Історичний нарис.— Полтава: Полтавський літератор, 1999.— С. 26.
- Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. – К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1967. – 1028 с.
- Полтавщина. Енциклопедичний довідник.. – К.: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1992. – 1024 с.
- Кривошея В. В. Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Том ІI — Ч.: «Десна Поліграф», 2014 — С.3
- рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 275)
- рос. дореф. Адресъ-календарь. Справочная книжка Полтавской губерніи на 1900. Составлен Д. А. Иваненко, Секретарем Полтавского Губернскаго Статистического Комитета. Полтава. Типо-литографія Губернскаго Правленія. 1900
- Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні: Полтавська область / Упоряд. О. Білоусько, Ю. Варченко, В. Мокляк, Т. Пустовіт. — Полтава: Оріяна, 2008. — 1200 с. (с. 543—544)