Старі Санжари

Село Старі Санжари знаходиться на правому березі річки Ворскла, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Ганжі, на протилежному березі — село Пристанційне. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Стара Ворскла) і заболочені озера.

Санжари на початку 1800-х років

Назві приписують тюркське «урочище, брід», чи турецьке (від санджак (тур. Sancak)) «знамено, штандарт, адміністративна одиниця» походження. Згідно історичних джерел 1243 року на Ворсклі зимувала орда Батия котра й найменували місцевість. Урочище Сан-Чар, Сан-Чарів згадується в одній зі скарг, переданих кримським ханом Івану Грозному, стосовно пограбування тут перекопських купців[1][2].

Про давню історію цього сіверського поселення свідчать залишки слов’янського городища VIII – X ст. н. е., які збереглись поблизу Старих Санжар в урочищі Городок[3].

Очевидно осіле життя на території поселення на деякий час зникало. Поновлення колонізації поселення відбулось на початку XVII ст. і пов’язується з польським шляхтичем Казаковським (можливо Казановським)[4].

Перша літописна згадка про Старі Санжари як сотенне містечко датована 1659 роком[4].

За доби Гетьманщини Старі Санжари мали статус сотенного містечка Полтавського козацького полку. Мало свою символіку — печатку з зображенням козацької порохівниці під короною. Пролягало на торговельному шляху з Криму до Москви. Позначене на карті Боплана. 1574-го ці землі були надані та закріплені за козаком Омеляном Івановичем. Його онуки у 1636-му продали маєтність Немиричу. Згідно ревізії 1735 року в реєстр сотні занесено 274 козацькі двори, 1762 зафіксовано 3515 мешканці[5].

За даними на 1859 рік у власницькому та козачому містечку Полтавського повіту Полтавської губернії, мешкало 4636 осіб (2211 чоловічої статі та 2425 — жіночої), налічувалось 693 дворових господарства, існували 6 православних церквов, козаче приходське училище, завод та сільська управа, відбувалось 3 ярмарки на рік[6].

Станом на 1900 рік село було центром Старосенжарівської волості[7]. Під час голодомору 32-33 загинуло принаймні 136 мешканці поселення[8].

1946—1992 — назву змінено на Решетники. 20 квітня 1992 Верховна Рада України відновила історичне найменування — Старі Санжари.

• Янко Олександр Петрович (1879—1938) — громадський і політичний діяч, журналіст.
• Булдовський Олександр (1887—1938) — педагог, учений природознавець.
• Липа Юрій Іванович (1900—1944) — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції, один з визначних ідеологів українського націоналізму.
• Лопань Іван Павлович (1919—1996) — український військовий диригент, педагог; заслужений діяч мистецтв УРСР.
• Мешко Оксана Яківна (1905—1991) — правозахисниця.
• Мешко Катерина Яківна (1910—1976) — діячка ОУН, член УГВР.
• Мелетій (Леонтович) (1784—1840) — релігійний діяч, педагог.
• Середа Микола Миколайович (1890—1948) — оперний співак, ліричний тенор.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Полтавська область)

• Старі Санжари. С. 60. / Віталій Орловський НАРИСИ ІСТОРІЇ ПОСЕЛЕНЬ ПОЛТАВЩИНИ ТА ЧЕРКАЩИНИ. У книзі: ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА. – Т. 49. – ДОНЕЦЬК-МАРІУПОЛЬ-ХАРКІВ, 2022. – 208 с.
• Облікова картка
• Сайт сільради