Лосяч

Ло́сяч — село Скала-Подільської селищної громади Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на сході району. До 2015 центр Лосяцької сільської ради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Скала-Подільської селищної громади.

село Лосяч
Костел святого Антонія
Костел святого Антонія
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський
Рада Лосяцька сільська рада
Основні дані
Населення ▼ 1082 (2014)
Територія 4.395 км²
Густота населення 284.87 осіб/км²
Поштовий індекс 48710
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°54′55″ пн. ш. 26°04′46″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 282 м
Водойми річка Циганка
Відстань до
районного центру		 15 км
Найближча залізнична станція Скала-Подільська
Відстань до
залізничної станції		 10 км
Місцева влада
Адреса ради 48710, с. Лосяч
Карта
Лосяч
Лосяч
Мапа

 Лосяч у Вікісховищі

Населення — 1249 осіб (2003).

Через село пролягає автодорога Бучач — Чортків — Скала-Подільська (Т 2001), недалеко Кам'янець-Подільський. На околиці села бере початок річка Циганка. Поблизу села розташований хутір Під Лісом.

Відоме неоготичним костелом святого Антонія.

Географія

Лосяч розташований на Придністровській рівнині — південній частині Подільської височини у культурно-історичному регіоні Західне Поділля.

Село розташоване на правому березі річки Циганка (ліва притока Нічлави, басейну Дністра). Через село проліг автошлях Бучач-Скала-Подільська. Розташоване на відстані 362 км від Києва, 79 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від міста Борщів.

Сусідні населені пункти:

У 2014 році в селі було 362 двори.

На захід від Лосяча розташований Старий ліс, поблизу — грабовий ліс Зруб.

Мікротопоніми

Поля навколо села: На морґах, На довгих гонях, Від кіпців, За мостом, На гірчицях, На криках, Коло керничок, Коло Гамалея, На глибокій долині, На дубках, За кадовбою, На ставках, За дубиною.

Західну частину Лосяча називали Мазурівка, східну — Липихівка.

Історія

Археологічні знахідки

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

Назва походить від зарослів лози, у яких нібито ховались жителі давнього містечка під назвою Рогізна від турків і татар. Залишки цього селища розташовані в урочищі Глибока Долина. І досі там знаходять сліди життя людей. Село ділиться умовно на дві частини: Мазурівка і Липихівка, є 6 вулиць.

Польський період

Село з’явилося в кінці 16 століття[1]. В першій половині 17 століття разом із Давидківцями властність Конєцпольського[2].

5 лютого 1624 року село спалили татари.[3]

До кінця 18 століття — у складі Речі Посполитої. До поділів Речі Посполитої (1793) село належало до Скальського староства Червоногородського повіту Подільського воєводства. Протягом 1672–1699 років територія села, як і все Поділля, було в складі Османської імперії. Адміністративно підпорядковувалося Чортківській нахії Кам'янецького ейялету Подільського пашалику.

Австрійський період

У 19 столітті маєтком у селі володіли, зокрема, Артур, Аґенор Ґолуховський. За гроші родини Ґолуховських наприкінці XIX століття у селі збудовано костел Святого Антонія Падуанського (за різними версіями 1889 рік; 1896–1906 рр.).

В селі діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші українські товариства, кооператива.

Друга світова війна

Від 8 липня 1941 р. до 4 квітня 1944 р. — під нацистською окупацією. У роки німецько-радянської війни 65 сільчан воювали в Червоній армії; 20 загинули, 28 пропали безвісти.

У період національно-визвольної боротьби загинули жителі Лосяча — члени ОУН і її симпатики та вояки УПА: Михайло Гоцак («Ворон», «Морозенко»; 1923–1946), Микола («Нечай»; 1924–1946) і Петро (1926–1947) Лихи, Михайло Митник («Ворон»; 1927 р. н.-дата смерті невідома), Михайло Свинарчук (1925-помер в ув'язненні 1948), Йосип Скочиляс (1927–1944). Серед 17 репресованих і реабілітованих осіб — священик Михайло Бойко (1891 р. н., засуджений 1951 р. на 25 років ВТТ).

21 березня 1945 р. на околиці Лосяча загін повстанців (40 вояків) під командуванням «Бистрого» розгромив загін енкадебістів чисельністю 120 осіб.

До Другої світової війни значну частину мешканців Лосяча становили поляки. У 1946 році радянська та польська комуністична влада депортувала в Лосяч родини українців із Надсяння.

Повоєнний період

У 1940-1941, 1944-1959 роках село належало до Скала-Подільського району Тернопільської області[4][5]. З ліквідацією району 1959 року увійшло до складу Борщівського району[6].

Населення

За даними перепису населення 2001 року у селі мешкало 1 252 особи. Мовний склад населення села був таким[7]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 99,52
російська 0,32
польська 0,08
білоруська 0,08

У 1938 році в селі мешкало 1960 осіб. Національний склад населення був таким:

українці (%) поляки (%) євреї (%)
1080 (55,1%) 800 (40,8%) 80 (4%)

Релігія

У селі є 3 релігійні громади: ПЦУ, УГКЦ та РКЦ. Вірні ПЦУ належать до парафії Воздвиження Чесного Хреста. Громада УГКЦ належить до парафії Воздвиження Чесного Хреста, офіційно складається з 40—50 родин.[джерело?]

Політика

У 2015 році село увійшло до Скала-Подільської об'єднаної територіальної громади. У червні 2016 року старостою села обрана Кійовська Галина Юріївна.

Пам'ятки
Пам'ятник Тарасові Шевченку
Костел святого Антонія

У селі є пам'ятки архітектури та історії:

  • Костел святого Антонія (1872);
  • Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього (1903, мурована, належить ПЦУ, хоча будувалася і за всіма документами є греко-католицькою);
  • Капличка УГКЦ (1992);
  • капличка на честь 10-річчя незалежності України (2001);
  • Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього (2007, УГКЦ, мурована, збудована протягом 1,5 року силами греко-католицької громади);
  • Пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1973);
Пам'ятник Т. Шевченку

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва.

Встановлений 1991 р. Скульптор — І. Мердак.

Погруддя — бетон, постамент — мармурова крихта, цемент.

Висота — 4 м.[8][9]

Освіта

Працюють ЗОШ 1-2 ступенів (директор — О. В. Шупенюк) та дитячий садок «Дзвіночок»[джерело?].

У селі працює бібліотека.

Культура

У селі є Будинок культури (директор — Кирилюк Йосип[джерело?]).

Охорона здоров'я

Працює фельдшерсько-акушерський пункт.

Економіка

У селі є:

пилорама

  • Цегельний завод;
  • Млин.

Земельні паї орендує ПАП «Дзвін» (с. Бурдяківці).

Відомі люди

Народилися
  • Гарасимів Михайло Ярославович— громадський діяч.
  • Гузела Михайло Васильович — вчений-правознавець, адвокат.
  • Лелик Петро Васильович— політолог.
  • герой соціалістичної праці В. Шпикалюк.(жив і працював у селі, займався вирощуванням тютюну)

Пов'язані із селом

Примітки
  1. Крикун, Микола (2011). Подільське воєводство у XV-XVIII століттях: статті та матеріали. Львів. с. 202.
  2. Jablonowski, Aleksander (1877). Źródła dziejowe Т,5 (польською). Варшава. с. 192.
  3. Счастливая расправа с татарами Его Милости Пана Станислава Конецпольского Гетмана Польного Коронного в Подолье, близ Шманьковцов (Деревня на востоке от Чорткова) в году 1624 6-го февраля.
  4. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 «Про утворення районів в складі Волинської, Дрогобичської, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тарнопольської областей УРСР»
  5. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 578–579.
  6. Указ Президії Верховної Ради УРСР № 55/11 від 21 січня 1959 «Про ліквідацію Коропецького і Скала-Подільського районів Тернопільської області»
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  8. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 32. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  9. Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 18 жовтня 2005 р. № 112.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.