Лібаво-Роменська залізниця

Лібаво-Роменська залізниця — залізниця в Російській імперії, побудована впродовж 18711874 років на кошти приватного капіталу — Товариства Ландварово-Роменської залізниці. З 1 травня 1891 року — казенна.

Лібаво-Роменська залізниця

Віленський (Лібаво-Роменський) вокзал у Мінську
Тип залізнична лінія
Статус викуплена казною
Засновано 1876
Штаб-квартира Мінськ
Роки функціонування 18741919
Країна Російська імперія 
 УНР// Литва/ Латвія 
УРСР/ Білоруська РСР/ Польща 
 Україна/ Білорусь/ Литва/ Латвія
Експлуатаційна довжина колій 718 верст
Ширина колії 1520 мм
Власник(и) Російська імперія

Розташування

Прокладена територіями Віленської, Мінської, Могилівської, Чернігівської та Полтавської губерній. Одна з приватних залізниць, побудована Карлом Федоровичем фон Мекком, належала родині фон Мекк, пізніше стала казенною.

Історія

Ландварово-Роменська лінія увійшла до складу ліній, що визнані найважливішими і затвердженими журналами Комітету Залізниць 1 та 24 березня 1870 року. Лінія повинна була з'єднати Лібавську залізницю з «Малоросією». Проєктні дослідження були проведені у тому ж 1870 році. Проєкт нормальної концесії затверджений 9 травня 1871 року.

Ландварово-Роменська лінія повинна була відгалузитись від Петербурзько-Варшавської залізниці (до якої прилягала й Лібавська) між станціями Ландварово і Вільно, попрямувати на південний схід; розминутись шляхопроводом з Московсько-Брестською залізницею у Мінську і перетнути Курсько-Київську на станції Бахмач, але вже на одному рівні; звідси йти далі до Ромен.

Довжина головного шляху становила 718 верст, крім того у Мінську передбачалося будівництво сполучної гілки до Московсько-Брестської лінії довжиною 2 версти. Земляне полотно для однієї колії передбачалось шириною 2,60 сажня. Паровозів рухомого складу передбачалося 108, вагонів пасажирських — 82, арештантських — 4, товарних і багажних — 762, платформ — 1000.

Для побудови дороги засновувалось акціонерне товариство з терміном володіння на 81 рік. Дорога повинна бути побудована протягом трьох років.

На відбір кандидатів з будівництва дороги подали заявки: інженер-капітан Яфімович з віденським банкіром Вейкерсгеймом, статський радник Герстфельд, полковник Жирар-де-Сукантон, купець Варгунін з почесним громадянином Гінцбургом, торговий дім Гладіна, інженер-полковник Фалькенгаген, представник Гамбурзького північного банку, статський радник фон-Мекк і комерції радник Варшавський.

За угодою Міністерства шляхів сполучення та Міністерства фінансів, засновником акціонерного товариства був обраний Статський радник фон-Мекк, на ім'я якого 29 липня 1871 була видана концесія. Статут товариства затверджений 25 грудня 1871 року.

Згодом, за клопотанням правління Товариства, на підставі затвердженого 7 березня 1872 року журналу Комітету Залізниць напрямок Ландварово-Роменської лінії дещо змінено, при чому пункт її з'єднання з Петербургзько-Варшавською залізницею встановлено за 8 верст на схід від Вільно, на правому березі річки Вілейки.

Загальна довжина залізниці склала 711,1 верст. Біля Бобруйська, Жлобина і Гомеля побудовані три гілки до річок: Березини, Дніпра і Сожу.

Рух на дорозі відкривався ділянками:

1876 року Ландварово-Роменська залізниця об'єднана з побудованою у 1871 році безприбутковою Лібаво-Кошедарською залізницею в Лібаво-Роменську залізницю.

1 жовтня 1888 року подовжена на 200 верст від Ромен до вузлових станцій Ромодан і Кременчук, де під'єднана до Харківсько-Миколаївської залізниці.

1 травня 1891 року залізниця придбана казною і перейшла у відання Міністерства шляхів сполучення.

Головні станції

Джерела

  • Російський державний історичний архів, ф. 331, оп. 1-792. 1870—1891 гг. Правление Общества Либаво-Роменской железной дороги.
  • Російський державний історичний архів, ф. 446, оп. 26, д. 18. Доклад № 76. 26 июня 1871 г. «О внесении в Комитет министров Уставов Ландварово-Роменской и Лозово-Севастопольской ж. д. и об учреждении концессий на этих дорогах».
  • Устав Общества Ландварово-Роменской железной дороги (Утвержден 25 декабря 1871 г.) Технические условия для построения Ландварово-Роменской железной дороги. СПб. 1871 г.
  • Записка о наивыгоднейшем направлении продолжения Ландварово-Роменской железной дороги в пределах Малороссии. Полтавское губернское земство. СПб. 1871 г.
  • Общая инструкция служащим общества Ландварово-Роменской железной дороги. СПб. 1872 г.
  • Ландварово-Роменская ж. д. Прямое восточно-немецкое-силезско-русское товарное сообщение, действующее с 1 апреля 1872 г. Москва. 1873 г.
  • Инструкция для паровозной прислуги Ландварово-Роменской железной дороги. СПб. 1873 г.
  • Отчёт Правления Общества Ландварово-Роменской железной дороги об эксплуатации за 1873—1875 гг. М. 1874—1876 гг.
  • Смета прихода и расхода по эксплуатации Ландварово-Роменской железной дороги на 1876 год. М. 1875 г.
  • Тариф Ландварово-Роменской и Либавской железных дорог, вступающий в действие с 15 января 1877 г. М. 1877 г.
  • Ландварово-Роменская ж. д. Положение о счетоводстве и отчётности станций. (Утв. 12 ноября 1877 г.) СПб. 1878 г.
  • Несколько соображений об акциях Ландварово-Роменской железной дороги. СПб.: тип. Балашева. 1888 г.
  • Либаво-Роменская железная дорога // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.