Лісковець

Ліскове́ць (до 1946 року — Ляховець) — село в Україні, у Закарпатській області, Міжгірській селищній громаді.

село Лісковець
Герб Лісковця
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Хустський район
Громада Міжгірська селищна громада
Облікова картка Лісковець 
Основні дані
Засноване 1470
Населення 571 (2001)
Поштовий індекс 90012
Телефонний код +380 3146
Географічні дані
Географічні координати 48°42′28″ пн. ш. 23°25′43″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 696 м
Водойми Голятинка
Відстань до
обласного центру		 145 км
Відстань до
районного центру		 21,6 км
Місцева влада
Адреса ради 90012 , Закарпатська обл., Міжгірський р-н, c. Лісковець, 12
Сільський голова Маскаль Володимир Васильович
Карта
Лісковець
Лісковець
Мапа

 Лісковець у Вікісховищі

Назва

Колишня назва села — Ляховець, угорська — Lengyelszállás[1][2].

Географія

Село розташоване у високогірній долині між горами Гнутою, Укрід, Близнець, неподалік від Новоселицького перевалу, за 27 км від райцентру смт. Міжгір'я[3].

Клімат
Кліматограма Лісковця
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
113
 
 
−8
−10
 
 
106
 
 
−3
−8
 
 
120
 
 
3
−5
 
 
104
 
 
14
3
 
 
147
 
 
17
8
 
 
152
 
 
19
12
 
 
123
 
 
21
14
 
 
119
 
 
19
15
 
 
97
 
 
13
9
 
 
97
 
 
9
3
 
 
72
 
 
3
−4
 
 
101
 
 
−6
−8
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 1351 мм.

Історія

Вперше згадується у 1614 році як Lyahowecz, Jakovecz, 1646: Lyakovecz, Liakovecz, 1725: Lyachovecz , 1773: Lyachovecz, Lyahucz, 1808: Liachovecz, Ljachowecz , 1828: Lyachovetz, Lyachucz ), 1851: Lyachovecz, 1913: Lengyelszállás, 1925: Lachovec, 1944: Lyahóc, Ляховецъ, 1946: Лісковець, 1983: Лісковець, Лeсковец.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 597 осіб, з яких 294 чоловіки та 303 жінки.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 571 особа.[5]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

МоваВідсоток
українська 99,82 %

Інфраструктура

У Лісковці є фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека- філія Міжгірської централізованої бібліотечної системи та середньо-освітня школа I—II ступенів[7].

Пам'ятки

У селі є мурована церква святого архангела Михайла 1870 року[8].

Церква св. арх. Михайла. 1870.

Назву Лісковець введено 1946 р.

У 1751 р. в селі стояла дерев'яна церква в доброму стані, всередині і зовні прикрашена.

У 1801 р. знову згадують дерев'яну церкву, що «110 вірників вмішаєт, поправки требует; сооружена по силі отповідно». Парохію засновано в 1849 р.

Нині в селі — типова мурована церква. У зв'язку з її спорудженням розповідають поширений сюжет про те, як син майстра клав на турні хрест і як йому запаморочилося в голові і він запитав у батька, у який із трьох отворів встромити хрест. Розв'язка була щасливою — син не впав із вежі, як завершуються перекази цієї історії в інших селах, а, вставивши хрест у середній отвір, спустився додолу. У 1943 р. відбувся значний ремонт церкви. Плани та кошториси ремонту виставили на конкурс Золтан Клайне з Волового, Йосип Бейліч із Паланка та Михайло Козманка з Підгорода. Переміг М. Козманка, що мав найнижчі ціни.

У Будапешті, у бібліотеці Національного музею був рукописний «Служебник» XVI—XVII ст. з Ляхівця. Серед багатьох записів була й згадка про те, що книгу переніс із Репинного до Старого Голятину ієрей Пантелеймон Ляхович у 1785 р. і що належить вона селу Ляховець.

Серед пам'ятників села меморіальна дошка листоноші Ф. Марковичу.

Уродженці
  • Белень Михайло Олексійович — український скульптор, графік, медальєр, живописець.
  • Ґурдзан Василь Васильович — український громадський та політичний діяч, учасник національно-визвольного і правозахисного руху[9].
  • Гурзан Михайло Іванович — український науковець-хімік, педагог, винахідник та поет.
  • Мишанич Олекса Васильович — український науковець, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України.

Туристичні місця

- храм св. арх. Михайла. 1870.

-  меморіальна дошка листоноші Ф. Марковичу.

Примітки
  1. Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій на 1 січня 1967 р. — К. : Політвидав, 1969 р.
  2. Ольга Шульган. Ойконімія України XX століття (еко- та соціолінгвістичні аспекти). Запорізький національний університет. — Запоріжжя, 2017.
  3. Сергій Федака. Населені пункти і райони Закарпаття. Історико-географічний довідник. 264 ст., 2014 р. ISBN 978-617-596-158-2
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
  7. Вебсайт Міжгірської районної адміністрації. Архів оригіналу за 19 січня 2008. Процитовано 25 січня 2008.
  8. Сирохман Михайло. Церкви України. Закарпаття. Львів 2000 р. 880 ст. ISBN 966-95739-0-4
  9. Ґурдзан Василь Васильович «Енциклопедія Сучасної України»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.