Лічі

Лічі (ліджі, лічжі, «китайська слива», лат. Litchi chinensis, кит. спр. 荔枝, піньїнь: lìzhī, акад. лічжі) плодове дерево родини сапіндові.

?
Лічі

Плоди лічі
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Евдикоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові Sapindaceae
Рід: Litchi
Sonn., 1782
Вид: Лічі
Litchi chinensis
Sonn., 1782
Посилання
Вікісховище: Litchi chinensis
Віківиди: Litchi chinensis
EOL: 487032
IPNI: 783539-1
ITIS: 503504
NCBI: 151069

Опис

Вічнозелене дерево висотою 10-30 метрів (зазвичай до 15 метрів), з розкидистою кроною. Листки складні, парноперисті (рідше бувають непарноперистими), складаються з 4-8 листочків витягнуто-яйцеподібної або ланцетоподібної форми з загостреним кінцем. Листова пластинка зверху блискуча, темно-зелена, знизу сірувато-зелена.

Дерево лічі

Квітки без пелюсток, з жовтуватою або зеленуватою чашечкою, зібрані в пишні зонтикоподібні суцвіття довжиною до 70 см. Однак з цих численних квіток суцвіття розвивається лише 3-15 плодів, інші обсипаються.

Плоди (принасінники) лічі невеликі, овальні, завдовжки 2,5-4 см. Шкірка їх червоного кольору, покрита численними загостреними горбками. Світла желеподібна м'якоть легко відділяється від шкірки, має солодкий смак з невеликим винним відтінком. На смак лічі нагадує виноград.

Історія

Стародавні китайці вживали лічі в їжу вже в II столітті до н. е. Існує легенда, що китайський імператор Уді, розгніваний невдалою спробою ввести цю рослину родом з Південного Китаю в культуру в Північному Китаї, стратив усіх своїх садівників.[1]

Поступово цю рослину стали культивувати і в сусідніх країнах. Зараз лічі — один з найпопулярніших фруктів Південно-Східної Азії. Перша європейська згадка про лічі датується серединою XVII століття. Гонсалез де Меноза, завдяки якому лічі стали називати «китайською сливою», писав, що цей фрукт «нагадує сливу, яка ніколи не обтяжує шлунок і може поїдатися у величезній кількості».

Використання

Плоди лічі використовують у їжу в свіжому вигляді, готують з них різні солодкі страви (желе, морозиво та ін.) Консервовані з цукром плоди без шкірки і кісточок експортуються до багатьох країн. Плоди використовуються навіть для виробництва традиційного китайського пива.

Плоди інколи сушать повністю, шкірка при цьому стає твердою, а всередині вільно перекочується суха м'якоть з кісточкою. Такі сушені плоди називають горіхом лічі.[2].

У лічі міститься багато білків, пектинові речовини, калій, магній і вітамін С. Однак головне — дуже високий вміст нікотинової кислоти — вітаміну РР, який активно перешкоджає розвитку атеросклерозу.

У східній медицині плоди лічі застосовують для стабілізації рівня цукру в крові при діабеті і гіпоглікемії. Вони також позитивно впливають на функції печінки, нирок і легень. У китайській медицині плоди лічі спільно з лимонником і лікувальними травами використовують при лікуванні онкологічних захворювань.

Плоди лічі споживають під час Фестивалів собачого м'яса.[3]

Культивування

Лічі добре ростуть в субтропічному кліматі з сухими, дещо прохолодними зимами, у вологішому екваторіальному кліматі не плодоносять.[4] Віддають перевагу добре зволоженому родючому ґрунту. Розмножують їх сіянцями або вегетативно. Росте дерево повільно, плодоношення настає у сіянців на 8-10 рік, при вегетативному розмноженні через 4-6 років.[2]

У субтропіках врожай збирають в травні-червні. Супліддя зривають цілком, оскільки плоди, зібрані окремо, швидко псуються.

Склад плоду

У 100 г лічі міститься:

Вітаміни в лічі:

Макроелементи в лічі:

Мікроелементи в лічі:

Галерея

Посилання

  1. Жизнь растений. В 6-ти т / Гл. ред. чл.-кор. АН СССР, проф. Ал. А. Фёдоров. — Москва : Просвещение, 1981. — Т. 5, Ч.2. Цветковые растения. Под ред. А. Л. Тахтаджяна. — С. 263.
  2. Мир культурных растений. Справочник / Баранов В. Д., Устименко Г. В. — Москва : Мысль, 1994. — С. 300-302. — ISBN 5-244-00494-8.
  3. У Китаї проходить фестиваль собачого м'яса.
  4. Новак Б., Шульц Б. Тропические плоды. Биология, применение, выращивание и сбор урожая / Пер. с нем. — Москва : БММ АО, 2002. — С. 59-60. — ISBN 5-88353-133-4.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.