Мадридський саміт НАТО 1997

Пам'ятна фотографія лідерів країн-членів НАТО (Мадрид, 9 липня 1997 року)

31 травня 1997 року (напередодні саміту) Президент Сполучених Штатів Америки Білл Клінтон у своїй промові перед випускниками Військової академії в Уест-Пойнті підтвердив незмінність курсу Альянсу на розширення. До самого відкриття саміту тривали запеклі дискусії щодо остаточного списку держав, яким буде запропоновано членство в Північноатлантичному альянсі.

Сполучені Штати наполягали на розширення Польщею, Чехією та Угорщиною, які найбільш підготовлені у військовій і суспільно-політичній сферах. США підтримували Велика Британія, Данія, Ісландія, Норвегія, а також Нідерланди Однак дев'ять держав-членів НАТО, серед яких Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Канада, Греція, Португалія, Іспанія і Туреччина, заявили, що до першого раунду розширення мають долучитися, окрім Польщі, Чехії та Угорщини, також Румунія та Словенія[6].

На членство в Альянсі також збиралися претендувати Хорватія (за підтримки Німеччини та Італії) та Болгарія (за підтримки Греції та Туреччини).

Після інтенсивних дискусій з країнами-партнерами та після широкого обговорення в рамках Альянсу, лідери країн НАТО запросили тільки трьох східноєвропейських держав до переговорів щодо вступу до НАТО[7]. Їх було запрошено на ювілейну 15-ту сесію Альянсу, яка повинна відбутися у Вашингтоні у 1999 році. А 16 грудня 1997 року з трьома запрошеними країнами було підписано додаткові протоколи (Accession Protocols), що визначали умови майбутнього членства в НАТО[8].

Крім того, на саміті була прийнята Декларація, у якій зазначалося, що Альянс залишається відкритим для вступу нових членів у відповідності до статті 10 Північноатлантичного договору, і що Альянс продовжуватиме запрошувати нових членів, які спроможні робити свій внесок у безпеку євроатлантичного простору та втілювати у життя принципи Договору, зокрема дотримуватися цінностей, які лежать в основі Альянсу: демократія, верховенство права, свобода слова, прозорі вибори тощо.

У ході саміту учасники особливо відмітили позитивний розвиток Румунії та Словенії вступити до Альянсу, а також окремо відмітили прагнення Естонії, Латвії та Литви щодо набуття повноцінного членства в Альянсі[9].

Трансформація НАТО вперше почала обговорюватися за рік до саміту. На цьому процесі особливо наполягали Франція, яка у 1966 році покинула військову структуру Альянсу[10], і Німеччина. Основною причиною початку цього процесу вважають домінування Сполучених Штатів в організації в цілому, і в Європі зокрема.

У ході саміту спочатку постало питання щодо внутрішньої трансформації Альянсу, що пов'язане, передусім, зі створенням нової системи оперативних командувань НАТО. Основне завдання внутрішньої трансформації — адаптація до нових умов інтегрованого військового командування. Глави держав та голови урядів під час обговорення не дійшли єдиної згоди у питанні щодо повного оновлення структури. Один з дипломатів, присутній на обговоренні, під час неофіційної прес-конференції заявив[11]:

На саміті всі погодилися з тим, що Альянс потребує оновлення, але ніхто не хоче собою пожертвувати...

Як наслідок, Франція відмовилася оголосити про своє повернення до структури НАТО.

У ході саміту було прийнято рішення щодо розробки для країн Середземномор'я щорічної робочої програми у вигляді переліку заходів співробітництва у різних сферах діяльності (інформаційної, цивільного планування, науки, кризового регулювання, військової політики і стратегії, гуманітарного розмінування, нерозповсюдження, боротьби з тероризмом тощо).

Глави держав та голови урядів Хорватії, Нідерландів, Італії, Чехії, Іспанії, Португалії і Бельгії домовилися відкрити при посольствах у країнах Середземноморського басейну контактних представництв НАТО[12].

Також на саміті було прийнято рішення щодо створення спеціальної робочої групи середземноморського співробітництва, до складу якої увійшли радники зовнішньополітичних відомств Алжиру, Єгипту, Ізраїлю, Йорданії, Мавританії, Марокко та Тунісу. Група стала складовою структури міжнародного секретаріату і першим постійним робочим органом, відповідальним за організацію консультацій з питань співробітництва та проблем Середземномор'я.

У рамках саміту глави держав та урядів країн-членів НАТО та Президент України Леонід Кучма підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО»[13]. Хартія зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні розвивати особливе та ефективне партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі, а також стала основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності та в таких галузях, як попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру і гуманітарні операції[14][15][16].

Після підписання Хартії Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана заявив:

Сьогодні дійсно історичний день для НАТО і України. Сьогоднішнє підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО стало початком нових відносин між Україною і Альянсом.[17][18]

• Розширення НАТО
• Трансформація НАТО
• Середземноморський діалог
• Відносини Україна — НАТО

• І. О. Мінгазутдінов. Мадридський саміт НАТО 1997 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

• NATO Summit — Madrid, 8-9 July 1997 (англ.)
• NATO e-Library: Summits and Ministerial meetings (англ.)
• NATO Madrid Summit — Press Info (англ.)
• NATO Press Release M-1(97)81 (англ.)
• NATO: July 1997 Madrid Summit Outcome (англ.)