Відносини Україна — НАТО

Відносини України та НАТО були офіційно встановлені у 1992 році, коли Україна після відновлення незалежності приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва, пізніше перейменованої на Раду євроатлантичного партнерства.[21] 22—23 лютого 1992 року відбувся візит генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва, який офіційно запросив Україну до участі в РПАС (членом цієї організації Україна стала 10 березня 1992 року), а 8 липня 1992 року Президент України Кравчук відвідав штаб-квартиру альянсу в Брюсселі. Важливою подією у розвитку відносин між Україною і НАТО стало відкриття у вересні 1992 року Амбасади України в Брюсселі, яке було сполучною ланкою в контактах між Україною та НАТО.

Через кілька років, у лютому 1994 року, Україна першою серед пострадянських держав уклала рамковий договір з НАТО в рамках ініціативи «Партнерство заради миру», підтримала ініціативу держав Центральної та Східної Європи щодо вступу до НАТО.[22][21]

Влітку 1995 року НАТО активізувалася, щоб допомогти пом'якшити наслідки катастрофи з питною водою у Харкові. Це була перша співпраця між НАТО та Україною.

Міністр оборони США Дональд Рамсфельд і Президент України Леонід Кучма, Партеніт, АР Крим, 13 серпня 2004 року

1997 року взаємини України та НАТО перейшли на якісно новий рівень — на Мадридському саміті НАТО було підписано «Хартію про особливе партнерство НАТО та України».[23][24] Сторони обмінялися офіційними представництвами: у Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО, а у штаб-квартирі НАТО з'явилося українське представництво, де з 1998 року розпочав роботу спеціальний військовий представник України.[25] У листопаді 1998 року президент Кучма підписав «Програму співпраці України з НАТО на період до 2001 року», а в розпал «Косовської кризи», у квітні 1999 року, у Києві відкрилася місія НАТО. Україна підтримала операцію НАТО на Балканах: 12 червня 1999 року за Угорщиною, Болгарією та Румунією Україна на кілька годин закрила свій повітряний простір для російських літаків, що летіли в Пріштіну, що зумовило вкрай хворобливу реакцію в Москві. У 2000 році вперше в історії НАТО щорічна зустріч головного політичного органу НАТО - Північноатлантичної ради - пройшла за межами країн - членів НАТО у Києві.[26] За Кучми відбулися два саміти Україна — НАТО (1999 та 2002 рр.).[25]

2000 року було підписано «Угоду про статус сил».[27] У 2001 році було відкрито навчальний центр Міжнародного центру миротворчості та безпеки у Яворові.

28 травня 2002 року, напередодні початку «другої хвилі» розширення НАТО на Схід, Рада національної безпеки та оборони України під головуванням президента Леоніда Кучми прийняла Стратегію щодо НАТО, яка передбачала перегляд політики позаблоковості на користь початку процесу, кінцевою метою якого мало стати здобуття Україною повноцінного членства в НАТО.[28]

9 липня 2002 року в рамках програми «Партнерство заради миру» Україна та НАТО підписали меморандум про підтримку операцій НАТО з боку України. Через рік Україна підтримала операцію США в Іраку, направивши до регіону свій «миротворчий контингент».[28]

З прийняттям у листопаді 2002 року Плану дій НАТО-Україна взаємини ще більше зміцнилися, в рамках цього плану почали розроблятися щорічні Цільові плани Україна-НАТО.[23]

6 квітня 2004 року Верховною Радою було прийнято закон про вільний доступ сил НАТО на територію України.

15 червня 2004 року в другій редакції Військової доктрини України, затвердженої указом Леоніда Кучми, з'явилося положення щодо проведення Україною політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої було визначено вступ до НАТО. Проте вже 15 липня 2004 року, за результатами засідання комісії Україна-НАТО, президент Кучма випустив указ, в якому йшлося про те, що вступ до НАТО більше не є метою країни — необхідне лише «істотне поглиблення відносин із НАТО та Євросоюзом як гарантами безпеки та стабільності у Європі».[29]

Міністр оборони Дональд Рамсфелд та Вікторія Нуланд на консультаціях НАТО та України у Вільнюсі, Литва, 24 жовтня 2005 р.

Після перемоги Помаранчевої революції у 2004 році та приходу до влади президента Віктора Ющенка співпраця з НАТО активізувалася.[30][31]

21 квітня 2005 року у Вільнюсі в рамках неформальної зустрічі глав МЗС країн НАТО відбулося засідання комісії Україна-НАТО, яке відкрило новий етап у відносинах України з альянсом — «інтенсивний діалог», який мав стати першим кроком на шляху входження України до НАТО.

Під час першого офіційного візиту президента Віктора Ющенка до США президент Джордж Буш заявив: «Я є прихильником ідеї членства України в НАТО». У спільній офіційній заяві президентів України та США було сказано, що Вашингтон підтримує пропозицію щодо початку інтенсивного діалогу щодо приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.

У квітні 2005 року Віктор Ющенко повернув у військову доктрину України згадку про стратегічну мету України — «повноправне членство в НАТО та Європейському союзі». Новий текст звучав так: «Зважаючи на те, що НАТО та ЄС є гарантами безпеки та стабільності в Європі, Україна готується до повноправного членства в цих організаціях». Як і в попередньому варіанті, завдання «глибокого реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів» називалося «одним із найважливіших пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики».

20 січня 2006 року в Будапешті за підсумками зустрічі міністрів оборони східноєвропейських країн – членів НАТО – Угорщини, Чехії, Польщі та Словаччини (у якій брав участь міністр оборони України Анатолій Гриценко) – було оголошено, що ці держави готові підтримати вступ України до НАТО. Як було заявлено, необхідною умовою для цього має бути підтримка цього кроку українським суспільством та досягнення внутрішньої стабільності в Україні.

27 квітня 2006 року на зустрічі міністрів закордонних справ НАТО представник генерального секретаря НАТО Джеймс Аппатурай заявив, що всі члени альянсу підтримують якнайшвидшу інтеграцію України в НАТО. Росія зі свого боку висловила занепокоєння цим розвитком подій. Як заявив офіційний представник російського МЗС Михайло Каминін, «де-факто йтиметься про серйозне військово-політичне зрушення, що зачіпає інтереси Росії, яке вимагатиме значних коштів на відповідну переорієнтацію військових потенціалів, реорганізацію системи військово-промислових зв'язків. Можуть бути порушені домовленості у сфері контролю за озброєннями».

У серпні-вересні 2006 року після того, як на чергових парламентських виборах найбільшу кількість голосів отримала Партія регіонів та уряд очолив політичний суперник Віктора Ющенка Віктор Янукович, у зовнішній політиці України намітився поворот. До кінця 2006 року в уряді не лишилося жодного представника пропрезидентського блоку «Наша Україна». Зовнішньополітичні заяви Віктора Януковича суперечили курсу Ющенка.

11 серпня 2006 року прес-служба нового українського уряду повідомила, що Україна відкладає ухвалення «плану дій щодо членства в НАТО». 14 вересня Віктор Янукович відвідав із робочим візитом Брюссель, де зробив програмну заяву про неготовність України до вступу до НАТО. Як він заявив, новий український уряд має намір «розширювати співпрацю з НАТО», не беручи на себе жодних зобов'язань у рамках реалізації так званого «Плану дій щодо членства в НАТО» (ПДЧ). Янукович аргументував це тим, що вступ до НАТО має підтримку лише в невеликій частині українського суспільства — лише 12-25 % населення, тому говорити про приєднання України до ПДЧ, а тим більше розмірковувати про перспективи вступу до альянсу передчасно. Водночас він наголосив на важливості подальшого поглиблення співпраці з альянсом. Верховна рада, в якій прихильники Віктора Януковича (Партія регіонів, СПУ та КПУ) мали більшість, прийняла ухвалу, в якій підтримала його позицію.

На початку 2008 року стався саботаж партії Регіонів, приводом для якого стала заява генсека НАТО про те, що організація отримала лист за підписами президента України, нового прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та спікера парламенту Арсенія Яценюка з проханням приєднати Україну до «Плану дій щодо членства в НАТО». Саботаж проросійської партії паралізував роботу українського парламенту на 2 місяці. У березні 2008 року Арсеній Яценюк зумів досягти компромісу парламент відновив свою роботу.

На саміті НАТО в Бухаресті в квітні 2008 року НАТО вирішило, що поки що не пропонуватиме членство Грузії та Україні; Проте генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив, що Грузія та Україна з часом стануть членами.[32] Повідомляється, що опір зустріли з Франції та Німеччини.[33]

У листопаді 2008 року канцлер Німеччини Анґела Меркель, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та колишній міністр оборони України Анатолій Гриценко сумнівалися, що Україна отримає членство в ПДЧ у грудні 2008 року.[34] Наприкінці листопада в інтерв’ю Times of London Президент Ющенко заявив: «Україна зробив усе, що мав зробити. Ми віддані цьому темпу. Все інше — питання політичної волі тих союзників, які представляють НАТО». Хоча заступник помічника Генерального секретаря НАТО Аурелія Бушез і Генеральний секретар НАТО, Яап де Хооп Схеффер все ще підтримував пропозицію України щодо вступу в НАТО в той час, коли адміністрація Буша, здавалося, не домагалася членства Грузії та України в ПДЧ наприкінці листопада 2008 року. Президент Росії Дмитро Медведєв відповів що «розум переміг».[35] 3 грудня 2008 року НАТО вирішило розробити щорічну національну програму надання допомоги Україні у здійсненні реформ, необхідних для вступу до альянсу, не посилаючись на ПДЧ.[36]

На консультаціях Україна-НАТО на рівні міністрів оборони, що відбулися в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в листопаді 2009 року, Генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен високо оцінив першу щорічну національну програму України, яка окреслила кроки, які вона має намір зробити для прискорення внутрішньої реформи та узгодження з євроатлантичними стандартами, як важливий крок на шляху України до членства в Альянсі.[37]

З приходом до влади в Україні у 2010 році Віктора Януковича питання про вступ України до НАТО було заморожено. У квітні 2010 року Янукович підписав укази, якими ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу до НАТО та національний центр з питань євроатлантичної інтеграції, заявивши, однак, що відносини України з НАТО будуть збережені на рівні, досягнутом за президента Віктора Ющенка.[38][39]

Станом на травень 2010 року НАТО та Україна продовжували співпрацювати в рамках Річної національної програми, включаючи спільні навчання. За словами України, продовження співпраці Україна-НАТО не виключає розвитку стратегічного партнерства з Росією.[40]

27 травня 2010 року Янукович заявив, що розглядає відносини України з НАТО як партнерство, «І Україна не може жити без цього [партнерства], тому що Україна велика країна».[41]

3 червня 2010 року український парламент ухвалив запропонований президентом законопроєкт, який виключає зі стратегії національної безпеки країни ціль «інтеграції в євроатлантичну безпеку та членство в НАТО».[42] Закон виключав членство України до будь-якого військового блоку, але дозволяв співпрацю з такими альянсами, як НАТО. «Євроінтеграція» досі є частиною стратегії національної безпеки України.[42]

24 червня 2010 р. Кабінет Міністрів України затвердив план дій щодо реалізації щорічної національної програми співробітництва з НАТО на 2010 р., який передбачав:[43]

• Залучення української авіації та транспортних матеріалів до перевезення вантажів та особового складу збройних сил держав-членів НАТО та партнерів НАТО, які беруть участь у миротворчих місіях та операціях під проводом НАТО
• Продовження участі України в миротворчій операції в Косово
• Можливе посилення миротворчих контингентів України в Афганістані та Іраку
• Участь України у низці міжнародних заходів, організованих НАТО
• Навчання українських військових у структурах членів НАТО

Зняття з порядку денного питання вступу до НАТО було закріплено на рівні державного закону «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики», прийнятого Верховною радою України 1 липня 2010 року.[44] Нове зовнішньополітичне позиціонування української влади в США та НАТО сприйняли вельми скептично, як відбиває зовнішньо- та внутрішньополітичну слабкість сучасної України, що стоїть перед необхідністю глибоких реформ, які можуть спричинити невдоволення широких верств населення. Держсекретар США Хілларі Клінтон під час візиту до Києва у липні 2010 року охарактеризувала новий зовнішньополітичний курс України як політику «стратегічного балансування». При цьому США визнали відмову України від вступу до НАТО тимчасовим явищем і виявили готовність підтримати зміну позиції України, якщо така станеться. Наміри НАТО продовжувати колишню лінію на залучення України отримали закріплення у Стратегічній концепції НАТО, ухваленій на саміті у Лісабоні у листопаді 2010 року.[44]

22 лютого 2013 року Україна офіційно приєдналася до операції НАТО з протидії піратству «Океанський щит».[45] Україна та НАТО продовжили проводити спільні семінари та спільні тактико-стратегічні навчання та операції під час президентства Януковича.[46]

Після зміни влади в Україні в 2014 році генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен на зустрічі міністрів оборони альянсу в Брюсселі заявив, що НАТО залишається «щирим другом України» і активно підтримуватиме процес реформ. Відповідаючи на запитання журналіста щодо вступу України до НАТО, він зазначив, що Київ має «більш нагальні проблеми», ніж вступ до альянсу. При цьому генсек зазначив, що рішення саміту в Бухаресті (у квітні 2008 року) залишається чинним, і Україна одного разу зможе стати членом НАТО, якщо це рішення буде підтримане населенням країни.[47]

23 грудня 2014 року Верховна рада скасувала позаблоковий статус України. У пояснювальній записці до законопроєкту вказувалося, що позаблоковий статус виявився неефективним з погляду захисту держави від зовнішнього тиску та агресії.[48] У розділі про основні принципи зовнішньої політики закону «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики» закріплено норму про поглиблення співпраці з НАТО «для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в цій організації».[49]

У квітні 2015 року уряд Канади вирішив направити в Україну майже 200 військовослужбовців для проведення військових навчань та підготовки військовослужбовців Збройних сил України. Реалізація канадської програми з навчання українських військовослужбовців за стандартами НАТО тривала до 2017 року.[50]

24 квітня 2015 року у Брюсселі Україна підписала з Агенцією НАТО зі зв'язку та інформації (NCI Agency) меморандум щодо реалізації трастового фонду з реформування системи управління та зв'язку Збройних сил України. Меморандум сприятиме реалізації Цільового фонду НАТО-Україна на програму консультації, управління, контролю та зв'язку (С4).[51] Того ж дня президент Петро Порошенко підписав указ «Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна — НАТО на 2015 рік», що передбачає розвиток Сил спеціальних операцій як міжвидового роду військ та нарощування бойового складу Збройних сил України, для чого, зокрема, належить провести консультації з експертами НАТО щодо здійснення заходів трансформації та модернізації наявних сил і засобів.[52]

27 квітня 2015 року у штаб-квартирі НАТО було підписано угоду між Кабінетом міністрів України та Альянсом про співробітництво у сфері підтримки, що створює правові рамки для практичного співробітництва України з НАТО в рамках спеціально створених Альянсом для української держави трастових фондів з реформування систем логістики і стандартизації Збройних Сил України та фізичної реабілітації (протезування) військовослужбовців, поранених в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях.[53]

Солдати 6-ї ескадрильї, 8-го кавалерійського полку, бойової групи 2-ї піхотної бригади, 3-ї піхотної дивізії навчають українських солдатів на натисканні на спусковий механізм під час навчання 2016 року.

13 травня 2015 року під час засідання комісії Україна-НАТО в Туреччині, генсек об'єднання Єнс Столтенберґ заявив, що Альянсу не подобаються плани Росії щодо розміщення ядерної зброї в анексованому Криму. Однак командувач силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав додав, що немає прямих доказів розгортання ядерної зброї Росією.[54] Секретар РНБО Олександр Турчинов сказав, що не виключає розміщення в Україні систем протиракетної оборони (ПРО). Він зауважив, що зусиль лише України в протидії агресору, який погрожує світу потужним ядерним потенціалом, недостатньо.[55] Після цього заступник речника Державного департаменту США Марі Гарф на брифінгу у Вашингтоні заявила, що США та НАТО не планують розміщувати системи ПРО в Україні.[56] Президент України Петро Порошенко заявив, що Київ не звертався до західних партнерів із пропозицією розмістити на своїй території системи протиракетної оборони і це питання не стоїть на порядку денному.[57]

18 травня у Будапешті Парламентська асамблея НАТО у декларації весняної сесії визнала зміну політики України щодо відновлення її євроатлантичного курсу.[58]

25 травня міністр закордонних справ України Павло Клімкін сказав, що у НАТО поки немає консенсусу щодо членства України.[59] Того ж дня генсек НАТО Єнс Столтенберґ заявив у інтерв'ю телеканалу «Дождь», що НАТО не може приймати рішення про постачання озброєнь Україні, адже це знаходиться в компетенції урядів членів альянсу. Водночас він зазначив, що НАТО надає політичну підтримку і допомагає реформувати армію України. Столтенберґ також назвав «неприйнятним, що країна, така як Росія, анексує частину України і продовжує дестабілізувати схід України».[60]

26 травня президент Петро Порошенко увів у дію нову Стратегію національної безпеки, одним із головних завдань якої є формування умов для вступу в НАТО.[61]

27 травня Олександр Турчинов запропонував країнам-членам НАТО поновити роботу над спільним проєктом літака Ан-70. У 2000 році модифікована під вимоги НАТО версія Ан-70 — Ан7Х розглядалася як базовий новий європейський середній транспортний літак, проте перевага була віддана А400М.[62]

28 травня 2015 року прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк під час 8-го Київського безпекового форуму заявив, що Україні зарано подавати заявку на вступ в НАТО, оскільки на цьому етапі не всі країни-члени готові її підтримати. Він наголосив на тому, що треба зосередитись на підтримці трастових фондів Альянсу і використовувати їх в повній мірі.[63] Днем раніше, помічник заступника генерального секретаря НАТО Джеймс Шеа під час дискусії «Україна-НАТО: партнерство заради єдиної та вільної Європи» сказав, що Україна ще не готова до вступу.[64]

Петро Порошенко з канцлером Німеччини Ангелою Меркель та віце-президентом США Джо Байденом, лютий 2015 року

5 червня у Києві відбулася робоча нарада під керівництвом заступника Міністра оборони України Юрія Гусєва щодо впровадження у вітчизняному оборонному відомстві стандартів НАТО. За результатами заходу, в якому взяли участь представники структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, було затверджено два військових стандарти Міністерства оборони України на основі стандартів НАТО — STANAG 2920, STANAG 4926.[65]

6 червня під час розширеного засідання Колегії Міністерства оборони України під головуванням Міністра генерал-полковника Степана Полторака було ухвалене рішення про створення спеціальної групи з розробки Концепції створення в ЗСУ Сил спеціальних операцій за стандартами НАТО.[66]

17 червня Верховна Рада ратифікувала підписану ще у 2013 угоду з НАТО. Вона дозволяє за рахунок міжнародної технічної допомоги країн-членів НАТО перезахоронити радіоактивні відходи (РАВ), що утворилися внаслідок виконання військових програм колишнього СРСР в Україні. Перший етап реалізації угоди стосується об'єкту Держприкордонслужби «Вакуленчук» у Житомирській області, на його реалізацію виділяється 508 тисяч євро.[67]

20 червня сенатор Джон Маккейн, який очолював на той час комітет американського сенату по збройних силах, під час дискусії на безпековій конференції GLOBSEC у Словаччині, назвав помилкою НАТО те, що альянс зупинив шлях України до членства в 2008 році.[68]

У кінці червня президент України Петро Порошенко повідомив в інтерв'ю італійському виданню Corriere della Sera, що про вступ України в НАТО можна буде говорити не раніше, ніж через 6-7 років, а також після проведення референдуму.[69]

1 липня Верховна Рада ратифікувала меморандум про співпрацю з НАТО та угоду щодо підтримки та постачання.[70]

14 липня в Одесі розпочався візит оціночно-дорадчої групи НАТО до Військово-Морських Сил України в рамках розробки пілотного проєкту з відновлення спроможностей українських ВМС. Під час візиту делегація НАТО провела низку переговорів з представниками української армії та відвідали фрегат «Гетьман Сагайдачний». 15 захід продовжився у Миколаєві. Наразі, згідно з повідомленням, цей проєкт проходить погодження у Генштабі та Міноборони.[71]

17 липня державному підприємству «410 заводу Цивільної авіації», що входить до складу Державного концерну «Укроборонпром», вручили сертифікат на здійснення ремонту авіаційної техніки у відповідності до стандартів НАТО.[72]

31 серпня Кабмін України повідомив про запровадження 68 зі 102 стандартів НАТО. Крім того, в Кабміні зазначили, що цього року за стандартами НАТО провели 637 навчань.[73]

1 вересня 2015 року начальник управління комунікацій та преси Міноборони Оксана Гаврилюк заявила, що українська армія перейшла на аптечки за стандартами НАТО. Окрім того, вона розповіла, що розроблено стандарти підготовки військовослужбовців з тактичної медицини і підготовки санітарних інструкторів.[74]

2 вересня стало відомо, що Україна відновлює участь у програмі НАТО «Процес планування та оцінки сил». Головний акцент робитиметься на заходах із посилення взаємосумісності між збройними силами України і НАТО.[75]

Також з 1 до 12 вересня проходили багатонаціональні військово-морські навчання Sea Breeze («Сі Бриз») в Одеській і Миколаївській областях, а також у північно-західній частині Чорного моря. В «Сі Бриз — 2015» брали участь до 2,5 тис. військовослужбовців. З них від України — до 1 тис. осіб, до дев'яти кораблів, 8 вертольотів і літаків, до 50 одиниць колісної техніки; від США — до 1 тис. військовослужбовців, до п'яти кораблів, до двох підводних човнів, до 40 одиниць колісної техніки, також ще брали участь до 500 військових з країн НАТО або програми «Партнерство заради миру».[76] Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк на відкритті навчань заявив, що метою України є членство в НАТО, оскільки це дозволить українським Збройним силам приєднатися до потужної системи колективної безпеки.[77]

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ та Петро Порошенко, 10 липня 2017 року

21-25 вересня 2015 року відбулись спільні навчання ДСНС України і НАТО в рамках виконання річної національної програми з співробітництва Україна — НАТО на 2015 рік. Під час практичних занять вдосконалювались навички запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.[78]

Згідно з новою редакцією Військової доктрини України, оприлюдненою 24 вересня 2015 року на офіційному сайті президента України, Україна вважає пріоритетним завданням поглиблення співпраці з НАТО та досягнення до 2020 року повної сумісності ЗСУ з арміями країн – членів НАТО. Відмовляючись від позаблокового статусу Україна має намір змінити підходи до забезпечення національної безпеки, приділяючи пріоритет «участі в удосконаленні та розвитку євроатлантичної та європейської систем колективної безпеки». «Для цього Україна інтегруватиметься до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в ЄС, а також поглиблюватиме співпрацю з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для членства в цій організації», — йдеться у документі.[79]

У січні 2017-го, через боязнь блоку перед РФ, були значно сповільнено переговори про застосування ПРО на захист території України. Натомість запропонували лояльне ставлення українського уряду у разі коли на території країни відбуватимуться падіння уламків ракет або, в разі промаху, перехоплювач завдасть удару по території України.[80]

10 липня 2017 року до Києва прибув Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. В рамках його візиту відбулося урочисте засідання Верховної Ради, на якому й виступив генсек. За участю Президента України також відбулося урочисте засідання Комісії Україна-НАТО. Було урочисто відкрито нове приміщення Представництва НАТО в Україні.[81]

10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу.[82][83] 20 вересня 2018 року український парламент затвердив поправки до конституцій, які закріпили євроатлантичний і європейський курс України.[84]

Президент України Володимир Зеленський з генеральним секретарем НАТО Столтенберґом у червні 2019 року

12 червня 2020 року Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО.[85] 8 жовтня 2020 року під час зустрічі з прем'єр-міністром Борисом Джонсоном у Лондоні президент Володимир Зеленський заявив, що Україні потрібен План дій щодо членства в НАТО, оскільки членство в НАТО сприятиме безпеці та обороні України.[86] У кінці листопада 2020 року стало відомо, що Саміт НАТО в 2021 році розгляне питання повернення до «політики відкритих дверей», в тому числі, питання надання Грузії Плану дій щодо членства (ПДЧ).

1 грудня 2020 року Міністр оборони України Андрій Таран заявив, що Україна чітко окреслює свої амбіції отримати План дій щодо членства в НАТО і сподівається на всебічну політико-військову підтримку щодо прийняття такого рішення на наступному Саміті Альянсу у 2021 році. Звертаючись до послів та військових аташе держав-членів НАТО, а також представників офісу НАТО в Україні було закликано проінформувати їхні столиці, що Україна сподіватиметься на їхню всебічну політико-військову підтримку щодо прийняття такого рішення на наступному Саміті НАТО у 2021 році. Це повинно стати практичним кроком та демонстрацією відданості рішенням Бухарестського саміту 2008 року.[87][88]

9 лютого 2021 року прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що розраховує, що Україна зможе отримати план дій щодо членства у НАТО одночасно з Грузією.[89] У відповідь, генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберґ під час візиту прем'єра Шмигаля до Брюсселя підтвердив, що Україна є кандидатом на вступ до членства в НАТО.[90]

7 квітня 2021 року після початку нарощування російських військ біля українського кордону, очільник литовського Міністерства закордонних справ Ґабріелюс Ландсберґіс на пресконференції з іспанською колегою Аранчою Гонсалес Лая заявив, що Литва має намір запропонувати своїм союзникам із НАТО надати Україні план дій щодо членства (ПДЧ):

Найближчим часом ми повинні знову звернутися до колег з листом, щоб розглянути можливість надання ПДЧ Україні. Я переконаний, і ми вже почали обговорювати це питання з нашими колегами з країн Балтії, що НАТО могло б повторити свою пропозицію про надання Україні плану членства. Цей крок стане "сильним сигналом для Росії", зокрема про те, що трансатлантичний напрямок, який обрала для себе Україна, цінується і має підтримку в країнах НАТО. – підкреслив Ландсберґіс.

Зі свого боку міністерка закордонних справ Іспанії, попри те, що Україна не член Альянсу, заявила, що відносини союзників із нею вже «плідні, корисні і є символом бачення мирного сусідства НАТО». Вона також додала, що питання України необхідно обговорити на саміті Північноатлантичного альянсу, який заплановано на червень цього року.[91]

Слідом за своїм литовським колегою, міністр закордонних справ Латвії Едґар Рінкевичс також заявив, що НАТО слід надати Україні план дій щодо членства:[92]

Ми уважно спостерігаємо, як Росія стягує війська до кордонів України. Наразі достеменно не зрозуміло, що це: демонстрація сили чи реальна агресія. Але є всі підстави для занепокоєння... Україна вже протягом 15 років намагається приєднатися до НАТО шляхом отримання Плану Дій для Членства. Мабуть, вже таки час надати цей План Україні. Це буде як мінімум сигналом від нас (тобто НАТО), що українці не залишаться без підтримки. Я однозначно підтримаю таке рішення...

Зеленський та президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган

10 квітня 2021 року міністр оборони України Андрій Таран заявив, що першочерговим пріоритетом українського політичного керівництва є отримання Плану дії щодо членства (ПДЧ) в Північноатлантичному альянсі вже в 2021 році. На думку очільника українського міністерства оборони, найбільш переконливим і дієвим механізмом донесення до Москви позиції міжнародної спільноти є «прискорення виконання рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року щодо нашого членства в Альянсі».[93] Також отримання ПДЧ для України підтримав президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у спільній декларації Дев'ятого засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною та Турецькою Республікою.[94]

Американський сенатор-демократ Кріс Мерфі на брифінгу у Києві за підсумками зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським у травні 2021 року заявив, що надання Україні ПДЧ буде наступним логічним кроком щодо членства в НАТО. Він наголосив, що Україна вже зробила декілька реформ, необхідних для того, щоб стати членом НАТО, а також здійснюватиме додаткові реформи.[95] Також він зазначив, якби Україна і Грузія отримали ПДЧ у 2008 році конфлікту із Росією узагалі не було б:[96]

Я розумію стурбованість НАТО перспективою інтегруватися з країною, де є конфлікт, що триває. Але, відверто кажучи, якби Україна та Грузія отримали ПДЧ у 2008 році, не думаю, що конфлікт узагалі був би.

Президент Зеленський назвав потенційною загрозою, яка може посилити позиції РФ у Європі, ненадання Україні термінів щодо отримання плану дій щодо членства в НАТО.[97]

На саміті в Брюсселі в червні 2021 року лідери НАТО підтвердили рішення, прийняте на Бухарестському саміті 2008 року, про те, що Україна стане членом Альянсу з Планом дій щодо членства (ПДЧ) як невід'ємною частиною процесу та правом України самостійно визначати своє майбутнє та зовнішню політику, звісно, що без втручання ззовні.[98] Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ також підкреслив, що Росія не зможе накласти вето на вступ України до НАТО:[99]

Кожна країна обирає свій шлях, і це стосується також вступу до НАТО. Це питання до України та до 30 членів НАТО вирішувати, чи вона прагне бути членом Альянсу. Росія не має слова у питання того, чи бути України членом Альянсу. Вони не можуть ветувати, що робити її сусідам. Ми не повернемося в епоху сфер інтересів, коли великі країни вирішують, що робити меншим.

Президент України Володимир Зеленський і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. Брюссель, 16 грудня 2021 року

11 січня 2022 року стало відомо, що група республіканських конгресменів має намір внести законопроєкт, який оголошує Україну країною «НАТО-плюс» та ініціює перевірку доцільності оголошення Росії державою-спонсором тероризму. Автори законопроєкту стверджують, що визнання за Україною статусу "країни НАТО+" дозволить швидко приймати рішення щодо надання та продажу американських оборонних товарів та послуг Україні. Зокрема, за словами співавтора законопроєкту Майка Роджерса, ця норма стосується надання протикорабельних та протиповітряних засобів оборони. Крім того, цим законопроєктом пропонують створити механізм швидкого запровадження санкцій проти "Північного потоку-2" у разі повномасштабного вторгнення Росії до України. Автори законопроєкту переконані, що у такий спосіб назавжди заблокують його введення в експлуатацію. Також, у разі прийняття США зобов'язані розглянути та проголосувати питання, чи надати Росії статус "країни-спонсора міжнародного тероризму".[100]

14 січня 2022 року голова Офісу Президента України Андрій Єрмак заявив, що українська влада сподівається почути конкретні умови вступу до Північноатлантичного альянсу:

Україна показала своїм принципам та позиціям, що ми повністю готові та здатні бути членом НАТО. Це означає, що на саміті в Мадриді цього року ми сподіваємося побачити та почути цілком конкретні умови та інформацію про це, бо сьогодні, особливо сьогодні, я хотів би повторити, що зараз це питання життя та смерті нашої країни.

Глава Офісу президента також схвально відгукнувся про підготовку санкцій у разі вторгнення Росії, але застеріг, що таке вторгнення "стане великою трагедією".

Консультації та співпраця між Україною та НАТО охоплюють широке коло питань, які були визначені Хартією від 1997 та Планом дій від 2002. Заходами керує Комісія Україна — НАТО (КУН), яку було засновано відповідно до Хартії і яка має на меті розвивати відносини Україна — НАТО та забезпечувати належне виконання положень Хартії.

• Співпраця у галузі безпеки: Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі. Протягом останніх років Україна по черзі виділила піхотний батальйон, батальйон механізованої піхоти та вертолітний загін для участі у діяльності керованих НАТО миротворчих сил НАТО на Балканах, у Боснії та Герцеговині, а в операціях у Косові брав участь український вертолітний загін та значна кількість особового складу з української частини українсько-польського батальйону. Іншим кроком, що засвідчив готовність України сприяти зміцненню міжнародної стабільності та боротьбі з тероризмом, стало надання Україною права прольоту над її територією авіації НАТО, яка перевозила війська до складу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану та особовий склад коаліційних сил під проводом США, залучених до операції «Нездоланна свобода». Україна також відрядила 1600 військовослужбовців до польського сектора міжнародних багатонаціональних стабілізаційних сил в Іраку, де представлені миротворці з кількох країн НАТО та країн-партнерів.
• Оборонна реформа: Програма співробітництва у галузі оборонної реформи між Україною та НАТО масштабніша, ніж з будь-якою іншою країною-партнером і надає змогу Україні використовувати накопичений роками досвід та фахові знання країн — членів Альянсу у галузі оборонної реформи. Україна звернулася до НАТО за допомогою у здійсненні трансформації своїх надлишкових збройних сил, що комплектуються за призовом, у меншу за чисельністю, професійну та більш мобільну армію, яка відповідала б потребам країни у галузі безпеки, а також була здатною відігравати активну роль у підтриманні європейської безпеки і стабільності. Ключовими кроками мали стати розробка нової Стратегічної концепції та Військової доктрини, а також надання Україні допомоги у проведенні та завершенні комплексного оборонного огляду. Першорядним завданням НАТО було допомогти Україні зміцнити демократичний та цивільний контроль над збройними силами та підвищити рівень оперативної сумісності з військами країн НАТО.

Для реалізації нового зовнішньополітичного курсу з урахуванням тенденцій і динаміки розвитку сучасного безпекового середовища в Україні запроваджується новий комплекс стратегічних документів у сфері національної безпеки та оборони держави. З метою приведення сектору безпеки та оборони до сучасних реалій безпекового середовища в Україні проведено другий Оборонний огляд та відпрацьовано Стратегічний оборонний бюлетень. На підставі результатів останнього розроблено проєкт Концепції подальшого реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2016 року. Слід зазначити, що у відпрацюванні концептуальних і програмних документів щодо подальшого розвитку Збройних сил України використовуються методології держав-членів НАТО.

Реалізація військового співробітництва з Альянсом дозволяє нарощувати оперативні спроможності Збройних сил України.

Технічне співробітництво між Україною та НАТО у галузі озброєнь передусім зосереджено на підвищенні рівня сумісності систем озброєнь з метою сприяння участі України у спільних операціях з підтримання миру. Співпрацю у цій галузі було розпочато, коли Україна вступила до програми НАТО «Партнерство заради миру» та почала брати дедалі активнішу участь у діяльності різних груп з питань озброєнь під егідою Наради національних директорів з питань озброєнь -найвищого органу НАТО, який визначає можливості співпраці між країнами — членами стосовно закупівлі військової техніки та встановлює технічні стандарти. У березні 2004 відбулося перше засідання Спільної робочої групи Україна — НАТО з питань озброєнь, яка відтоді сприяє розвиткові контактів у цій галузі.

Щодо максимального використання потенціалу Спільних робочих груп Україна — НАТО високого рівня з питань воєнної реформи та оборонно-технічного співробітництва, Ю. Борнеман зазначив: «…ми розглядаємо можливості для консультацій, координації та співробітництва, що базуються на взаємних інтересах. Ми знаємо і вітаємо те, що Україна приділяє значну увагу цій темі, і вже почали перші дискусії з нашими українськими друзями, аби забезпечити транспарентність цього процесу». На певному етапі консультацій між США та Україною з цього питання американські представники відверто заявили, що вони дуже зацікавлені в тому, аби українські підприємства створювали ракети-мішені для випробування системи ПРО. Потенціал українського ОПК є затребуваним навіть у високорозвинених країнах світу.

Основними напрямами співпраці Україна-НАТО у сфері озброєнь на сучасному етапі є:

• досягнення відповідного рівня взаємосумісності озброєння та військової техніки для забезпечення виконання спільних з НАТО операцій з підтримання миру;
• створення умов для забезпечення розробки, закупівлі озброєння та військової техніки і матеріально-технічного забезпечення відповідно до стандартів держав-членів НАТО;
• створення в Україні державної системи кодифікації продукції військового призначення, що сумісна з системою кодифікації НАТО;
• підтримання проєкту Трастового фонду ПЗМ для знешкодження небезпечних, непридатних для використання та надлишкових боєприпасів та легкого озброєння і стрілецької зброї в Україні.

Україна залишається другою після Росії серед країн-партнерів за рівнем співробітництва в межах участі в програмі НАТО «Наука заради миру та безпеки». Ключовими у цій сфері залишатимуться проєкти «Очищення авіабази в м. Прилуки»; освоєння гранту НАТО для Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі «УРАН», «Моніторинг та передбачення ризиків паводків річки Прип'ять» тощо.

• Наука й охорона довкілля: Наукова співпраця з Україною розпочалася у 1991. Відтоді за рівнем участі у Науковій програмі НАТО Україна поступається лише Росії. її розвиткові також сприяло створення Спільної робочої групи з питань наукової співпраці та у галузі охорони довкілля. НАТО співфінансувало кілька проєктів з метою забезпечення українських науково-дослідницьких колективів мінімально необхідною інфраструктурою комп'ютерних мереж та доступом до Інтернету. Окрім застосування наукових розробок у галузі захисту від тероризму та нових загроз -відповідно до нового спрямування Наукової програми НАТО — Україна визначила для себе такі пріоритети співпраці у науковій галузі на 2004 рік: інформаційні технології, біологія клітини та біотехнології, нові матеріали, захист довкілля і раціональне використання природних ресурсів. Співпрацю у галузі довкілля переважно зосереджено на екологічних проблемах, спричинених оборонною діяльністю.
• Планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру: Країни — члени НАТО та країни-партнери надали Україні допомогу у ліквідації наслідків сильних повеней, що сталися у 1995, 1998 та 2001. До того ж, починаючи з 1997, відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння у галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру та готовності до катастроф, у цій галузі було започатковано широкомасштабну співпрацю, яка принесла Україні безпосередню практичну користь. Основну увагу було приділено намаганням допомогти Україні, насамперед її західним регіонам, уразливим перед повенями, краще підготуватися до подібних надзвичайних станів та подолання їх наслідків. В Україні проводилися навчання ПЗМ, які мали на меті випробувати в дії процедури реагування на повені та надання допомоги цивільному населенню. Такі тренування пройшли на Закарпатті у вересні 2000. А у 2001 розпочато проєкт за участю сусідніх країн з метою розвитку у басейні річки Тиси ефективної системи запобігання та реагування на повені.

У цій сфері головна увага приділятиметься результатам роботи Робочої підгрупи Україна — НАТО з питань кібернетичного захисту, в межах якої Україна отримує експертну допомогу НАТО з питань підготовки національної стратегії протидії кібернетичним загрозам, розвитку інфраструктури кібернетичного захисту та системи реагування на кіберзагрози в Україні. Триватиме співпраця у сферах боротьби з відмиванням «брудних» грошей, контрабандою наркотиків, зброї та незаконним переміщенням людей.

Співробітництво України з НАТО як один із напрямів безпекової політики нашої держави спрямований на досягнення високих стандартів країн-членів Альянсу, взаємовигідну практичну взаємодію України з Альянсом у подоланні традиційних та нових викликів і загроз, а також на забезпечення належного місця і впливу України в міжнародній безпековій системі.

Основоположними документами у відносинах України з НАТО на сьогодні є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 9 липня 1997 р. і Декларація про її доповнення від 21 серпня 2009 р. Співпраця в практичних сферах регулюється 30 угодами між Україною та НАТО.

Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. відповідно до положень Хартії про особливе партнерство. Для розвитку практичного співробітництва в рамках КУН створено 5 спільних робочих груп України з НАТО з питань: воєнної реформи (під її егідою здійснюються додаткові окремі консультації експертів з питань реформування сектору безпеки та розвідки України, а також з питань співробітництва України з НАТО в сфері кібернетичного захисту); оборонно-технічного співробітництва; економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру; науки і захисту довкілля. Ключовим практичним інструментом здійснення реформ за сприяння Альянсу є Річні національні програми (РНП), запроваджені в 2009 р. згідно з рішенням засідання Північноатлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ 2-3 грудня 2008 р.

У рамках міжпарламентського діалогу постійна делегація ВРУ бере участь у заходах Парламентської Асамблеї НАТО, функціонує Міжпарламентська рада Україна-НАТО.

Ставлення населення України до вступу в НАТО за даними загальноукраїнських опитувань громадської думки.

Питанню ставлення українського суспільства до вступу в НАТО присвячена досить велика кількість соціологічних досліджень різного ступеня компетентності — від окремих фірм, громадських організацій, фондів, редакцій газет до солідних науково-дослідних установ Національної академії наук України. Ці дослідження зображають думку українських громадян на різних етапах державотворення країни залежно від віку, освіти, соціальної групи та регіону мешкання.

Результати соціологічних опитувань громадян України щодо їхнього ставлення до НАТО, які проводились спеціалістами Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) у червні 2000 року, у вересні 2001 року та у квітні 2002 року, показали, що, за підсумками опитувань 2000 – 2001 років, майже половина респондентів уважали НАТО агресивним блоком (у 2000 році — 46,2 %, у 2001 — 48, 1 %). Число тих, хто з різних причин вважав процес розширення НАТО несприятливим, помітно зросло — з 46,1 % у 2000 році до 50,2 % у 2001 році. Більша частина громадян не були обізнані з конкретними напрямами співробітництва України з НАТО, зокрема в рамках програми ПЗМ. Майже дві третини опитаних (64,4 %) не знали або про цю програму взагалі, або про те, що Україна бере в ній участь. Вельми негативно вплинуло на ставлення українців до НАТО воєнна операція альянсу на Балканах, більшість громадян України (56,6 %) вважали, що НАТО взагалі не мало права втручатися у внутрішні справи суверенної країни, навіть для вирішення гуманітарних проблем.

Однак, за результатами соціологічних опитувань, у квітні 2002 року ставлення наших громадян до НАТО дещо змінилося — стало більш доброзичливим. Порівнюючи з 2001 роком різко (з 48,1 % до 32,6 %, тобто на 15,5 %) зменшилося число респондентів, що вважали НАТО агресивним блоком. Дещо збільшилося число тих, хто оцінював блок як оборонний союз (на 3,1 %). Як порівняти з попередніми двома — трьома роками помітно збільшилось і число громадян, які оцінили альянс у цілому більш позитивно (37,4 %), ніж негативно (32,6 %) [22].

Згідно з даними опитування, яке провела фірма Соціс-Геллап у червні 2002 року, 38 % респондентів підтвердили свою довіру до НАТО, 34 % висловили недовіру, 28 % не визначилися. На конкретне запитання — про вступ в НАТО (точніше — про ставлення до відповідного рішення РНБОУ) — позитивно відгукнулися тих-таки 38 %, негативно — 23 %, не визначилися — 39 %. Найцікавіше, однак, що 54 % опитаних зізналися, що взагалі уперше чують про рішення РНБОУ; понад дві третини вперше почули про програму ПЗМ (яка на той час здійснювалася вісім років) і майже 90 % опитаних довідалися нарешті (завдяки соціологам) про Хартію про особливе партнерство між Україною й НАТО, п'ятиліття якої на той час відсвяткували у Києві. 17 % опитаних, як виявилося, взагалі не знали, що таке Північноатлантичний альянс.

2002 року був підписаний Меморандум про підтримку Україною операцій НАТО[150].

З метою вивчення інформаційної політики держави у цивільних друкованих засобах масової інформації, яка стосується альянсу, соціологом Світланою Ліпкевич [27] було проведено дослідження позиції стосовно цього мала щоденна всеукраїнська газета «День» накладом у 62500 примірників у 2005 — 2006 роках. Варто відзначити, що газета основну увагу приділяє інтеграції України в Європейській Союз, тому практично кожний 2-й — 3-й її номер обговорює це питання. В той же час не залишається поза увагою і питання інтеграції держави у Північноатлантичний альянс, причому практично всі публікації мають аналітичний характер і висвітлюють думки як прихильників НАТО, так і їх опонентів.

Результати дослідження засвідчили, що питанням інтеграції України в альянс у 2005 році відводилося 18 % випусків газети, а у 2006 році — 23 %. У 2005 році 88 % публікацій висвітлювали можливий швидкий вступ України в альянс, а в 2006 році, коли пристрасті навколо швидкого приєднання до НАТО дещо вляглися, питанням вступу відводилося лише 25 % публікацій. Однак, на думку дослідниці, неможливо пояснити негативне ставлення певної частки українського суспільства стосовно НАТО лише тезою про її непоінформованість.

За даними опитування населення у червні 2006 вже 64,4 % громадян не підтримували вступ країни у НАТО. Зростання кількості противників вступу в альянс відбувалося внаслідок визначення тих, хто раніше вагався з вибором. Різниця між кількістю симпатиків і противників вступу до НАТО складала 52 %. При цьому "антинатівські "настрої були не тільки на сході України і в Криму. У західному регіоні співвідношення противників і прихильників становило відповідно — 38 % і 32 %, а у центральному регіоні виступало проти вступу 57 % і тільки 15 % дали відповідь — «так». Адже навіть «помаранчевий» електорат був проти альянсу. Наприклад, серед прихильників соціалістів таких було 61 %, а у лавах «Нашої України» — 40 %, у БЮТ — 41 % [26, с. А-5].

У серпні директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна відзначила істотні зміни, які відбулися саме серед українців на Донбасі до Північноатлантичного альянсу. «Коли раніше 95 % на Донбасі були проти вступу до НАТО, то зараз ця цифра знизилася приблизно до 60 %, а вже є, за різними опитуваннями, 17-20 % на Донбасі, які за вступ до Альянсу, і це свідчить про істотні зміни», — зазначила вона.[145]

24 грудня 2021 року Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив дослідження, яке проводилося 13-16 грудня методом телефонних інтерв’ю, згідно якого, у випадку референдуму щодо вступу до НАТО 59,2% серед усіх респондентів проголосували б «за», 28,1% – «проти», – йдеться в дослідженні. За словами авторів дослідження, серед жителів заходу і центру країни переважна більшість підтримують і вступ до ЄС, і вступ до НАТО. На півдні і сході підтримка євроатлантичної інтеграції нижча. Водночас у випадку вступу до ЄС більшість на референдумі підтримали б таке рішення, а у випадку вступу до НАТО голоси «за» і «проти» розділилися б практично порівну.[151]

Згідно з соціологічним дослідженням, яке провів Український інститут майбутнього спільно з соціологічною компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» у січні 2022 року, 64% українців підтримують вступ України до НАТО, а 17% не підтримують, 13% не мають однозначної думки з цього питання. На Заході України, в м. Києві та на Півдні України виявилося найбільше прихильників вступу до НАТО – 73%, 71% та 59%. Найменш цю ідею підтримують на Сході – 47%.[152]

Ставлення населення країн НАТО до вступу України:

Згідно з результатами опитування, проведеного Дослідницьким центром П‘ю у червні 2015 року, більше половини громадян країн НАТО (57 %) виступає за вступ України до Альянсу. За надання Україні зброї виступає менше половини опитаних — 41 %. Як свідчать дані, найбільше підтримують членство України в НАТО громадяни Канади (65 %), США (62 %), Польщі (59 %), Іспанії (57 %) та Великої Британії (57 %). Разом з тим, найменша підтримка вступу України до НАТО спостерігається серед мешканців Німеччини (36 %) та Італії (35 %). Водночас найбільше підтримують постачання Україні зброї поляки (50 %), американці (46 %) та канадці (44 %). Найменше — італійці (22 %) та німці (19 %).[153]

1 грудня президент РФ Володимир Путін заявив, що хоче отримати від Заходу гарантії невступу України в НАТО. 16 грудня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Альянс не піде на поступки Росії у питанні наближення України до членства. За його словами, Україна має право на захист і разом з НАТО визначатиме питання членства в Альянсі.[167] 17 грудня МЗС РФ оприлюднило проєкт договору між РФ і США про "гарантії безпеки" і проєкт Угоди про заходи щодо забезпечення безпеки Росії і держав-членів НАТО. Зокрема, Росія пропонує НАТО відмовитися від прийняття Грузії й України в НАТО, а також "від будь-якої військової діяльності на території України". Також РФ пропонує США не створювати військових баз на території країн колишнього СРСР і не приймати ці країни в НАТО.[168]

9 січня 2022 року високий представник ЄС Жозеп Боррель за підсумками візиту до України в січні 2022 року та поїздки на контактну лінію на сході у своєму блозі на сайті Європейської Служби зовнішніх дій написав, що деякі з положень так званих «проєктів Угод» про гарантії безпеки для Росії, які були представлені Кремлем у грудні 2021, суперечать базовим принципам Гельсінського Заключного акту 1975 року, тому готовність НАТО та західних країн обговорювати ці ідеї не означає готовності їх прийняти:[169]

	Здається, російське керівництво має намір повернути годинник назад, до старих часів логіки холодної війни. Такий тип розмежування сфер впливу не належить до 2022 року: Ялти-2 бути не може
— Жозеп Боррель

У зв'язку з цим 10 січня 2022 року дипломати США і Росії провели у Женеві переговори з питань безпеки з метою обговорення військової діяльності обох країн та зростання напруженості навколо України. Глава російської делегації на зустрічі в Женеві представників США та РФ заявив, що Росії потрібні «залізобетонні гарантії» того, що Україна та Грузія ніколи не стануть членами НАТО, закріплені у рішенні мадридського саміту Альянсу 2022 року. Перед цим Рябков також сказав, що "не можна недооцінювати ризики військової конфронтації" і що американська сторона, відмовляючись від нерозширення НАТО, недооцінює серйозність ситуації.[170]

У свою чергу, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що НАТО не піде на компроміси з Росією щодо членства України і питання членства України в НАТО вирішуватимуть Київ та союзники. Він запевнив, що Альянс допомагає Україні в досягненні критеріїв, необхідних для членства в організації.[171]

	Альянс продовжує надавати Україні «політичну підтримку її територіальній цілісності та суверенітету, а також практичну допомогу. Це також чіткий сигнал щодо того, що Україна має право себе захищати.
— Єнс Столтенберґ

Представниця Держдепу США Венді Шерман заявила, що принцип "відчинених дверей" НАТО не підлягає обговоренню, Вашингтон не відмовиться від двосторонньої співпраці із суверенними державами, які хочуть співпрацювати зі США. Також додала, що Вашингтон при контактах із Москвою не має наміру приймати рішення щодо долі України без участі України, Європи без Європи, а НАТО без НАТО. Окремо, після зустрічі у Женеві з представниками РФ, Венді зазначила, що не може сказати, чи готова Російська Федерація до деескалації поблизу кордонів України, куди Росія почала святкувати техніку ще з весни 2021 року.[172]

12 січня 2022 року в Брюсселі відбулося засідання Ради Росія-НАТО, де представники Росії та 30 держав-членів Альянсу обговорювали вимоги російської сторони до НАТО. Єнс Столтенберґ знову заявив, що рішення про готовність України до вступу в НАТО можуть приймати лише Україна та 30 союзників по Альянсу, НАТО «серйозно задумається» над збільшенням своєї присутності у Східній Європі у разі «нової агресії РФ». НАТО також готове знову відкрити своє представництво у Москві, додав генсек.[173] Венді Шерман зазначила, що НАТО не відмовиться від політики «відкритих дверей», вимоги Росії є неприйнятними. Союзники по НАТО не погодяться з неможливістю подальшого розширення Альянсу та поверненням до конфігурації кінця ХХ століття, на чому наполягала на переговорах російська сторона, стверджує заступник держсекретаря США.

Заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко заявив, що НАТО спочатку не сповідувало політику «відкритих дверей», про яку Альянс заявляє сьогодні, якщо не вдасться парирувати загрози своєї безпеки політичними заходами, Росія використовуватиме військові заходи:[174]

Ця політика з'явилася 1994 року й обслуговувала зовсім інші цілі, ніж побудова європейської безпеки. У нас є набір військово-технічних заходів, законних, які ми вживатимемо, якщо ми відчуватимемо реальну загрозу безпеці, а ми вже відчуваємо, якщо нашу територію розглядають як об'єкт для націлених ударних засобів. Звісно, ми з цим погодитись не можемо. Ми вживатимемо всіх необхідних заходів для того, щоб загрозу парирувати військовими засобами, якщо не вийде політичними.

Під час першого засідання ОБСЄ 13 січня 2022 року постійний представник Росії при ОБСЄ Олександр Лукашевич заявив, що РФ буде змушена вжити заходів для «усунення неприйнятних загроз національній безпеці», якщо не почує конструктивної відповіді на свої пропозиції щодо безпеки в розумні терміни:[175]

Якщо ми не почуємо конструктивної відповіді на внесені пропозиції в розумні терміни, а агресивна лінія поведінки щодо Росії продовжиться, будемо змушені зробити відповідні висновки та вжити всіх необхідних заходів для забезпечення стратегічного балансу та усунення неприйнятних загроз нашій національній безпеці.

Глава Міністерства закордонних справ Сергій Лавров на своїй щорічній зовнішньополітичній прес-конференції заявив, що у Москви «закінчилося терпіння» в очікуванні відповіді Заходу на вимоги Кремля «гарантій безпеки», у зв'язку з чим Росія чекає на письмову відповідь протягом тижня. Лавров сказав, що Кремль не чекатиме на «нескінченну» відповідь Заходу на вимоги Москви, щоб НАТО не розширювалося на схід і не розгортало війська в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу. Коментарі Лаврова з'явилися наступного дня після того, як Білий дім заявив, що загроза російського вторгнення в Україну залишається високою, оскільки розгорнуто близько 100 тисяч російських військових.[176] Наступного дня представник Білого дому Джен Псакі заявила, що влада Росії має обрати, яким шляхом піти: вибрати допломатію або, у разі подальших агресивних дій, зіткнутися з економічними заходами, які будуть суворішими, ніж у 2014 році.[177]

13 січня 2021 директор мовлення російською мовою каналу RT Антон Красовський пригрозив спалити Конституцію України на Хрещатику через прописаний в ній курс на вступ у НАТО.[178]

14 січня в інтерв'ю, опублікованому La Repubblica генсек НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Київ уже звернувся з проханням про вступ до військово-політичного союзу, і в 2008 році НАТО вирішили, що Україна та Грузія стануть членами, але поки не встановили, коли саме це відбудеться.[179]

19 січня заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков вніс до США пропозицію взяти на себе юридичні зобов'язання не голосувати за членство в НАТО країн, членству яких протистоїть Російська Федерація, зменшивши вимоги щодо нерозширення НАТО. Кремль готовий обміняти таку «пропозицію» на умови, які були висунуті раніше – так звані гарантії нерозширення Альянсу на схід. Він зазначив, що рішення, прийняте на саміті в Бухаресті 2008 року, «слід виключити» і що Сполучені Штати повинні надати односторонні юридичні гарантії, що «цього ніколи не станеться». Позиція про те, що Україна і Грузія ніколи не стануть членами Північноатлантичного альянсу, сказав Рябков, є пріоритетною для Кремля. За його словами, у Америки для такого кроку має бути «достатньо політичної волі».[180]