Никодим (Руснак)

Микола Степанович Руснак народився 18 квітня 1921 року у селі Давидівці Чернівецької області у селянській родині. Школу закінчив у 1935 році.

У 1938 році став послушником Свято-Іоанно-Богословського монастиря Чернівецької єпархії, де 6 січня 1945 року прийняв чернечий постриг. Тезоіменитство — в Неділю святих жон-мироносиць. 29 квітня 1945 року був висвячений у сан ієродиякона, а 23 лютого 1946 року — в сан ієромонаха. З 1950 до 1955 року ніс послух настоятеля Свято-Іоанно-Богословського монастиря.

З 1955 року навчався у Московській Духовній Семінарії, одночасно виконував обов'язки благочинного Московської Духовної Академії і Семінарії.

У 1958 році закінчив МДА зі ступенем кандидата богослов'я. З 23 квітня перебував у складі Російської духовної місії в Єрусалимі, 15 листопада прийняв сан архімандрита та був призначений заступником начальника місії.

10 серпня 1961 року возведений у сан єпископа і направлений на Костромську кафедру (Росія). З 21 квітня 1964 року став єпископом Аргентинським і Південноамериканським. З 25 лютого 1968 року — архієпископом, Екзархом Центральної і Південної Америки. В цей час активно займався перекладом на іспанську мову богослужбових текстів, результатом чого став випуск в травні 1970 р. в Буенос-Айресі книги «Літургікон» — першого православного «Служебника» іспанською мовою[1].

1 грудня 1970 року призначений архієпископом Харківським і Богодухівським, а з 23 листопада 1983-го — Львівським і Тернопільським, тимчасовим управляючим Харківською Єпархією. 28 березня 1984 року звільнений від тимчасового управління Харківською Єпархією.

9 квітня 1985 року возведений у сан митрополита. З 27 грудня 1988 року — митрополит Львівський і Дрогобицький, священноархімандрит Свято-Успенської Почаївської Лаври.

13 вересня 1989 року повернувся на Харківську кафедру.

З квітня по 27 травня 1992 року виконував обов'язки Предстоятеля УПЦ (МП). У середині квітня 1992 року, за словами Никодима, під час повернення до Харкова після освячення нової церкви у смт Сахновщина його автомобіль намагалася збити з дороги невстановлена вантажівка «КамАЗ»[2] .

27 — 28 травня 1992 року очолив Харківський собор Української Православної Церкви (Московського Патріархату), скликаний та проведений з грубим порушенням Статуту УПЦ, де було засуджено «розкольницьку» діяльність митрополита Філарета (Денисенка) та обрано Предстоятелем митрополита Володимира (Сабодана) (знову ж таки всупереч Статуту УПЦ, згідно якого Предстоятель обирається з числа єпископату самої УПЦ, до якого Володимир (Сабодан), як митрополит Ростовський, не належав.

З 20 червня 1992 року — постійний член Священного Синоду УПЦ (МП).

З 27 грудня 1994 року — голова Синодальної Комісії з канонізації святих.

28 липня 1999 митрополитом Київським і всієї України Володимиром і Священним Синодом УПЦ був удостоєний права носіння двох панагій.

22 листопада 2006 року Рішенням Священного Синоду УПЦ звільнений з посади Голови Синодальної Комісії з канонізації святих у зв'язку з навантаженням єпархіальними справами.

Почесний громадянин міста Харкова (з 1999) і Харківської області (з 2006).

Помер 15 вересня 2011 (приблизно о 19:30) у м. Харків на території Свято-Покровського монастиря[3] внаслідок сердцевої недостатності та хронічних хвороб.

Вранці 16 вересня, після закінчення Божественної літургії в Іоанно-Богословському храмі при архієрейської резиденції, тіло митрополита Никодима було перенесено в Благовіщенський кафедральний собор м. Харкова, де архієпископ Ізюмський Онуфрій (Легкий), вікарій Харківської єпархії, здійснив біля труни заупокійну літію.

17 вересня в Благовіщенському соборі проведено відспівування, тіло покійного архіпастиря поховано поруч з вівтарем приділу на честь святителя Мелетія Харківського нижнього храму Свято-Благовіщенського собору[4].

• Сборник служб и акафистов — Харьков: Прапор, 1996. — 336 с.
• Послания. Слова. Речи — Харьков: Прапор, 1995. — Т. 1, 2. — 624 с. — 6 000 экз. — ISBN 5-7766-0371-4.
• Послания. Слова. Речи — Харьков: Прапор, 1998. — Т. 3. — 592 с. — 6 000 экз. — ISBN 5-7766-0731-0.
• Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2001. — Т. 4. — 608 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-7903-07-9.
• Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2002. — Т. 5. — 496 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-7903-37-0.
• Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2004. — Т. 6. — 928 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-8478-29-0.
• Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2005. — Т. 7. — 626 с. — 4 000 экз. — ISBN 966-372-002-6.
• Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2007. — Т. 8. — 732 с. — 4 000 экз. — ISBN 978-966-372-096-8.
• Жереб, визначений Богом. Спогади, поезія — Харків: Майдан, 2003. — 400 с. — 4 000 экз. — ISBN 966-8478-05-3.
• Новые страницы повести о переплетении судеб людских. Воспоминания — Харьков: Майдан, 2003. — 104 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-7903-89-3.

• Орден святого преподобного Серафима Саровського I ступеня (2011 рік) -в увагу до багаторічного старанному служінню Матері-Церкви, а також у зв'язку з 65-річчям ієрейської хіротонії, 90-річчям від дня народження і майбутнім 50-річчям архієрейської хіротонії[5][6]
• Орден святителя Інокентія митрополита Московського і Коломенського I ступеня (РПЦ, 2006) — в подяку за понесені місіонерські праці в різних країнах світу
• Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира I ступеня (7 жовтня 1970 рік) — за шестирічну старанну і корисну діяльність у Південній Америці[7]
• Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира II ступеня
• Орден преподобного Сергія Радонезького I ступеня
• Орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня
• Орден святого благовірного князя Данила Московського
• Орден «Відзнака Предстоятеля Української Православної Церкви» (2011 рік) (вища нагорода Української Православної Церкви)[6]
• Орден преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських I ступеня (УПЦ МП)
• Орден преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських II ступеня (УПЦ МП)
• Всі ордена Єрусалимської Православної Церкви
• Орден Святої рівноапостольної Марії Магдалини I ступеня (Польська Православна Церква, 2006)
• Численні нагороди інших Помісних Православних Церков

• Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (2011) — за визначні особисті заслуги у відродженні духовності українського народу та багаторічну благодійну й гуманістичну діяльність[8]
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (22 липня 2008) — за вагомий особистий внесок у розвиток духовності в Україні, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі[9]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (14 квітня 2006) — за багатолітню плідну церковну, благодійну і милосердницьку діяльність, значний особистий внесок в утвердження ідей злагоди в суспільстві та з нагоди 85-річчя від дня народження[10]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 вересня 2004) — за значний особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність[11]
• Орден «За заслуги» I ст. (18 квітня 2001) — за багаторічну плідну церковну діяльність, визначний особистий внесок в утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві[12]
• Орден «За заслуги» II ст. (21 серпня 1999) — за багаторічну плідну церковну діяльність, вагомий особистий внесок в утвердження засад християнської моралі в суспільстві[13]
• Почесна відзнака Президента України (24 квітня 1996) — за видатні особисті заслуги у відродженні духовності, утвердженні в суспільстві засад християнської моралі, активну миротворчу діяльність[14]
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2011)[8]

• Орден Пошани (20 квітня 2011) — за заслуги в зміцненні єдності Руської Православної Церкви та дружби між російським і українським народами[8][15]

• Орден Трудового Червоного Прапора
• Орден Дружби народів

• Почесний громадянин Харкова (з 1999)
• Почесний громадянин Харківської області (2006)[16]

• Почесний професор Харківської державної академії культури
• Почесний професор Харківського інституту мистецтв ім. І. П. Котляревського
• Почесний доктор богослов'я Київської духовної академії
• Почесний доктор богослов'я Варшавської християнської богословської академії
• Почесний доктор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

• Почесний член Союзу письменників України
• Почесний член Союзу письменників Росії